Eurowine

ЯБЛУНЯ В УКРАЇНІ

Автор: Т.Є. Кондратенко

wine_884.jpg

ВСТУП
Одним з найголовніших факторів, що визначають нині популярність сортів яблуні, є їх ринкові можливості. Адже фінансовий успіх гарантують лише сорти, що поєднують однаковою мірою такі ознаки, як скороплідність і висока врожайність, стабільність плодоношення і відмінні товарні та смакові якості плодів, стійкість проти несприятливих умов навколишнього середовища. Але таких, які поєднували б у собі всі ці ознаки, нема. Тому садівникам доводиться вивчати величезну кількість сортів і вибирати з поміж них ті, що найбільше відповідають певним вимогам. Справа при цьому ускладнюється ще й тим, що воднораз слід зуміти передбачити й кон'юнктуру ринку на найближчі 5—15 років, коли насадження сорту вступлять у період повного плодоношення.
На сучасному ринку свіжої продукції найпопулярнішими є сорти, для плодів яких характерні відмінний смак, хороша форма та яскраво-червоне покривне забарвлення по всій поверхні або тільки основне зелене чи жовте. Перевагу звичайно віддають плодам масою 150—200 г (поперечний діаметр 7—9 см).
Яблука, як технічна сировина, мають бути одномірними, з неяскравим і невеликим за площею покривним забарвленням або без нього взагалі, містити велику кількість розчинних сухих і Р-активних речовин і цукрів, вітаміну С, гармонійно поєднувати цукри й кислоти тощо. Відходи допускаються в незначній кількості (серцевина, плодоніжка, залишки чашечки).
Зовнішній вигляд і смак плоду — генетично зумовлені ознаки. їх можна лише трохи підкоригувати вибором ділянки з певним типом грунтів та мікрокліматом, внесенням добрив, нормуванням квіток і зав'язі, збиранням плодів в оптимальні строки тощо.
Смак яблук у свіжому та переробленому вигляді визначається їх хімічним складом, що є досить стійкою сортовою ознакою. Деякою мірою він залежить від агротехніки, а також грунтово-кліматичних умов та зберігання. Лише при дуже різких змінах метеоумов вегетаційного періоду в окремих сортів помітно змінюється хімічний склад плодів. Але в низькоцукристих сортів при найсприятливіших умовах цукристість не зростає до рівня високоцукристих. Останні ж навіть при вкрай несприятливих умовах залишаються цукристішими, ніж інші.
А от продуктивність сорту можна істотно модифікувати вибором підщепи, застосуванням специфічних прийомів формування і догляду за кроною, внесенням добрив і застосуванням засобів захисту тощо.
У даній книзі проаналізовано сучасний стан виробництва плодів яблуні в Україні і в світі. Подано історію становлення її сортименту в нашій країні та оцінку набору сортів в існуючих плодоносних і молодих садах, а також занесених до «Реєстру сортів рослин України». Докладно описано широко розповсюджені у промислових і аматорських садах, а також перспективні на найближчих 10—20 років.
Характеристика товарних і смакових якостей плодів, їх лежкості, напрямів цільового гризначення великої групи сортів, аналіз можливостей сорту реалізувати генетичний потенціал у конкретних грунтово-кліматичних умовах і при виконанні певних прийомів догляду за деревами допоможуть читачеві зорієнтуватися в розмаїтті сортів і вибрати найпридатніші для свого саду.
Автор щиро вдячна за допомогу в підготовці матеріалів для книги співробітникам селекційно-технологічного відділу Інституту садівництва УААН М. Я. Хом'як і Є. П. Безсмертній, а також співробітникові організаційно-наукової групи А. П. Сирінському.

ЯБЛУНЯ - ОСНОВНА ПЛОДОВА КУЛЬТУРА В УКРАЇНІ
Яблуня з давніх-давен є основною плодовою культурою в нашій країні. Це зумовлено сприятливими грунтово-кліматичними умовами для її вирощування в більшості регіонів, а також традиціями місцевого населення. В. Л. Симиренко (1995) підкреслював, що ця культура є єдиною серед плодових, яку можна вирощувати майже на всій території України. Широке розповсюдження яблуні пояснюється й різноманітністю її господарськи цінних якостей. Яблука — продукт споживання смачний, дієтичний, лікувальний. Енергетична цінність 100 г м'якуша плоду яблуні становить 188—214 кДж, або 45—51 ккал (Омельченко І. К., 1993). Яблука містять, %: цукрів 4—14,6, органічних кислот— 0,09—1,82, пектинових речовин — 0,90—1,48, дубильних і барвних —4,8—15,3; Р-активних речовин — 70,0— 979,0, вітаміну С — 0,0 — 40,5 мг на 100 г сирої речовини, а також мінеральні солі, амінокислоти (Седова 3. А., 1981, 1995; Михайлова Е. В., Кандаурова К. Ф., РезніченкоЛ. С., 1990; Михайлова Є. В., Кондратенко Т. Є., 1997).
Наявність величезної кількості сортів яблуні різних строків дозрівання, а також з тривалою лежкістю плодів гарантує забезпечення споживача свіжими яблуками протягом усього року. Плоди яблуні використовують також для виготовлення високоякісних соків, сидрів, компотів, повидла, джемів, варення, мармеладу, порошків, сухофруктів та інших продуктів переробки (Ширко Т. С., Ярошевич А. Н., 1991; Осипова 3. Ф., Хакулова Г. Г., Шапенкова А. А., 1995).
Яблуня впевнено займає перше місце серед плодових і ягідних культур в Україні як за площею вирощування, так і за валовим збором плодів. За даними перепису багаторічних насаджень у 1998 році, цю культуру вирощували на площі 280,5 тис. га, тобто — на 64,6% площі, зайнятої всіма плодовими та ягідними культурами, в тому числі на 92,1% — зернятковими. Основна частина яблуневих садів — 85,2%, або 239,0 тис. га належить колективним та державним сільськогосподарським підприємствам.
За 14 років між останніми переписами багаторічних насаджень (1984 і 1998) площа під садами яблуні зменшилася на 205 тис. га (42,3%). Разом з тим 35,8% насаджень зерняткових культур досягли віку понад 25 років, тобто використовуються понад нормативний строк. Нові ж сади закладаються повільно. Якщо в 1984 р. площа молодих, ще не плодоносних насаджень яблуні в громадських господарствах становила 105,0 тис. га, то в 1998 р. — лише 10,5 тис., тобто в 10 разів зменшилася.
Значна питома вага яблук і в загальній масі вироблених плодів та ягід. За даними О.Ю. Єрмакова (1997), в урожаї 1986—1990 рр. вона становила 64,1%, в 1997 р.— 67,9, а в неврожайному 1999 р. — 38,7%.
Валове виробництво яблук в Україні нестабільне. Так, у 1986—1990 рр. воно становило 1674,7 тис. т, 1991 р,— 765,0, 1993 р. — 1773,8, 1995 р. — 1046,2, 1997 р. — 1897,8, 1998 р. — 568,1, 1999 р. - 296,8 тис. т.
Урожайність яблуні в цілому по країні останніми роками знижується, насамперед — через недоглянутість садів. Наприклад, у 1990 р. вона становила 3,4 т/га, 1997 р. — 2,7, 1998 р. — 2,2, 1999 р. — лише 1,2 т/га.
Аналіз даних про виробництво яблук у країнах Європи (Єгиса 1998; МакоБг Е., 1998; Ермаков А. Е., 1997), а також наші розрахунки показують, що серед країн континенту Україна посідає п'яте місце за валовим виробництвом плодів яблуні: в 1996—1997 рр. — 1469 тис. т — після Росії (2000 тис. т), Польщі (1950 тис.), Італії (1908 тис.) і Франції (1885 тис. т).
У розрахунку на душу населення в Україні за 1990— 1997 рр. було одержано по 28—31 кг яблук, що на 100% менше за фізіологічну норму (59,0 кг), обгрунтовану ще в 30-і роки при розробці методики порайонної стандартизації сортів (Широков Н. С., 1934), або на 9—10 кг менше порівняно з нормою, яку називають сучасні автори (Шестопаль О. М., 1994). У неврожайні 1998 і 1999 р. цей показник був ще нижчим — відповідно 11,8 і 6,2 кг.

ВИРОБНИЦТВО ПЛОДІВ ЯБЛУНІ У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ СВІТУ
Яблуня є основною плодовою культурою і в світі. Площа її насаджень стабільно утримується в межах 4 млн га (Букарчук В. Ф., 1991; Ермаков А. Е., 1997, 1998; Ugolik М., Lech W., Kulawik К., 1996). У 1991 році світове виробництво яблук становило 36,5 млн т, 1994 р. — 48,9, 1997 р. — 56,1 млн т. За обсягом щорічно вирощуваних плодів яблуня поступається лише культурі апельсина (57—59 млн т) і бананів (52—54 млн т). За період з 1991 по 1997 р. виробництво яблук у світі зросло на 10624 тис. т, або на 53,8%, в основному — завдяки збільшенню їх зборів у країнах Азії, зокрема в Китаї. Зміни в обсягах виробництва плодів яблуні в інших країнах були незначними. Наприклад, у 1991 р. цей показник у США становив 4458 тис. т, 1994 р. — 4948, 1997 р. — 4639 тис. (Ермаков А. Е., 1997), у Новій Зеландії: 1989 р. — 360, в 1991 — 425, 1993 — 439, 1995 — 700 тис. (Kurlus R., Szklarz М., 1997), в Іспанії: 1994 р. — 753 тис., 1995 — 780, 1996 — 849 тис., у Франції — відповідно — 2129, 1980 і 1900 тис. т. Водночас щорічні обсяги виробництва яблук в Італії, Англії, Голландії, Бельгії значно зменшилися (Gruca Z., 1998).
Нарощується виробництво яблук у світі в основному завдяки впровадженню нових, високопродуктивних сортів. Ще 15—20 років тому в садах країн Західної Європи основними сортами були Джеймс Грів, Мекінтош, Джонатан, Голден Делішес, Айдаред, Глостер, Боскоп, Кокс Оранж Пепін, Старкінг, Спартан. До сортименту насаджень яблуні в США входило 13 сортів: Делішес, Голден Делішес, Мекінтош, Ром Бьюті, Джонатан, Йорк та ін. В сортименті яблуні Канади переважали Мекінтош (42%), Делішес (25%), Нортен Спайр (8), Спартан (10), Кортланд (3); в Японії — Джонатан, Мекінтош, Голден Делішес і його мутанти (Ralls, Janet, Індо, Fuji, Mutsu) (De Coster j., 1989); в Китаї — Ред Роліс, Ред Делішес, Джонатан, Бен Девіс, Голден Делішес.
За останніх 15—20 років в усіх'країнах світу значно оновився склад найпоширеніших сортів. Регулятором сортименту нині став ринок. Поява сортів Джонаголд (США, 1943), Гала (Нова Зеландія, 1957), Ельстар (Голландія, 1955) і Чемпіон (Чехія, 1970) та успішне випробування їх у любительських і промислових садах, а головне — висока оцінка товарних і смакових якостей на ринках багатьох країн ЄС, Америки, Японії, Китаю вже на початку 80-х років серйозно похитнули, здається, дуже стабільні позиції багатьох поширених сортів. Ціни на плоди нових сортів значно вищі, ніж старих. Так, за даними Г. К. Карпенчука (1993), в Бельгії 1990 року 1 кг плодів Джонаголда коштував 19,38 бельгійських марок, Ельстара — 19,0, Джонагореда — 23,5, а Айдареда — лише 9,5, Джонатана — 5 марок. На ринках Варшави в січні 1995 року плоди Джонаголда і Чемпіона продавали за ціною 1,7 злотого за кг, Ельстара — 1,6, Мелроуза — 1,5, Айдареда — 1,4, Джонатана і Спарта- на— 0,9, Мекінтоша і Бойкена — 0,8 (Мельник О. В., 1995).
Опитування покупців в Уберлінині (Німеччина), здійснені окружною консультативною службою з плодівництва, показали, що представники всіх вікових груп (від 10 до 80 років) віддають перевагу яблукам сорту Джонаголд. їх зовнішній вигляд назвали кращим 49,1% опитаних, якість м'якуша — 42,1, смак — 35,1%. Голоси на користь інших сортів розділилися так: Ельстар — відповідно 26,7; 25,5 і 31,3; Кокс Оранж Пепін — 14,9; 19,9 і 24,8. Старий сорт Кайзер Вільгельм набрав найменшу кількість голосів: 2,8; 5,1 і 3,7 (Bischof Н., 1989).
Нині за валовим збором провідне місце у країнах ЄС ще утримують Голден Делішес і Ред Делішес, хоча уже простежується тенденція до зниження питомої ваги їх плодів у загальній масі вирощуваних яблук. Так, із загальної маси плодів, вироблених цими країнами 1990 року (7,14 млн т), на Голден Делішес припадало 41,7% (2,97 млн т), 1995 — 38,4 (2,78), Ред Делішес — відповідно — 12,4 і 10,9%. Значно зменшились обсяги виробництва плодів Джеймс Гріва (більш, ніж у 20 разів), Спартана (в 2,1), Ренета Оранжевого Кокса (в 123 рази). Водночас помітно зросло виробництво плодів Джонаголда, Ельстара, Гали, Гранні Сміт. Наприклад, у 1990 році плодів першого з названих сортів було одержано 352,9 тис. т, 1995 — 791,4, Ельстара — відповідно 121,8 і 335,6, Гали — 28,3 — 202,3 тис. (Kurlus R., Szklarz М.,1997).
Голден Делішес і Ред Делішес поки що залишаються провідними сортами в Італії, Франції, Іспанії, Швейцарії і Данії. Дедалі більше поширюються Брейбурн, Гала, Ельстар, Джонаголд, Флоріна, Редфрі, Прима. Нові сорти — Джонаголд, Ельстар, Глостер та їх клони — стали домінувати в насадженнях яблуні Німеччини, Бельгії, Голландії (Хайде А., Хіллебрандт П., 1996). У Словенії та Угорщині традиційно у великих обсягах виробляють плоди Айдареда, Джонатана, у Польщі — Айдареда (19%), Лобо (12,6%), Кортланда (11,9%), Мекінтоша (8,6%) (Makosz Е., 1998; Kurlus R., Szklarz M., 1997). Нові сади в Польші закладають уже сортами Джонаголд, Чемпіон, Гала Маст, Ельстар, Рубін, Глостер (Міка А., 1995); в Угорщині — Глостер, Джонаголд, Мутсу; в Австралії — Арлет, Рубінетте, Апкмене (Mantinger Н., 1987). У Німеччині популярні такі сорти як Рубінетте, Боскоп, Кент, Алкмене, Мелроуз, Фієста, Діскавері (Скороход В., Мельник О., 1995).
Зростає виробництво плодів яблуні і в країнах Америки. Так, у Чілі 1990 року було зібрано 660 тис. т яблук, 1992-го — 830, 1994-го — 800; в Аргентині — 1070, 1100, 1173, в США — відповідно за роками 4,29 млн т; 4,88; 4,95 (Kurlus R., Szklarz М., 1997). До закінчення 80-х років у США найбільший обсяг плодів давали сорти Ред Делішес (43%), Голден Делішес (15%), Гранні Сміт (17%),
Мекінтош (7%). Нині попит на плоди перших трьох сортів знизився. У садах, закладених наприкінці 80-х — на початку 90-х років, збільшилась частка Айдареда, Ром Бьюті, Емпайра, Спартана, Джерсімака, Мутсу (Реп'~ яшник В. В., 1995).
На ринках США найбільший попит на плоди сортів Ред Гала, Фудзі, Ред Фудзі, Брейбурн (Карпенчук Г. К., 1993).
Основний виробник яблук в Азії — Китай істотно збільшив обсяги вирощування плодів з 1994 року. В 1991—1993 рр. середньорічне виробництво їх тут становило 4,8 млн т, в 1994 р. зросло до 12 млн т, а в наступні 1995—1997 рр. збільшилося ще на 2 млн т за рік і 1997 р. досягло 18,4 млн т.
Японія останніх 20 років вирощує яблуню на площі 50—56 тис. га і стабільно виробляє 1 млн т плодів щорічно. Сортимент культури значно поновився з 1990 року. На сорт Фудзі тепер припадає 35% площі, Ред Делі- шес — 22, Орін — 9, Джонаголд — 9, Мутсу — 6%. Японці віддають перевагу плодам великим, солодким, соковитим, з гладенькою жовтою чи червоною шкірочкою (Blanke М., 1995).
Для країн ЄС характерний високий рівень вирощування й споживання свіжих і перероблених плодів яблуні. В 1988 році на душу населення тут у середньому було вироблено 96 кг яблук. Найбільше в Голландії — 142 кг, Німеччині — 120, Італії — 110, Греції — 105, Іспанії — 90 і Франції — 80 кг (Карпенчук Г. К., 1993).
У країнах Центральної та Східної Європи площа яблуневих садів у 1996—1997 рр. становила 2,0 млн га. Виробництво яблук — 8,6 млн т. У середньому на душу населення вироблено значно менше плодів, ніж у країнах ЄС, — лише 25 кг. У тому числі у Молдові — 81 кг, Угорщині — 54, Словенії — 50, Польщі — 51, Македонії — 35, Бєларусі— 37, Україні — 28—34, Литві — 33 кг (Makosz Е., 1998).
За висновками проф. Є. Макоша, країни, в яких виробляють менше ЗО кг яблук на людину, змушені їх імпортувати. До них належать Росія, Югославія, Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Румунія, Авст-
10 рія. Країни ЄС, Америки, Китай, Японія, Нова Зеландія, Беларусь, Польща, Словенія, Угорщина є експортерами. Наприклад, частка експорту в загальному обсязі вирощуваних яблук в Угорщині стабільно становить 50—60% (Lifaa Е., 1978), у США — 8—10 (Карпенчук Г. К., 1993). Експорт свіжих яблук у Польщі в 1985—1986 pp., коли середньорічне виробництво їх сягало 1,5 млн т, становив 13% (200 тис. т), у 1995 р. — 10% (139 тис. т). Нині яблука з Польщі поставляють переважно в Росію — 78,1 тис. т (56,2%), Німеччину —23,0 тис. (16,5%), Беларусь — 13,9 тис. т (10%) (Makosz Е., 1998).
В усіх країнах значну частину плодів яблуні споживають свіжими. Наприклад, в Італії — 70% (Kramer R., 1990), у США — близько 40, у Канаді — 59,8% (Proctor J., 1979).

ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ УКРАЇНИ
Територія України велика за площею і дуже різноманітна за ґрунтовими й кліматичними умовами (Попов В. П., Симиренко В. Л., 1929; Бучинский И. Е., 1960; Гущин М. Ю., 1969).
Грунти, придатні та найпридатніші під культуру яблуні, становлять 35,7% загальної площі сільськогосподарських угідь. За С. О. Скориною (1967), до групи най- придатніших належать ясно-сірі опідзолені грунти, сірі опідзолені, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені. Групу придатних становлять дерново-середньо- підзолисті супіщані, чорноземи звичайні глибокі мало- і середньогумусні, буроземно-підзолисті, коричневі гірські щебенюваті.
Основна частина грунтів, придатних і найпридатніших під яблуню, розташована в західному Лісостепу та центральному Степу і в Донбасі. У вказаних зонах вони зосереджені найкомпактніше. Найбільше їх у Дніпропетровській (1969,7 тис. га), Донецькій (1517,1), Харківській (1271,9), Луганській (1166,5), Кіровоградській (1090,5), Вінницькій (1150,3), Тернопільській (808,2), Хмельницькій (794,0), Запорізькій (762,3) і Чернігівській (742,3 тис. га) областях.
Більшу частину території України (64,3%) займають грунти, обмежено придатні та непридатні під яблуню. До перших належать дерново-підзолисті піщані на глибоких пісках, лучні карбонатні, чорноземи південні та каштанові грунти. Вони рівномірно розміщені в північно-східному та центральному Лісостепу, в Закарпатті, в південному Степу та в центральній і східній частинах степового Криму і становлять майже 40% загальної земельної площі країни. На них можна досить успішно вирощувати яблуню тільки за докорінної меліорації.
Непридатні під яблуню грунти зосереджені переважно на Поліссі (більше — Західному), в Криму, Полтавській, Луганській і Київській областях. Промислове вирощування яблуні на непридатних грунтах майже неможливе. Винятком є лише окремі ділянки для індивідуальних дерев, під які можна вибрати місце та ретельно підготувати ями для садіння.
У цілому клімат України помірно континентальний. Основні кліматичні елементи — тепло та опади — в різних районах мають різні величини і розподіл їх протягом року неоднаковий. Середня річна температура повітря становить від +5,5—6,5 °С у східному Поліссі до 9—10 °С на південному узбережжі Криму і в Закарпатті. Середня з мінімальних температур варіює від —14 °С в Криму до — 27—29 °С в північно-східному Степу і східному Поліссі; середня з максимальних — від 30 °С в західному Лісостепу до 40 ° С в південному Степу. Абсолютний максимум температури повітря різниться в Україні неістотно, досягаючи 36—42 °С.
Тривалість безморозного періоду становить від 120—140 днів у гірських районах Карпат до 200—210 в Криму, сума активних температур понад 10 °С — від 2400°С на Поліссі до 4000° у Криму. Тривалість періоду з середньодобовою температурою повітря понад 15 °С — від 60—80 днів у гірських Карпатах і 90 днів у східному Поліссі до 140—150 на південному узбережжі Криму.
Річна кількість опадів — від 350 мм у південному Степу до 550—600 мм на Поліссі і в Лісостепу та 1200 мм у гірських районах Карпат.
За природним зволоженням райони південного, центрального та південно-східного Степу належать до зони недостатнього зволоження, північний, північно-східний Степ, південно-східний Лісостеп — нестійкого, західний Лісостеп, Придністров'я та східне Полісся — достатнього, західне Полісся, Прикарпаття та Закарпаття— достатнього і надмірного зволоження.

ВИБАГЛИВІСТЬ ЯБЛУНІ ДО ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ
Придатність грунту під яблуню визначається його гранулометричним складом, потужністю кореневмісного шару та його щільністю, величиною рН, вмістом гумусу, глибиною залягання мінералізованих і прісних вод, концентрацією шкідливих нейтральних і лужних солей тощо (Рубин С. С., 1983; Неговелов С. Ф., Вальков В. Ф., 1985; Иванов В. Ф. и др., 1998; Козак Н. В., 1999).
У зонах з вологим кліматом яблуня добре росте на легких та середніх суглинках, а в районах з недостатньою кількістю опадів — на середньо- і важкосуглинкових та легкоглинистих грунтах з умістом глини від ЗО до 65%, причому краще, коли в усіх перелічених типах грунтів потужність кореневмісного шару становить 80—100 см, а щільність його менша за 1,35—1,40 г/см3. На пухких грунтах (наприклад, чорноземного типу) корені яблуні проникають у глибину до 3 м і більше, на сірих опідзолених основна їх маса розміщена в шарі 60—80 см.
Яблуня чутлива до засолення та солонцюватості грунтів, не витримує заболоченості. Глеєві грунти без меліорації непридатні для неї. Мінералізовані грунтові води повинні залягати на глибині не менше 3,0, а прісні — 1,5 м.
Цю рослину можна вирощувати на грунтах з широким діапазоном реакції середовища — рН від 5,5 до 8,0, але краще на слабкокислих і нейтральних (рН 6—7).
Основними кліматичними факторами, що обмежують вирощування яблуні, є низькі температури в зимовий період, різкі коливання їх ранньою весною та ранні осінні заморозки, нестача тепла, часті надлишково високі температури, дефіцит атмосферних опадів у період вегетації рослин тощо. Прояв їх у різних грунтово-кліматичних зонах різний. Щоб визначити, наскільки культура чи сорт відповідає умовам певного регіону, слід знати потребу рослин у теплі, волозі, світлі в різні сезони.
Яблуня порівняно з іншими плодовими культурами витриваліша до низьких температур, а тому ареал її в Європі досить широкий. Північна межа його — південь Карелії, Волгоградська область, Перм, трохи північніше Єкатеринодара (Иванов В. Ф. и др., 1998).
Форми й сорти яблуні по-різному реагують на низькі іемператури. В. В. Кичина (1986) вважає, що біологічний запас стійкості культури проти пізньоосінніх і ранньо- зимових морозів визначається температурою —30 ° С. За даними М. І. Савельева (1998), В. П. Алексеева (1983), В. А. Труновой, С. В. Резвяковой (1992), наприкінці листопада — на початку грудня дикі форми яблуні, сорти урало-сибірської групи та народної селекції, деякі імунні сорти орловської селекції без пошкоджень витримують морози до —35—37 °С (Грушовка Московська, Коричне полосате, Мирон сахарний, Боровинка, Аніс полосатий, Орловім, Чистотіл та ін.). Більшість із сортів яблуні, широко вирощуваних в Росії, без істотних пошкоджень витримують у середині листопада зниження температури до — 25° С (Алексеев В. П., 1983). На Поліссі та в північному Лісостепу України районовані й перспективні сорти яблуні (Алкмене, Аскольда, Антей, Глостер, Зимове Плесецького, Ліберті, Делішес, Квінті, Мантет, Новосілківське зимове, Пріам, Рубінове Дуки, Фрідом, Ямба та ін.) без пошкоджень наприкінці листопада — на початку грудня витримують температури — 25—28 °С. У теплолюбних сортів (Джонаголд, Чемпіон, Гала Маст, Брейнбурн та ін.) такі температури призводять до сильного підмерзання кори і деревини на штамбі і в розвилках скелетних гілок (Кондратенко Т. Є., 1999). Невисокий рівень стійкості проти низьких температур у цей період у спурових сортів групи Ред і Голден Делішес (Савельев Н. И., 1998).
Посеред зими надземна частина в дерев сибірських та уральських сортів без пошкодження витримує зниження температури до —45— 50 °С, середньоросійських — до —35 — 40, південних і західно-європейських — до —25 — 30 °С. Вища морозостійкість у цей час характерна для літніх і осінніх сортів, менша — для зимових (Гущин М. Ю., 1969). За даними М. І. Савельева (1998), до групи сортів, що з незначними пошкодженнями витримують —35 °С, належать Літнє Будаговського, Красне раннє, Дружное, Коричне нове, Уелсі, Лобо, Мекінтош і його спури, Кортланд, гібридні форми ВМ 41497 і ЭР 0523. Високу стійкість проти таких температур у період глибокого спокою в умовах Полісся України виявляють Квінті, Мелба Ред, Саммерред, Делічія, Пепінка золотиста, Слава переможцям, Антонівка звичайна, Ліберті, Біфорест, Джонамак, Зоря Алатау, Зоря Поділля, Кальвіль донецький, Київське зимове, Мекфрі, Росавка, Рубінове Дуки, Уманське зимове (Омельченко І. К., 1993; Кондратенко Т. Є., Кондратенко П. В., 1995; Кондратенко Т. Є., 1995). Із сортів південної групи висока стійкість посеред зими проти температур —24 —28 °С характерна Алим парусам, Кримському зимовому, Сари Синап, Сентябрьскому красному, Скіфському, Таврії. Слабке підмерзання такі температури спричиняють у сортів Аврора кримська, Айдаред, Альмінське, Аромат Криму, Балаклавське, Голден Делішес, Голд Спур, Гранні Сміт, Джонатан, Кінг Девід, Кримське, Мелроуз, Мутсу, Находка, Оріон, Прєдгорноє, Ренет Симиренка, Ренет шампанський, Річаред, Розоцвіт, Розмарин білий, Рум'янка кримська, Салгірське, Южноє, Янтарне (Ляпи- хова А. А., 1993).
Коренева система яблуні менш морозостійка, ніж крона. У період спокою корені карликових підщеп М.9 і М.26 витримують зниження температури до —10°, Б9 — до —12, 62—396 — до —16, середньорослої ММ.106 — до 12, 54—118 — до —14—16 °С (Татаринов А. Н.), сіянці Антонівки звичайної, Боровинки, Пепінки литовської — до —16°С (Тарасенко М. П., 1970).
Сіупінь морозостійкості коренів протягом осінньо- іимово-весняного періоду непостійний. За повідомленням М. О. Соловйової (1988), коріння сіянців яблуні лісової носени починає пошкоджуватися при —3,5 °С, а наприкінці лютого—березня — при —7,5—8 °С.
Дерева яблуні часто сильно підмерзають або гинуть не шіьки в холодні, але й порівняно м'які зими внаслідок різких перепадів температури наприкінці сезону. Значних збитків такі перепади завдають насадженням у лісостепній і степовій зонах та в Криму (Нестеров Я. С., 1984; Липихова А. А., 1993).
В умовах України на початку і в середині січня у дерев яблуні завершується період фізіологічного спокою, вони стають здатними до активної діяльності. При відлигах порушується обмін речовин між кореневою та надземною системами, рослини втрачають захисні властивості і н друни половині зими можуть сильно пошкоджуватися вже при —16— 25 °С. У період переходу від спокою до вегетації дерева яблуні ще більше втрачають стійкість проти морозів. Високостійкими проти перепадів температур наприкінці зими — на початку весни є форми та сорти урало-сибірської групи. Наприклад, за даними С.Ф. Агапкіної (1988) та М. І. Савельева (1998), у М. Ьассаtа 1/1, М. Ьассаtа 8—7, Якутської—1 помічено незначне підмерзання кори та бруньок після відлиги до +2...+З°С і наступного проморожування до —25... — 28 °С; пошкоджень деревини не виявлено.
Доброю здатністю зберігати морозостійкий стан нідмначаються сорти Горноалтайское, Уралец, Аніс Пурпуровий, Нижегородская 2, Варгуль, Грушовка московська, Антонівка звичайна.
Значну витривалість до температури —35 °С (після відлиги) виявили нові сорти російської селекції: Імрус, Чистотел, Пам'ять Ісаєва (Резвякова С. В., Седов Е. Н., Трунова В. А., 1993).
Сорти південної, західно-європейської та американської груп слабкостійкі до різких перепадів температур. Так, за даними А. О. Ляпіхової (1993), в умовах Криму після лютневих відлиг і наступного зниження температури до — 20 — 24° С сильно підмерзли і загинули дерева сортів Вагнер, Вагнерспур, Ред Делішес, Кальвіль сніговий, Лівадійське, Салют, Сюрпризне. Більшість дерев районованих і перспективних для цієї зони сортів підмерзли слабко або середньо. Високу стійкість проти перепадів температур виявили сорти Апиє паруса, Кримське зимове, Сари Синап, Сентябрськоє красное, Скіфське, Таврія і Слава переможцям. Т. Є. Кондратенко і П. В. Кондратенко (1995) вказують на високу стійкість проти перепадів температур у пізньо- зимовий період таких сортів: Блаір, Горо, Делічія, Джерсімак, Джойс, Джуліред, Жигулівське, Імрус, Карликове, Куйбишівське, Любима, Люке, Меканіс, Мекфрі, Мелба Ред, Орловім, Орловська гірлянда, Орловський піонер, Осіннє але, Первинка, Сапфір, Юлдуз, Ямба та гібрид ВМ 41497. У дерев перелічених сортів в умовах південного Полісся та центрального Лісостепу зимою 1993/1994 років після тривалої відлиги в січні— на початку лютого (+ 1,8... + 6,4 °С) та наступного зниження температури до—27,2°С підмерзли тільки поодинокі генеративні бруньки на 0,1—0,5 і тканини верхівок однорічних приростів — на 0,1—1,5 бала.
Небезпечні для яблуні й пізньовесняні заморозки. В період цвітіння та на перших етапах росту зав'язі вони призводять до пошкодження репродуктивних органів, ступінь якого визначається температурою, тривалістю заморозку, фазою розвитку рослин та генетичною специфікою сорту (Соловьева М. А., 1988). За даними Д. Ф. Проценка (1958), бутони яблуні гинуть при чотиригодинній температурі —4—6 °С, квітки — при —3— 4 °С. 3. А. Метлицький (1960) повідомляє про трохи інші критичні температури: загибель бутонів яблуні — за —2,75—3,85°С, квіток 1,65—2,20, молодої зав'язі 1,10—2,20 °С.
Тривалі й інтенсивні заморозки в період цвітіння яблуні, що спостерігалися на значній території України в 1990 і 1999 роках, дали змогу Т. Є. Кондратенко, Д. Ф. Деркачу (1991); Т. Є. Кондратенко (1999) виявити чутливість до них більшості районованих і перспективних сортів яблуні. Високу стійкість квіток (1—3-й день після розкриті) проти заморозків —2,0—2,6°С помічено в сортів Ьойкен, Голден Делішес, Глостер, Делікатес, Джонатан, Кальвіль сніговий, Ліберті, Мекінтош, Мелба, Папіровка, Пріам, Рубінове Дуки, Ренет Симиренка, Оилртан, Слава переможцям, Теремок, Шафран краснокутський. Такі заморозки по 2—5 годин протягом ірьох ночей підряд спричиняли середнє та слабке підмерзання у 10—50% квіток цих сортів. Сильніше підмерзли квітки (95—98% загальної кількості) сортів Росовка, Джерсімак, Тронка, Алкмене, Саммерред, що упюрюють масивні пелюстки. В період заморозку нони були в фазі закінчення цвітіння. Дуже сильно підмерзали щільні бутони, що тільки почали забарвлюватися, розміщені в бічних бруньках однорічних прирік ми Зимового лимонного, Рум'яного Альпініста, Салгірського, Голден Резістенту. Рихлі бутони виявилися стійкішими проти температур —2—2,6 ° С.
Яблуня для нормального росту й плодоношення по- іребує певної кількості тепла. Так, за даними Н. Г. Жучкова (1954), для цієї культури залежно від строку дозрівання сортів необхідна тривалість безморозного періоду и межах 125—185 днів. Набрякання квіткових бруньок у Криму залежно від сорту відбувається за підвищення середньої добової температури повітря до 7,6 ±4,8 9,/ і 4,1, висунення бутонів — при середньодобовій іомпературі 10,0 ± 4,6 — 11,5 ± 3,2, цвітіння — 12,0 ± 2,6 14,5 ± 2,8° С (Иванов В.Ф. и др., 1998).
Температура повітря визначає тривалість міжфазових періодів. За Л. А. Шинковою (1972), період від стійкого переходу температури повітря через 5 °С до початку цвітіння яблуні триває близько 50 днів за температури 7—8 °С, 40 — за 10 °С і 30 днів — за 11—12 °С.
У Підмосков'ї сума ефективних температур понад 5 °С до початку цвітіння переважної більшості сортів яблуні становить 185 ± 10 °С (Щиголев А. А., 1951), в ЦЧО Росії— 160 —180 °С (Лосев А. П., 1979).
Інтенсивний ріст і розвиток зав'язі, формування врожаю триває від закінчення цвітіння до початку знімальної зрілості. Забезпеченість теплом цього періоду характеризується сумою активних температур понад 10 °С. A.C. Овсяніков і Г.А. Лобанов (1972) встановили, що в ЦЧО Росії для досягнення знімальної стиглості ранньолітніх, літніх і пізньолітніх сортів яблуні необхідний період в 60—95 днів з сумою активних температур 1275 ±38 — 1602 ± 40 °С. Період формування яблук осінніх сортів становить 95—115 днів за суми температур від 1942 ± 65 до 2052 ± 80, зимових і пізньозимових — відповідно 116—135 днів за 2074 ± 80 °С — 2162 ± 83 °С. У Криму, за даними В. Ф. Іванова та ін. (1998), період формування плодів у літніх сортів триває 76 ±6 — 108 ± 9 днів за суми температур 1510 ± 75 — 1956 ± 25 °С, осінніх — відповідно 115 ± 17 — 130 ± 18 днів за 2360 ± 350 — 2500 ± 150 °С, пізньоосінніх — 135 ± 7 — 150 ± 10 днів за 2500 ± 178 — 2630 ± 287 °С. У центральних областях України для дозрівання плодів літніх сортів необхідний період в 60—70 днів і сума активних температур 2000— 2200 °С, осінніх — відповідно 70—80 днів і 2200—2400 °С, зимових — 80 — 85 днів і 2400—2500 °С (Омельченко І. К.р 1993).
В умовах південного Полісся та північного Лісостепу України, за даними автора, яблука літніх сортів достигають за 74—88 днів при сумі активних температур 1340— 1500 °С, осінніх — 103 — 108 днів за 1830 — 2070° С, зимових — 116—123 дні за 2000—2400 °С. При цьому тривалість періоду від закінчення цвітіння до знімальної стиглості є найстабільнішою величиною за роками для визначення й прогнозування строків збирання врожаю.
Для завершення повного циклу розвитку і підготовки до суворих умов зими сортам яблуні необхідна певна кількість днів із середньодобовою температурою повітря понад 15 °С. За даними І. К. Омельченка (1993), в Лісостепу України для сортів літнього та ранньоосіннього строків дозрівання тривалість цього періоду становить 70— 80 днів, осіннього та пізньоосіннього — 80—90, зимового — 90—105, пізньозимового — 105—110. На думку В. Ф. Іванова та ін. (1998), у Криму формування, ріст і дости- і ання яблук відбуваються на фоні середньодобової температури повітря 20 ± 1,5 °С. Тому тут для дозрівання плодів літніх сортів період з такою температурою має бути не меншим 50, осінніх — 60, зимових— 80 днів.
Урожай яблуні значною мірою залежить від зволоження. Потреба у воді визначається видом підщепи, облистяністю крони, віком дерева, місцем розташування саду, рівнем агротехніки тощо.
Без додаткового зволоження яблуня добре росте в районах з річною сумою опадів 500—800 м (Ліханос Ф. Д., 1950; Драгавцев А. П., 1958; Лучков П. Г., 1985), якщо ці опади розподіляються рівномірно за місяцями, відповідно до потреб дерев. Добрий ріст і розвиток зумовите наявність у грунті 2,5—3,0% вільної води. Найсприятливіша вологість грунту — 60—80% HB.
Водоспоживання яблуневого саду залежить від грунто-кліматичних умов, віку дерев, сорту, фази розітну рослин та агротехніки. Наприклад, згідно з даними І.І. Белобородовой (1987), в молодому віці сад vioiiym протягом року споживає її 3400 — 3500, той, що вступив у плодоношення, — 4800, плодоносний — 5500 м:,/га.
Споживання вологи деревами яблуні залежить від фонологічної фази рослини, строку достигання плодів. Найбільші середньомісячні витрати її деревами спостерігаються у фазі цвітіння, інтенсивного росту пагонів, ип'язування плодів, диференціації генеративних бруньок і достигання плодів. Літні сорти потребують менше вологи, зимові — значно більше. Літнім потрібно більше вологи в першій половині літа, а зимовим — у другій (Іванов В. Ф. та ін., 1998, Рьілов Г. П., 1998).
Яблуня — порівняно тіньовитривала культура. При цьому різні сорти потребують різної кількості світла. За повідомленням Г. П. Рилова (1998), у сортів, менш вибагливих до світла, компактна і більш загущена крона, вибагливіших — розлога й рідка. До світлолюбних він відносить Коричне нове, Зорю Алатау, Путівку та ін., до менш світлолюбних — Антонівку звичайну, Аніси, Бабушкіно. Керуючись цим принципом визначення тіньовитривалості яблуні, переважну більшість районованих в Україні сортів яблуні слід віднести до світлолюбних. Групу тіньовитривалих складають Глостер, Мантет, Спенсер, Флоріна і всі колоноподібні сорти.

ОСНОВНІ ГОСПОДАРСЬКО-БІОЛОГІЧНЇ ТА ГОСПОДАРСЬКИ ЦІННІ ОЗНАКИ СОРТІВ ЯБЛУНІ

При виборі сорту яблуні для вирощування за конкретною технологією у певному грунтово-кліматичному регіоні з метою отримання продукції визначеного цільового призначення слід звертати увагу на такі ознаки (Смиков В. К., 1978; «Программа... », 1999):

— сила росту;

— форма та загущеність крони;

— строки вступу у плодоношення;

— здатність до самоплідності;

— ступінь перехресної плодючості з іншими сортами одного строку цвітіння та достигання;

— інтенсивність нарощування врожаю в молодому віці;

— урожайність і стабільність плодоношення;

— строки настання знімальної стиглості і дружність достигання плодів;

— розмір, одномірність, форма, забарвлення та смак плодів;

— кількість найважливіших органічних речовин у плодах;

— лежкоспроможність і транспортабельність плодів;

— цільове призначення плодів;

— стійкість проти низьких температур у зимово-весняний період;

— сприйнятливість або стійкість щодо основних грибних захворювань: парші, борошнистої роси, бурої плямистості, європейського раку, бактеріального опіку, плодової гнилі;

— тривалість вегетаційного періоду.

Розмір дерева визначається його силою росту. В сучасному садівництві перевагу віддають слабко- та серо дньо рослий сортам. Висота яблунь таких сортів у період повного плодоношення становить на середньорослих підщепах 3,1—3,5, слабкорослих — 2,1—3,0 м.

Найпродуктивнішими формами крони вважаються конусоподібні, з середньою загущеністю. Сорти з такими кронами характеризуються високою врожайністю і доброю товарністю плодів. Середня загущеність крони досягається при високій пробуджуваності бруньок (близько 70%) і середній пагоноутворювальній здатності (150 180%). Гілки повинні відходити від стовбура під широким чи прямим кутом.

Скороплідність — це ознака, що характеризує сірок вступу насадження в товарне плодоношення. Таким строком вважається рік, коли 50% усіх дерев дами. врожай у межах 3 кг плодів і більше. Вік дерева підраховують з року окулірування в розсаднику. Скороплідними вважаються сорти, дерева яких на середньо- рослій підщепі дають такий урожай у дво- трирічному піці, середньоплідними — у чотири-, п'ятирічному і іизньоплідними — у шести-, семирічному. Майже всі сорти на карликовій підщепі дають урожай 3 кг/дер. другого року, а в наступних 2—3 роки нарощують його до 12— 20 кг/дер. Тому такому комбінуванню сорту і підщепи піддають перевагу при виборі саджанців для закладання сучасних інтенсивних садів.

Самоплідність. Практично всі сорти яблуні самоплідні і високий урожай формують лише при запиленні пилком інших сортів (Смыков В. К., 1978). Добрими запилювачами є сорти, що утворюють велику кількість життєздатного пилку, фізіологічно сумісного з іканинами генеративної сфери квіток основного сорту.

Урожайність — важлива властивість сорту, що залежить як від його генотипу, так і від умов росту. Висока й стійка врожайність забезпечується здатністю дерев щорічно закладати достатню кількість генеративних бруньок і добре зав'язувати плоди, витримувати різні несприятливі умови — зимові морози, різкі перепади температури, весняні заморозки, посуху, вітри; бути стійкими проти хвороб і шкідників. Крім того, на цей показник впливає агротехніка: тільки при високому її рівні сорт формує врожайність, зумовлену генотипом рослин.

За врожайністю сорти яблуні поділяють на 4 групи: високоврожайні (10—12-річні насадження на середньо- рослих підщепах) — понад 25 т/га плодів; урожайні — 20—25, середньоврожайні — 15—20, маловрожайні — менше 15 т/га. Урожайність високоврожайних насаджень на карликових підщепах становить понад 45, урожайних — 35—45 т/га.

Перевагу віддають сортам, які щорічно формують високі врожаї, але не надмірні. Останнє призводить до періодичного плодоношення та погіршення товарних якостей плодів. Тому при виборі сорту, схильного до перевантаження врожаєм і періодичного плодоношення, слід визначити можливість виконання заходів регулювання величини врожаю (літнє обрізування, хімічне та механічне нормування квіток і зав'язі).

Строки достигання. На Поліссі та в Лісостепу України плоди сортів літньої групи достигають у середині липня — наприкінці серпня: ранньолітні — до 15 липня, літні — 16 липня — 10 серпня, пізньолітні — 10—25 серпня. Знімальна стиглість плодів ранньоосінньої групи настає 25 серпня — 5 вересня, осінньої — 5—15 вересня, зимової — 15—25 вересня, пізньозимової — 25 вересня — 15 жовтня.

Збирають плоди тільки при настанні знімальної стиглості. Це гарантує типові для сорту смакові якості плодів, тривале їх зберігання та високу транспортабельність. Якщо сорту властиве неодночасне достигання плодів, слід передбачити збирання врожаю в два- три прийоми. Настання знімальної зрілості визначають за комплексом морфологічних, біологічних і фізико- хімічних характеристик плоду. При цьому особливу увагу звертають на його розмір і форму, основне та покривне забарвлення, щільність м'якуша і шкірочки, консистенцію м'якуша і вміст у ньому крохмалю, смак, аромат і легкість відділення плодоніжки від плодового утворення, забарвлення зернин.

Якщо для достигання сорту необхідна велика кількість іепла і дуже тривалий період, що виходить за межі на- сіання осінніх приморозків, від вирощування такого сор- іу н цьому регіоні слід відмовитися.

Розмір плодів залежить від багатьох факторів, основний з яких — сорт. Він визначається поперечним діаметром яблук, вимірюваним у найширшому місці, або масою. За величиною діаметра плоди яблуні ділять на 4 групи: дрібні — від 4,5 до 6,0 см; — середні — 6—7 см; — великі — 7,1—9 см;

дуже великі — понад 9 см (Tomala К., Makosz Е., 1996).

Згідно з уніфікованою класифікацією європейських країн плоди яблуні за масою діляться на 8 груп:

— дуже дрібні — 16—40 г;

— дрібні — 41—70 г;

менші за середній розмір — 71—110 г; середніх розмірів — 111—150 г; більші за середній розмір — 151—200 г; великі — 201—250 г; дуже великі 251—350 г; винятково великі — понад 350 г.

На ринках найбільше ціняться плоди діаметром 7—9 см і масою 151—200 г. Сорти з великими та дуже великими плодами мають попит тільки в аматорському садівництві. При виборі сорту звертають увагу на здатність иоіо формувати одномірні плоди (в яких відношення середньої ваги плоду до максимальної, виражене у процентах, становить понад 80; для плодів середньої одномірності цей показник дорівнює 60—80, для неодномірних — до 60%).

Форма плоду є найбільш постійною ознакою сорту. Основними формами плодів яблуні є сплющено-округла, куляста, подовжено-округла, сплющено-конічна, округло-конічна, подовжено-конічна, дзвіночкоподібна, циліндрична, овальна.

Поверхня плоду може бути рівною (гладенькою) і ребристою. Ребристість може бути вздовж усієї поверхні або зміщеною до нижньої чи верхньої частини яблука. Ребра бувають широкі, середні та вузькі; сильно-, середньо- або слабкоопуклі; однакові або неоднакові за шириною.

Основне і покривне забарвлення. Шкірочка яблука в період достигання набуває забарвлення, характерного для даного сорту. Розрізняють забарвлення основне і покривне. Перше буває зеленим, світло-, жовтувато-, жовто- або сірувато-зеленим, зеленувато-жовтим, жовто-зеленим, світло-жовтим або яскраво-жовтим і жовтим.

Покривне забарвлення (рум'янець) за характером може бути смугастим, розмитим, плямистим, крапчастим; за кольором — від світло-рожевого до темно- або бурувато-червоного. Поверхня шкірочки може бути оржавленою.

Сучасний покупець найвище оцінює плоди округлої, овальної та округло-конічної 'форми з гладенькою поверхнею, яскраво-червоним покривним забарвленням по всьому плоду і без оржавлення. Не зменшується, а, навпаки, дедалі зростає попит на плоди, в яких основне забарвлення — жовте або зелене (наприклад, Ренет Симиренка).

Смак є однією з основних генетично зумовлених ознак, що визначають популярність сорту і попит на його плоди. На нього певною мірою впливають кліматичні та грунтові умови, елементи агротехніки, інтенсивність плодоношення, строки збирання, розмір плоду. М'якуш яблук за смаком може бути прісно-солодким, солодким, кислувато-солодким, гармонійно кисло-солод- ким, кислим, терпко-кислим, з гіркотою, з ароматом і т. д. Ставлення споживачів до смаку плодів різне. У країнах Західної Європи, Америки перевагу віддають сортам, у яких у смаку яблука переважає цукристість, в Японії люблять прісно-солодкі яблука. В Україні, Білорусії, Росії віддають перевагу гармонійному кисло-солодкому смаку.

За цією ознакою, а також призначенням плоди яблуні поділяють на десертні (відмінний смак — 4,5—5,0 балів), столові (добрий смак — 3,9—4,4 бала) і технічні (задовільний смак — 3,8 бала і нижче). Особливу цінність становлять десертні сорти, плоди яких використовують як свіжими, так і для переробки.

Смак яблук у свіжому та переробленому вигляді, їх харчова га лікувально-профілактична цінність визначаються хімічним складом. Плодовим культурам, у тому числі й Яблуні, властива здатність зберігати певну спрямованість біохімічних процесів. Хімічний склад плодів є досить стійкою сортовою ознакою. Вона змінюється лише в окремих сортів при дуже різких змінах метеоумов вегетаційного періоду. Але в низькоцукристих сортів за найсприятливіших умов цукристість не підвищується до рівня високоцукристих. Останні ж навіть при вкрай несприятливих умовах залишаються відносно цукристішими, ніж інші сорти за цих умом. У цілому ж хімічний склад плодів деякою мірою залежить від їхнього розміру, грунтово-кліматичних умов, .ироїехніки, зберігання тощо.

Вміст сухих речовин у яблуках, вирощуваних в Україні, варіює від 10,68 до 19,60% (Михайлова Е. В., Кандаурова Е. Ф., Резниченко Л. С., 1990; Копань В. П., 1995; Михайлова Є. В., Кондратенко Т. Є., 1997; «Атлас... », 99). Більша частина сухих речовин представлена цукрами, органічними кислотами, дубильними та пектиновими речовинами, мінеральними компонентами, розчинними у воді. Цукри становлять 70—75% загальної о вмісту сухих розчинних речовин.

М. Г. Панасюк (1961) зазначає, що в переважної більшості сортів яблуні, поширених у 50-ті роки в лісо- сіеповій зоні України, вміст цукрів у плодах становив / 13%. У яблуках сортів, районованих і випробуваних у 80 90-і роки на південному Поліссі, кількість цукрів у період оптимальної споживчої стиглості досягає 7,99— 12,76, в Лісостепу — 8,64—14,90, в Степу та Криму — 9,00—16,20%. Плоди сортів літнього строку достигання містять 7—10% цукрів, осіннього та зимового — 9—12 і лише небагато яблук зимових і пізньозимових сортів — 13,0—14,5%. Кількість сухих розчинних речовин і цукрів характеризується найвищою гомеостатичністю.

Органічні кислоти становлять незначну частину вмісту плоду — від 0,02 до 2,24%, але вони істотно впливають на його смакові якості. Кислотність більшою мірою, ніж інші властивості, змінюється під впливом зовнішніх умов вирощування і залежить від стиглості. Наприклад, за даними В. Я. Чупринюка (1988), окремими роками в плодах Пармена зимового золотого в період знімальної зрілості титрованих кислот міститься 0,79, наприкінці зберігання — 0,30—0,32%.

Смак визначається не абсолютним вмістом цукрів або кислот, а їх співвідношенням. За даними 3. А. Сєдової (1985) та А. А. Кладь, Т. Г. Причко (1999), цукрово- кислотний коефіцієнт у плодів яблуні варіює від 6,7 до 96,8. У яблук високих смакових якостей та з оптимально збалансованим вмістом цукру і кислоти цукрово-кислотний індекс становить 16—30. На смак плодів впливають і дубильні речовини, що підвищують відчуття кислоти. В яблуках їх міститься 0,011—0,309%.

Сорт, міра стиглості та умови вирощування впливають на вміст у плодах вітаміну С більше, ніж на інші компоненти. Середня кількість аскорбінової кислоти в яблуках, вирощуваних в Україні, — 7,5 мг /100 г сирої маси. Плоди, вирощувані в Криму, містять вітаміну С в середньому 4—8, у північних областях — 12 мг/100 г сирої маси й більше. Найбільшу кількість вітаміну С виявлено у плодах сортів Зимове Плесець- кого (22,7 мг/100 г), Антонівка звичайна (21,1), Пап- іровка (20,6), Лобо (19,0), Кальвіль донецький (18,4), Ренет Симиренка (17,4), найменше — Кальвіль сніговий (0—2,01), Кальвіль краснокутський (0—3,72), Ро- савка (0—2,57). В умовах Орловської області в яблуках сорту Зимове Плесецького накопичується 40,5 мг/100 г сирої маси вітаміну С (Седова 3. А., 1985). У роки з прохолодним і вологим літом, як правило, нагромаджується більше аскорбінової кислоти, ніж сухого й спекотного.

Особливу цінність становлять сорти, в плодах яких поєднуються високий вміст аскорбінової кислоти і Р- активних речовин (катехіни, антоціани, лейкоантоціа- ни, флавонові глюкозиди, хлорогенова кислота). Із сортів, широко вирощуваних в Україні, найбагатіші на Р-активні речовини Антонівка звичайна, Кальвіль сніговий, Рубінове Дуки, Мекінтош (154—967 мг/100 г сирої маси). В середньому плоди сортів, поширених в Україні, нагромаджують 62—110 мг/100 г сирої маси Р-активних речовин.

ПокіинЬві речовини визначають характер структури м'якуша плодів, тривалість їх зберігання, технологічні якості. У плодах, вирощуваних в Україні, вміст пектинових речовин варіює за сортами від 0,34 до 1,98 мг на 100 г сирої маси.

Чк іехнічна сировина яблука використовують для виробництва соків, сухих порошків, варення, джемів, повидла, мармеладу, компотів, сухофруктів, плоди окромих сортів — на мочіння. Найбільше яблук, призначених для гехнічної переробки, використовують для виготовлення соків. Яблучний — найпоширеніший із соків в Україні. Так, за повідомленням П. В. Кондратенка, II. О. Заславської та Л. М. Шевченко (1997), 1995 року и країні тільки з яблук було виготовлено 30% всіх десертних і 100% концентрованих соків. Багатий на оріанічні кислоти, цукри, пектин, яблучний сік підвищує активність ферментів, стимулює обмін речовин, ів'язує продукти гниття та бродіння в кишечнику людини, іаважає токсикації організму.

Для виробництва соків із яблук більше придатні сорти з високим умістом сухих розчинних і екстрактивних речовин, помірною кислотністю, незначним умістом дубильних і пектинових речовин. У відповідності з ГОСТ-ом 659 -79 в яблучному соку першого сорту повинно міститися сухих розчинних речовин не менше 9,5, вищою — 11,0%. Приємний гармонійний смак формується при оптимальному співвідношенні цукру, кислоти і ароматичних речовин. У соку такого смаку цукрово-кислотний індекс близький до 16 (10—20).

Яблука з високим умістом сухих речовин — відмінна сировина для виготовлення фруктових порошків. Чим більше цих речовин у плодах, тим вищий вихід готової продукції і тим менші енергетичні затрати на видалення вологи. Смак порошку залежить від вмісту цукрів і кислот у свіжих яблуках та гармонійності поєднання цих компонентів.

Плоди з високим умістом пектинів цінні для споживання свіжими (здатність до виведення з організму токсинів, холестерину та радіонуклідів), а також для виготовлення мармеладу, желе, конфітюрів, джему (Седова 3. А., 1985).

Для виготовлення високоякісного яблучного сидру придатні сорти з цукристістю 9,5—12 і кислотністю 0,7— 0,9%, їх цукрово-кислотний індекс повинен становити 13—17. Для сидрів, виготовлених з сировини, що містить 10—14% цукру, 0,6—0,8 % кислоти, характерний тонкий смак і ніжний фруктовий аромат.

У плодовому виноробстві використовують яблука з твердим соковитим м'якушем, вмістом цукрів понад 9,0, титрованих кислот — 0,52—0,79%, невеликою кількістю розчинного пектину та значною — дубильних речовин. Останні з'єднуються з білками соку, осідають і прискорюють освітлення вин^.

Для виробництва кальвадосу можна використовувати сорти з вмістом цукру 10% і більше, цукрово-кислотним індексом — 7,6—14,0.

У плодах, використовуваних для виготовлення сухофруктів, має бути підвищений вміст сухих розчинних речовин (14—16%), а дубильних, навпаки, якомога менше, щоб яблука не темніли на розрізі. Смак мусить бути гармонійним, а шкірочка — достатньо вологопроникною.

Для компотів придатніші сорти з плодами середнього розміру, гармонійного кисло-солодкого смаку, щільним м'якушем, без покривного або зі слабким покривним забарвленням (Осипова 3. Ф., Хакулова Г. Г., Шапенкова Л. А., 1995).

Лежкість або придатність плодів до тривалого зберігання без значних втрат ваги, погіршення харчових, смакових і товарних якостей — генетична властивість сорту. Плоди сортів літньої групи зберігаються від 7— 10 днів до 2—2,5 місяця, осінні — від 1 до 3—4, зимові— 5—6 і пізньо-зимові — до 7—9 місяців.

Дослідженнями В. Ф. Воробйова (1999) доведено, що на лежкість яблук найбільше впливають сухі розчинні речовини, загальні цукри та вітамін С. Тривалість зберігання можна деякою мірою модифікувати умовами вирощування, строками і тривалістю збирання врожаю, використанням різних видів сховищ.

Важливою господарсько-біологічною ознакою сорту (транспортабельність яблук, тобто придатність їх до перевезення на великі відстані при збереженні товарних якостей). Найбільш транспортабельними є плоди зі щільною еластичною шкірочкою та щільним м'якушем. Транспортабельність залежить також від ґрунтових, кліматичних і агротехнічних факторів, способів товарної обробки та умов перевезення плодів (Франчук Е.П., 1986).

Стійкість сортів проти низьких температур профком іими та вибагливість до тепла в період вегетації важливі біологічні властивості. їх слід враховувати при виборі сорту для вирощування у певному кліматичному районі. Літні сорти, як правило, зимостйкіші, ніж осінні та пізньозимові. Об'єктивно оціни і и зимостійкість сортів можна тільки після суворих іим і в дерев у віці повного плодоношення. За зимостійкістю в конкретному регіоні сорти поділяють на таких 5 груп:

високозимостійкі — не підмерзають навіть у найсуворіші зими, придатні для вирощування в даному регіоні і в районах з суворішим кліматом;

- зимостійкі — незначно підмерзають в суворі зими, у шичайні — повна відсутність морозних пошкоджень; цілком придатні для культури в даному регіоні;

- середньозимостійкі — середньою мірою підмерзають у суворі зими; можна вирощувати в даному регіоні, але в меншому обсязі, ніж зимостійкі сорти, і тільки при добрій агротехніці;

— малозимостійкі — значно підмерзають навіть у звичайні зими, в суворі підмерзають сильно або вимерзають зовсім; у даному регіоні можна вирощувати лише на зимостійких скелетоутворювачах;

— незимостійкі — вимерзають навіть у звичайні зими.

Зимостійкі сорти в умовах України здатні витримувати з незначним підмерзанням у період глибокого спокою морози до —35—40°, незимостійкі підмерзають вже при —18—20 °С.

Для формування якісного врожаю різним сортам необхідні різні температури вегетаційного періоду і суми активних температур. Для сортів помірно теплого клімату в цей період достатня середня температура 13,5—15,0, теплого — 15,5° С і вище. Сортам першої групи необхідна сума активних температур (вище 10 °С) 2400— 2800 °С і тривалість безморозного періоду 130—160 діб, другої — відповідно 3000—4000 °С і 180—190 діб.

Стійкість яблуні проти хвороб — важлива біологічна властивість, зумовлена генотипом сорту. При закладанні нового саду слід віддавати перевагу сортам, високостійким проти парші, борошнистої роси, бактеріального опіку, європейського раку, плодової гнилі. Це дасть змогу вирощувати високі врожаї екологічно здорових плодів із застосуванням мінімальної кількості засобів хімічного захисту. Оцінюють сприйнятливість сорту до грибних захворювань в епіфітотійні роки на фоні загальноприйнятих заходів боротьби зі шкідниками та хворобами. На основі аналізу оцінок за кілька років сорти групують за стійкістю проти хвороб на високо-, середньо- і слабкостійкі. Наприклад, листя і плоди сортів яблуні, високостійких проти парші, уражуються цим захворюванням не більше ніж на 1 бал (уражені поодинокі плоди та листки), слабкостійких — на 3,1—4,0 бали (близько 75% плодів і листя).

 

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ СОРТИМЕНТУ ЯБЛУНІ В УКРАЇНІ

Яблуня — одна з стародавніх плодових порід, введених у культуру людиною понад 4 тис. років тому. Перші відомості про її вирощування на території України сягати. в XI століття. У XVIII ст. почалось промислове її вирощування, а вже у другій половині XIX ст. воно набуло широкого розмаху. Але великі сади закладали в той час без добору сортів (Симиренко Л. П., 1961). Садопромисловці, механічно копіюючи своїх західноєвропейських колег, без попереднього вивчення висаджували іноземні сорти, що часто гинули, не витримуючи суворих українських зим. З іншого боку, чималу частину садів закладали випадковими місцевими низькоякісними сортами.

Характерною особливістю тих насаджень була надзвичайно волика кількість сортів. Так, за даними В. Л. Симиренка (1995), в садах вирощували 590, а в розсадниках - розмножували 514 сортів яблуні, тоді як рекомендовано було для вирощування 325, а на ринках і взагалі зустрічався тільки 131 сорт. Однією з основних причин цього Л. П. Симиренко (1961) вважав відсутність необхідних знань про сорти. А вони нагромаджувалися поступово, в міру надходжень нових сортів, переважно з Західної Європи та Північної Америки.

Першим центром всебічного вивчення сортів став Крим. У 1811 році тут створюється Нікітський ботанічний сад, де поступово збираються чималі помологічні колекції. 1850 року колекція яблуні налічувала 330 сортів. У 1887 р. Л. П. Симиренко закладає у Млієві перший в Україні помологічний розсадник і маточний сад, в якому згідно з основними принципами наукової помології мсобічно вивчає зібрані сорти, оцінює ставлення їх до клімату, грунту, вологості, стійкість проти шкідників і хвороб, товарні та смакові якості, лежкість з тим, щоб відібрати кращі та рекомендувати їх для масового розмноження у промислових і любительських садах. На час 25-річчя розсадника в колекції його маточних насаджень самих лише сортів і видів яблуні налічувалося 900.

Результати вивчення помологічної колекції Л. П. Симиренко виклав у праці «Генеральний каталог» (1901), де подано господарсько-біологічну характеристику сортів. Для садівників південної частини тодішньої царської Росії каталог був довідковим посібником з сортів плодових, ягідних і декоративних рослин.

Починаючи з 1889 р. протягом 20 років Л. П. Симиренко вивчає садівництво Криму. Результати цього вивчення він викладає в фундаментальній праці «Кримське промислове плодівництво», де досить докладно описано найцінніші промислові сорти яблуні й груші.

До початку XIX століття, наприклад, у Криму розмножували й вирощували переважно місцеві сорти яблуні. Сорти зимового строку дозрівання з плодами високих смакових якостей були представлені в основному Синапами: Кара-Синапом, Канділь-Синапом, Сари-Синапом та місцевими татарськими сортами (Гульпембе, Долкран, Козубаш та ін.). По всій території України і особливо в лісостеповій зоні знали, любили і повсюди вирощували Антонівку, Пармен зимовий золотий, Апорт, Титівку, Астраханське біле, у північних областях — Боровинку, Анісовку, Суйслепер (Ланцкій Ю., 1898; Симиренко Л. П., 1961'). Сорти яблуні північноамериканського походження — Мекінтош, Джонатан, Уелсі, Делішес, Бен Девіс, Феймез з'явилися в Україні лише в останній чверті XIX століття.

Починаючи з 1890 року на території нашої країни створюється широка мережа великих розсадницьких господарств, що вирощували садивний матеріал у повній відповідності з вимогами ринку— розмножували десертні сорти, насамперед кримського, західноєвропейського та північноамериканського походження.

У кінці XIX — на початку XX століття в Україні починають закладати сади, насамперед— яблуневі для промислового виробництва десертних плодів. Оскільки місцеві українські та російські сорти давали плоди невисоких смакових якостей, то при виборі сортименту вся увага зосереджувалася на західноєвропейській групі і деякою мірою — кримській.

Садівництво дрібних селянських господарств не ви- кодило на шлях товарного виробництва і на нього не впливали потреби ринку. Сортимент в їхніх садах тривалий час був аборигенним та північного походження. Сорти були стійкими проти комплексу несприятливих умов навколишнього середовища, давали високі врожаї, але плодів невисоких смакових якостей. Ці сорти були основою промислового сортименту для Лісостепу и Полісся.

Деякі аарубіжні та кримські сорти виявилися придатними для масової культури в степовій зоні України і давали плоди високих смакових якостей, що були предметом експорту. Так, за повідомленням І. Л. Плесецького, яблука сортів Репсі Симиренка, Ренет орлеанський, Бойкен, Пармен іимовий золотий, вирощені в цій зоні, мали добрий збут і реалізовувалися за високими цінами на біржах у Німеччині іа Данії. Плоди, завезені з Америки, продавали тут і,і цінами, на 5—8% нижчими, ніж з України.

Формування певних сортиментів яблуні для конкретних зон України відбувалося в кілька етапів. У кінці XIX ст. на всеросійських з'їздах, присвячених виставкам садівничої продукції, намагалися визначити набір сортів для промислових садів конкретних регіонів. Тоді для всієї України пропонували один загальний список сортів. На початку XX ст., протягом 20 років, губернські земства і іворювали списки промислових сортів тільки для своїх і уберній.

Організовані та планомірні заходи зі створення стан- даріних соріиментів почалися лише в 1923 році. Тоді були створені губернські помологічні комісії та Толовії.і помологічна комісія при Народному Комісаріаті Земельних Справ (НКЗС). Вони визначили вимоги щодо сорил при встановленні порайонних сортиментів. У результаті їх діяльності вже в 1924 році з'являються іубернські сортименти, що називаються сортиментами масового поширення. Помологічна комісія при НКЗС затверджувала такі списки сортів для широкого розповсюдження. У північних і північно-західних губерніях було рекомендовано вирощувати: Астраханське біле, Боровинку крапчасту, Папіровку, Осіннє смугасте, Пепінку литовську, Антонівку кам'яничну, Кальвіль сніговий, Бойкен, Штетинське червоне; у центральних— Астраханське біле, Папіровку, Віргінське рожеве, Пармен шарлаховський, Кальвіль графенштейнсь- кий, Пепінку литовську, Кальвіль сніговий, Пармен зимовий золотий, Бойкен, Ренет ландсберзький, Тірольку, Штетинське червоне. У степових районах найбільші площі належало зайняти під сорти зимового строку дозрівання: Пармен зимовий золотий, Вагнера призове, Тіролька, Штетинське червоне, Розмарин білий, Кальвіль королевський, Бойкен, Ренет шампанський, Ренет ландсберзький, Ренет канадський, Сари-Синап (Череватенко С. Я., 1926; Шубенко С., 1927).

До масового комерційного сортименту Криму входили сорти: Сари-Синап, Ренет шампанський, Кандиль- Синап, Розмарин білий, Ренет орлеанський (Колесни- ков В. А., 1927). Ще в 1923 році вони займали 71% усіх яблуневих насаджень півострова. Формування сортименту яблуні для Криму відбувалося за зменшення й збереження в ньому найцінніших, високодоходних сортів. Сортименти інших регіонів залишалися досить громіздкими.

У зв'язку з переходом на окружну систему адміністративного управління створюються Помологічні окружні комісії, котрі в 1927 і 1928 роках складали сортименти масового поширення для конкретного округу. Всі матеріали з округів передавали на Мліївську садово-городню дослідну станцію. Проаналізований та узагальнений матеріал було обговорено на першій Всеукраїнській нараді з питань плодівництва, що відбулася 9—13 вересня 1928 року у Млієві і затвердила сортименти масового поширення в Україні для кожного конкретного округу. Вони вигідно відрізнялися від губернських, прийнятих у 1924 році, тим, що охоплювали меншу кількість сортів (46), що включалися в ці списки з досить детальним обгрун- іуванням. Наприклад, у сортимент масового поширення для Київського округу ввійшли Папіровка, Боровинка, Кальвіль літній Фрааса (літні); Антонівка звичайна, Антонівка кам'янична, Глогеровка (Пепінка литовська) (осінні); Пармен золотий зимовий, Кальвіль сніговий, Ренет зоно іии курський, Тіролька, Бойкен (зимові). Однак і в цих сортиментів були недоліки. Вони враховували лише біо- логічні особливості сортів та їхню реакцію на природні умови округів і не брали до уваги цільових програм ви- робництва продукції. Добір окремих сортів провадився іа відсутності матеріалу для оцінки торговельних і технічних якостей плодів, вирощених у різноманітних екологічних умовах.

Щоб уточнити і покращити сортименти масового поширення, вищезгадана нарада визнала за потрібне «закласти і и Всеукраїнську помологічну книгу, як центральну усілнову НКЗС України». Цю установу (ВПК) було створено, і вона існувала як самостійна протягом 1929 та 1930 років. За цей час за комплексною методикою було ідіиснено помологічне обстеження садів в округах з найбільш розвиненим плодівництвом, вивчено морозяні пошкодження окремих сортів узимку 1928—1929 pp., проведено апробацію та контроль садивного матеріалу, розроблено методику визначення яблуневих сортів у розсаднику.

Нa початку 1931 року Всеукраїнську помологічну книгу було приєднано до Науково-дослідного інституту південною плодового та ягідного господарства (нині Інститут садівництва УААН, м. Київ). З цього часу вищезгаданий им іиіут за розпорядженням Всесоюзної академії сшьськогосподарських наук відав усіма питаннями стандартиаації сортиментів плодових і ягідних культур В Україні Протягом 7 років провадилось опрацювання плодово ягідних сортиментів, що пройшло такі етапи:

1931 — 1933 pp. — масовий огляд сортів у колгоспах, радгоспах, спеціальних навчальних закладах; матеріали обстежень було покладено в основу проекту розміщення порід і сортів за окремими зонами України, детально розглянутого й обговореного на двох нарадах при Лісостеповій і Степовій науково-дослідних станціях;

— 1934 р. — спеціальна нарада науково-дослідних установ і представників виробництва (при Українському НДІ південного плодово-ягідного господарства), на якій було розглянуто матеріали про породне і сортове районування;

— 1935 р. — проект породного та сортового районування надіслано до обласних земельних управлінь для остаточного доопрацювання його на місцях, після чого сортименти було розглянуто на 8 обласних нарадах;

— 1936 р. — розглянутий обласними нарадами матеріал було затверджено НКЗС України і рекомендовано для виробництва; проведено окулювальну кампанію;

— 1937 р. — уточнено сортименти відповідно до нового адміністративного поділу України; наприкінці грудня остаточний проект сортиментів було розглянуто і затверджено на розширеній нараді фахівців-плодівників, скликаній при НКЗС України.

У 1938 р. було опубліковано спеціальне видання «Асортименти плодових і ягідних культур УРСР» під авторством Б. Й. Шабловського та ін., в якому подано методичний матеріал з районування порід та сортів і рекомендовано сортимент для різних екологічних умов України. Згідно з цим документом до списків порайонних сортиментів можуть входити сорти, що задовольняли такі вимоги:

— ранній вступ у період плодоношення, щорічна висока врожайність, тривалий'період щедрого плодоношення; схильність до самоплідності; висока якість плодів за їх цільовим призначенням;

— висока холодо- і посухостійкість; довговічність (дерева); загальний здоровий стан та імунність до грибних захворювань; пізнє цвітіння і стійкість квіток і молодої зав'язі проти весняних заморозків; одночасне дозрівання плодів і міцність кріплення їх до гілок; придатність до механізації виробничих процесів у саду; невибагливість до грунтів, місця розташування та догляду.

Для Київської області, наприклад, було рекомендовано такі сорти: Папіровка, Донешта, Боровинка, Антонівка шестисотграмова, Титівка літня, Грушівка московська, Волошка, Красавка (літні, 12%); Антонівка звичайна, Пепінка литовська, Штрейфлінг, Бельфльор-ки- іайка, Путівка осіння, Уелсі, Феймез (осінні, 40%); Пепін шафранний, Ренет курський золотий, Мухрик, Бабуш- кіно, Кальвіль сніговий, Тіролька звичайна, Буцьке, І Іепін-китайка, Слов'янка, Канділь-китайка, Ренет бер- іамотний, Пепін Черненка, Мекінтош (зимові, 48%).

Суворі зими 1938—1940 та 1941—1942 рр. виявилися справжній випробуванням для деяких сортів яблуні іа інших плодових культур у ряді районів, у зв'язку з чим постала потреба перегляду та уточнення сортименту. Крім того, сортові ресурси України збагатилися новими ипродукованими та вітчизняними сортами, цілком придатними для використання їх у виробництві. В цей час було досліджено екологічні умови різних районів України і виділено спеціальні плодові зони. Всі ці обставини стали передумовою для прийняття такого рішення уряду УРСР від 7 квітня 1945 року: «Зобов'язати НКЗС УРСР у 1945 р. переглянути й видати матеріали по породно-сортовому районуванню плодових і ягід- них культур по зонах садівництва, враховуючи останні дані практики й науково-дослідних закладів».

Виконуючи цю постанову, Український НДІ південною плодово-ягідного господарства в 1945—1946 рр. пп іначив плодові зони, переглянув породне й сортове районування до них і опрацював орієнтовне планове » шнвідношення плодових і ягідних порід і сортів у цих іонах. Список плодових зон і районований сортимент пули затверджені Міністерством земельних справ УРСР у іравні 1946 року і передані для практичного користування в роботі земельних органів та садових господарств (Гущин М. Ю., Дем'янець Є. Ф., 1948).

Відповідно до потреб плодівництва територію України Оуло поділено на 8 плодових зон: 1) Полісся; 2—3) Лісостеп: східний і західний; 4) Наддніпрянщина; 5—6) Степ західний, центральний і північно-східний; 7) Донбас , 8) Степ південний.

Визначення плодових зон і врахування їх особливостей дає змогу обгрунтовано розмістити породи і сорти, встановити їх процентне співвідношення згідно з планово-економічними завданнями з плодівництва певних областей і районів, що входять до тієї чи іншої плодової зони.

Тоді було визначено, що провідною плодовою породою в усіх зонах є яблуня. Наприклад, на Поліссі під цю культуру було відведено 70% площ, у східному Лісостепу — 61, північно-східному Степу — 65%. На території України районувалось 62 сорти яблуні, серед яких найбільш розповсюдженими були Папіровка (літній), Пепінка литовська, Антонівка звичайна, Штрейфлінг (осінні), Кальвіль сніговий, Тіролька звичайна, Бойкен, Пепін шафранний і Ренет курський золотий (зимові) (Гущин М. Ю., Дем'янець Є. Ф., 1948).

 

 

ОНОВЛЕННЯ СОРТИМЕНТУ І ЙОГО СУЧАСНИЙ СТАН

У північних та північно-східних районах Полісся, для яких характерні невелика кількість тепла за вегетаційний період (сума температур понад 10° — 2400—2600 °С), досить нетривала інтенсивна вегетація (90—100 днів), низьки мінімальні температури (абсолютний мінімум — 30—42 °С), різкі перепади їх Зимою та літом, без особливого ризику вирощували літні, осінні та більш зимостійкі сорти яблуні зимового строку дозрівання. Тому в 30—40-і роки в загальній масі яблук, вирощуваних у зоні Полісся, більша частина припадала на сорти осінньої (40—49%) і літньої (12—13%) груп (Шабловський Б. Й., Дем'янець Є. Ф. та ін., 1938). У вказаній зоні цим сортам достатньо тепла для формування плодів гарного зовнішнього вигляду і добрих на смак, а також є всі умови для належної підготовки до зими (сума активних температур понад 10 °С — 2000—2400 °С, кількість днів із середньодобовою температурою вище 15 °С — 90— 100). їх плоди використовували на внутрішньому ринку. Плоди Антонівки звичайної призначались і для експорту (Симиренко В. Л., 1995). За повідомленням М. Ю. Гущина (1969), в 60-і роки найпоширенішими в цих районах були сорти Антонівка звичайна, Осіннє смугасте, Титівка, Кальвіль сніговий, Пепін шафранний, Путівка лігня, Боровинка. Високою врожайністю на Поліссі відзначалися Антонівка звичайна, Пепін шафранний та Кальвіль сніговий. Середня врожайність цих сортів у спеціалізованих садівничих господарствах досягала відповідно 18,0, 15,0 і 15,3 т/га. В цілому урожайність сортів яблуні на Поліссі та в східному Лісостепу в 1945— 1967 рр. не перевищувала 7,0 т/га.

У 50-х на початку 60-х років для закладання нових промислових садів на Поліссі, крім названих, рекомендують сорти Донешта, Мелба, Мліївське літнє, Уелсі, Мекинтош, Пепін Черненка, Слава переможцям, для інчідних і південних районів цієї ж зони — ще Джонами, Ренеї Симиренка, Бойкен, хоч плоди останніх ірьох соріів формувалися тут недостатньо високих смакових і іехнологічних якостей. В цілому таке поповнення сприяло введенню в сади сортів високозимостійких і появі на місцевих ринках високоякісних плодів. Особливо цими власіивостями відзначалися Мелба і Слава опроможцям.

У наступні роки список районованих сортів яблуні літнього та осіннього строків дозрівання для північних і північно-східних регіонів України практично не змінився Лише в 1971 р. до нього введено сорт вітчизняної і олокції Пепінку золотисту — зимостійкий, стійкий проти хвороб, скороплідний, високоврожайний і стабільно плодоносний, з плодами високих товарних, добрих смакових якостей та універсального використання.

Зимова група поповнилася в 1969—1983 рр. сортами вітчизняної селекції. До неї ввійшли: Зимове лимонно, Зимове Плесецького, Зоря Поділля, Київське зимове, Канівське, Рубінове Дуки. їх вигідно вирізняє високі присюсованість до біо- та абіотичних факторів на- вколишнього середовища зони Полісся. Вони порівняно скороплідні — на насіннєвій підщепі перші промислові врожаї дають на третій—п'ятий рік росту в саду, і лише Київське зимове та Зимове Плесецького — на п'ятий—сьомий, інтенсивно нарощують урожай у молодому віці, дають високі врожаї у віці повного плодоношення. Так, за повідомленнями Є. В. Михайлової, К. Ф. Кандаурової, Л. С. Резніченко (1990), Т. Є. Кондратенко, Л. С. Резніченко, В. І. Власова (1994), О. Д. Чижа, Т. Є. Кондратенко та ін. (1995), у південному Поліссі 10—13-річні насадження Уманського зимового та Зимового лимонного на насіннєвій підщепі формують врожай в 26,0—41,5, Зимового Плесецького — 25—32,0, Зорі Поділля — 16,0—19,0 т/га. Плоди цих сортів відзначаються високою товарністю (90,5—94,5%), вони вище середньої величини і гарної форми, досить одномірні, з яскравим покривним забарвленням. їх смак в оптимальній споживчій зрілості оцінюється на 4,0—4,5 бала. Плоди Зимового лимонного, Канівського, Пепінки золотистої зберігаються 3—4—5 місяців; Зорі Поділля, Рубінового Дуки і Зимового Плесецького — 5—6, Уманського зимового — 7 місяців.

Останнім часом у господарствах вирощують значно більше сортів. Але серед них є багато таких, що не зовсім відповідають кліматичним умовам регіону. Так, за даними перепису плодово-ягідних насаджень 1984 року, наприклад, у Чернігівській області із загальної кількості яблунь літнього строку дозрівання на Шафран літній (незимостійкий, до 1998 р. районований у Степу) припадало 7, на Ренет Симиренка, Ренет орлеанський та Пармен зимовий золотий — 11,4% загальної кількості зимових яблунь.

У зв'язку з прагненням виробників заповнити ринок яскравими плодами з відмінним смаком протягом останніх 10 років почався стрімкий наплив у помологічні насадження наукових установ, а потім і у промислові та аматорські сади досить суворої кліматичної зони Полісся інтродукованих і нових сортів зарубіжної та вітчизняної селекції. Всебічне випробування їх в Інституті садівництва УААН дало змогу за комплексом господарсько-біологічних, господарськи цінних та фізіологічних ознак виділити перспективні, до яких віднесено Квінті, Красне раннє, Мантет, Ямбу (літні); Алкмене, Горо, Делічію, Джеймс Грів, Заілійську, Орловське смугас- іе, Теремок (осінні); Антей, Ліберті, Шафран красно- кутський, Катерину (зимові). Вони відзначаються високою морозостійкістю, стійкістю проти перепадів температури наприкінці зими, а також грибних хвороб, високою та стабільною врожайністю (25,0—30,6 т/га) плодів хороших і відмінних товарних і смакових якостей (4,3— 4,7 бала) (Кондратенко Т. Є., Чиж О. Д., Хом'як М. Я., 1995; Кондратенко Т. Є., 1998).

Садівники-аматори на дачних і присадибних ділянках успішно вирощують плоди незимостійких високоцінних сортів: Мелроуз, Мутсу, Джонаголду та інші, прищеп- люючи живці у крону зимостійких скелетоутворювачів.

Умови східного Лісостепу сприятливіші для вирощування яблуні, ніж Полісся, переважно завдяки тривалішому вегетаційному періоду, більшій кількості тепла 1.1 родючішим грунтам (Гущин М. Ю., 1969). У 50—60-і роки тут, як і на Поліссі, основні площі були зайняті /нними та осінніми сортами — Папіровка, Боровинка, Анюнівка, Осіннє смугасте, Пепінка литовська. У спеціалізованих господарствах вони давали досить високі врожаї 15,0—20,0 т/га, що в 1,3—1,5 раза вище, ніж на Поліссі із зимових сортів найвищою врожайністю відзначалися Ренет курський золотий (32,1 т/га) та Буцьке (21,3 т/га), плоди яких, однак, не виділялися високими смаковими якостями. Сорт Кальвіль сніговий, широко розповсюджений у Полтавській та Харківській областях, давав по 13,0—17,0 т/га плодів. Ренет Симиренка і а Джонатан, районовані з 1969 року в цій зоні, но дуже пристосувалися до її кліматичних умов і не данини сіабільних урожаїв, а їх плоди були лише середніх юварних та смакових якостей (Берендей А. Е., 1981).

істотно поповнити районований сортимент яблуні, особливо зимового строку дозрівання, у східному Лісостепу стало можливим у 70-і роки завдяки зусиллям селекціонерів Краснокутської дослідної станції садівництва (ДСС). У 1969 році районовано сорт Зимове лимонне, що відзначається зимостійкістю, середньою епйкістю проти грибних захворювань, високою скороплідністю та врожайністю (28,0—40,0 т/га) і стабільним плодоношенням. Його плоди високих товарних якостей, добрі на смак, зберігаються до травня, придатні для використання свіжими та для технічної переробки.

До перспективних за комплексом господарсько-біологічних показників для цієї зони віднесено зимові сорти селекції Краснокутської ДСС: Харківське, Сувенірне, Слава героям, Восход, Краснокутське, Зимове десертне (Берендей А. Е., 1981; Помология, 1992), Шафран краснокутський, Пам'яті Берендея (Кондратенко Т. Є., 1998, 1999).

Сортовипробування дало змогу істотно доповнити цей список інтродукованими сортами: Антей, Апкмене, Ауралія, Северянка (Павленко М. І., 1994; Павленко Л. В., 1995). Для останніх характерна висока пристосованість до несприятливих біо- та абіотичних факторів навколишнього середовища, вони формують достатньо високі врожаї плодів добрих товарних і смакових якостей.

Західний та центральний Лісостеп здавна вважаються найбільш сприятливими регіонами для вирощування широкого набору сортів яблуні, особливо зимового строку дозрівання. Так, у кінці 40-х років серед порід плодових насаджень на яблуню тут припадало 62—70%, з яких зимові сорти становили 45—60% (Шабловский Б. Й., Дем'янець Є. Ф. и др., 1938). Найбільші площі були зайняті під сортами Кальвіль сніговий, Джонатан, Бойкен, Тіролька звичайна, Зеленка Вуда (Ренет Си- миренка), Пармен зимовий золотий (Агровказівки..., 1947). Насадження цих сортів'характеризувалися високою врожайністю (Гущин М. Ю., 1969) і плодами високих товарних якостей. За повідомленням В. Л. Сими- ренка (1995), райони Поділля та Наддністрянщини ще в 1931 році рішенням Всесоюзної наради зі стандартизації сортиментів призначалися для вирощування продукції на експорт і для внутрішнього споживання. За даними І. Л. Плесецького (цит. за Симиренком В. Л., 1995), наприкінці 20-х років нинішнього століття на ринках Данії та Німеччини з успіхом продавали яблука, вирощені в цій зоні. Це плоди Ренета Симиренка, Бойке- на, Пармена зимового золотого. Вони не уражувалися загниванням серцевини, мали попит і реалізовувалися за високими цінами, особливо — великі.

До кінця 60-х років зміни в наборі районованих сортів відбувалися за вилучення малоцінних. Так, у «Сортовому районуванні» на 1970 рік до списку сортів для західного Лісостепу входили Голден Делішес, Делішес, Кальвіль сніговий, Джонатан, Бойкен, Мліївська красуня, Боскопська красуня, Ренет Симиренка, Старкінг (зимові), Слава переможцям, Мекінтош, Антонівка звичайна, Уелсі, Ренет ландзберзький (осінні), Папіровка, Мелба (літні). Значне поповнення стандартного сор- іименгу відбулося у 80—90 рр., насамперед за рахунок соріів української селекції: Зоря Поділля, Зимове Плесецького, Канівське, Жовтневе Дуки, Рубінове Дуки, Уманське Зимове, Кальвіль донецький, Росавка. Вітчизняні сорти відносно скороплідні, і високою та стабільною врожайністю, середньою та високою стійкістю проти несприятливих біо- та абіотичнії- факюрів навколишнього середовища.

За даними багаторічних досліджень В. М. Яропуда та ні (1990), в умовах Вінницької області врожайність Айдареда становить 14,6—33,2, Голден Делішеса — 13,7— 34,4, Зимового Плесецького— 11,6—33,5, Зимового лимонного - 13,2—37,5, Київського зимового — 18,3— 54,6, Ренета Симиренка — 12,8—33,9, Росавки —15,5— И»,І, Уманського зимового — 10,8—26,9 т/га. В радгоспі «Рославичі» Київської області врожайність Рубіновою Дуки на ММ. 106 на шостий рік після садіння дорівнювала 28,0, на М.9 — 33,8, Зимового лимонного на 62 396 — 29,5 т/га (Омельченко І. К., 1993). В ДГ «Новосілки» урожайність 10—13-річних насаджень на сіянцях Антонівки звичайної сорту Уманське зимове становила 2/,5, Джонатану — 24,9, Зимового Плесецького — І /.б, Київського зимового — 27,4, Айдареду — 28,2, іимового лимонного — 24,9, Зорі Поділля — 27,0 т/га (Романов А. О., 1993).

В Умані Черкаської області 9—11-річні дерева Айдареду на М.9 (1667 дер/га) стабільно давали врожай в 23,5, І олден Делішеса — 23,5, Джонатану — 20,3 т/га плодів вищого та першого товарного сорту (Обіход Л. С., 1994).

У Лісостепу зимою 1984—1985 рр. в січні та лютому спостерігались різкі перепади температури, морози досягали —28°С— 31 °С (Вінниччина, Черкащина та Київщина). З незначними пошкодженнями такі умови витримали Мекінтош, Слава переможцям (Київська обл.), Старкримсон, Спартан, Уманське зимове, Чарівне, Зоря Поділля (Черкаська), Ренет Симиренка, Голден Делішес, Голдспур, Банан зимовий, Старкримсон (Вінницька). Середньо підмерзли дерева Ренета Симиренка, Джонатану, Рубінового Дуки, Зимового лимонного (Київська обл.), Симиренківця, Зимового Плесецького, Кальвілю донецького на насіннєвій підщепі (Черкаська), сильно — дерева Айдареду і Мутсу (Київська), Кримського (Черкаська), Вагнера призового (Вінницька) (Романов А. А., Васюта В. М. и др., 1986).

Взимку 1986—1987 рр., коли в центральному Лісостепу в січні температура повітря опускалася до —35— 40 °С, значною мірою підмерзли штамби та скелетні гілки дерев сортів Ренет Симиренка, Джонатан, Старкримсон, Голден Делішес, Джонаголд, Клоуз, Мелро- уз, Спиголд. У їхніх дерев на сіянцях культурних сортів дуже підмерзло або повністю вимерзло більше 30% генеративних бруньок на спеціалізованих плодових утвореннях (Омельченко І. К., 1993; Кондратенко Т. Є., Кондратенко П. В., 1995). У дерев Рубінового Дуки та Уманського зимового на підщепі ММ. 106 підмерзло в середньому близько 40% генеративних бруньок. У звичайні зими вищезгадані сорти зазнають незначних пошкоджень або не підмерзають зовсім (Яропуд В. Н., Смирнов С. А., Довбыш О. П., 1990; Кондратенко Т. С., Кондратенко П. В., 1995). Найменшу чутливість до морозів у суворі зими виявляють Квінті, Мелба, Саммерред, Делічія, Мекінтош, Зоря Поділля, Київське зимове, Мекфрі, Росавка, Рубінове Дуки та Уманське зимове на насіннєвій підщепі.

Основна кількість сортів української селекції, що потрапили до списку районованих у Лісостепу з 1980 року, відзначається середньою та високою стійкістю проти хвороб. Такі сорти як Жовтневе Дуки, Рубінове Дуки, Кальвіль донецький, Джонаред, Айдаред, Спартан характеризуються середньою стійкістю проти парші і потребують обов'язкового захисту (Яропуд В. Н., Смирнов С. А., Довбыш О. П., 1990; Чиж О. Д., Кондратенко Т. Є. та ін., 1995).

Плоди районованих сортів середньої або вищесередньої величини (130—200 г), середньої та високої одномірності, мають яскравий зовнішній вигляд, високих смакових якостей і призначені переважно для реалізації на внутрішньому ринку в свіжому вигляді, а також для виробництва соків, сухих порошків, сухофруктів. Перед імпортними плодами більшість з них поступається смаком, зовнішнім виглядом (Кондратенко Т. С., Г мм), а тому продаються за нижчими цінами.

Наповнення українського ринку високоякісними, конкурси іоздатними плодами яблуні вітчизняного виробництва га витіснення з нього імпортної продукції можливе за впровадження в сади саме центрального та західного Лісостепу сортів вітчизняної й зарубіжної селен ції, що відзначаються високими товарними та смаковими якостями плодів, а також високою пристосованістю до г рунтово-кліматичних умов Лісостепу. До таких сортів селекціонери та сортознавці відносять Аскольду, Амулет, Галу Маст, Голден Делішес Рейндерс, Джонаголд, Делічію, Катерину, Мавку, Мелроуз, Радогость, Теремок, Чемпіона (Карпенчук Г. К., 1994; Копань В. П., І995; Довбиш О. П., 1998; Кондратенко Т. Є., 1998, 1999, 2000).

Так, за даними В. П. Копаня (1995), врожайність п'яти десятирічних насаджень сорту Амулет на MM. 106 становить 25,9, Аскольда — 19,1, Катерина — 25,4, Радогость — 18,5, Теремок — 17,5 т/га. Середня маса плодів перелічених сортів — 170—180 г. Смакові якості чблук Амулеіа, Аскольди і Катерини оцінюються на 4,5— 4,/ бала.

На Поділлі такі сорти як Мелроуз, Джонаголд, Глостер, Ельстар у дослідах виробничого сортовивчення яблуні на Подільській ДСС на п'ятий рік після садіння сформували урожайність, т/га: Джонаголд І 1,4, Ельстар — 7,4, Мелроуз — 6,3, Глостер — і,(). на сьомий рік — 13,0 — 21,5 т/га.

У групі перспективних для Лісостепу особливе місце займають сорти, імунні проти парші. Випробування їх в Україні показало, що смакові якості плодів більшості імунних інтродукованих сортів не дуже високі, але за скороплідністю, врожайністю, стабільністю плодоношення та стійкістю проти несприятливих факторів навколишнього середовища вони успішно конкурують з кращими районованими і гарантують щорічне отримання високих урожаїв екологічно чистої продукції. Затрати засобів на боротьбу з хворобами в таких насадженнях в 1,6 раза нижчі, ніж у звичайних садах. У зв'язку з цим визнано перспективними імунні інтродуковані сорти: Флоріна, Ліберті, Пріам, Фрідом та вітчизняні: Перлина Києва, Амулет, Едера. Вони масово розмножуються та вводяться у промислові та аматорські сади (Яропуд В. Н. и др., 1990; Копань В. П., 1995; Кондратенко Т. Є., Кондратенко П. В., 1996; Кондратенко Т. Є., 1999).

Придністров'я — зона винятково сприятлива за грун- тово-кліматичними умовами для вирощування найцінніших зимових сортів яблуні. Ще 1931 року Всесоюзна нарада зі стандартизації сортиментів визначила Наддністрянщину, як район, найпридатніший для вирощування яблук на експорт (Симиренко В. Л., 1995). Тоді в «Стандартному асортименті» зимовим сортам було відведено 67%. Рекомендувалось вирощувати Кальвіль сніговий, Джонатан, Зеленку Вуда, Пармен зимовий золотий та інші.

Обстеження плодових насаджень у спеціалізованих садівничих господарствах, виконане М. Ю. Гущиним у 50—60-і роки, показало, що в садах Придністров'я з високим рівнем агротехніки дерева відзначаються добрим розвитком і високою врожайністю. Наприклад, у радгоспі «Осламово» Хмельницької області середня врожайність Ренета Симиренка, Кальвіля снігового, Бойкена та Джонатана сягала 20,0—25,0 т/га. В Чернівецькій області особливо щедро плодоносили сорти Вагнера призове, Боскопська красуня, Мекінтош, Слава переможцям.

Деяке оновлення сортименту в цій зоні відбулося в 60—80-і роки. В нові сади прийшли високоврожайні сорти Айдаред, Голден Делішес, Мантуанське, Ред Делішес. За даними М. Д. Сухолиткого та І. С. Михайлова (1995), врожайність Голден Делішеса на насіннєвій підщепі становила 25—27, на М.9 — 36—49,7 т/га. Однак плоди більшої частини сортів, районованих у Придністров'ї, лише середніх смакових якостей і не мають великого попиту в споживача. Тому нині гостро стоїть проблема істотної зміни для цієї зони набору районованих сортів яблуні зимового строку дозрівання. Слід впроваджувати інтенсивні сорти десертної групи, що відзначаються плодами високої транспортабельності та лежкості. Сортознавці Інституту садівництва УААН називають перспективними для Придністров'я такі сорти: Аскольда, Джонаголд, Гала Мает, Глостер, Голден Де        Рейндерс, Мелроуз, Флоріна, Чемпіон (Рекомендації, Київ, 1997).

Тепловий режим та грунтові умови західного і центральною Степу дають змогу вирощувати тут, насамперед, цінні зимові сорти яблуні. У 50—60-і роки набір районованих сортів, особливо зимового строку дости- іання, був невеликий. В основному його складали Кальвіль сніговий, Джонатан, Ренет Симиренка, Бойкен, Кортланд.

Високі врожаї давали зимові сорти на зрошенні за високого рівня агротехніки. Наприклад, за повідомленням М. Ю. Гущина (1969), в колгоспі ім. Орджонікідзе Дніпропетровської області в 50—60-і роки середня врожайність яблуні не була нижчою 15—20, а деякими роками сортів Ренет Симиренка та Бельфлер жовтий становила 40—50 т/га. Водночас у садах без зрошення вона не перевищувала 10—13 т/га.

У 70—80-і роки районований сортимент у цій зоні іначно розширився, в основному за рахунок таких зимових сортів як Айдаред, Голден Делішес, Уманське іимове, Спартан, Старкримсон, Зимове лимонне, Зимове Плесецького, що відзначалися скороплідністю, високою й стабільною врожайністю, плоди їх були високих товарних і смакових якостей.

Аналогічна ситуація з набором сортів яблуні і в південному Степу. Нині яблуня тут — одна з провідних культур, на яку припадає 47—57% багаторічних насаджень (Рекомендації, Мелітополь, 1993). Середньорічна врожайність кращих сортів, наприклад, Ренета Симиренка у пальметному 4—12-річному саду становила 20,5, Ред Делішеса — 19,6 т/га (Сенин В. И., Клочко П. В., Кривая А. П., 1978). За зрошення 14—17-річні насадження яблуні на середньорослій підщепі з напівпласкими та пальметними кронами забезпечують урожай 22,5— 32,5 т/га. Найбільш розповсюджені сорти Ренет Симиренка, Голден Делішес і Роял Ред Делішес дають відповідно 31,5—32,5; 26,8—30,3 і 22,5—23,9 т/га плодів. Гектар саду цих сортів забезпечує 8—10 тис. гривен прибутку при рентабельності близько 300%. Урожайність сортів Ренет Симиренка на підщепі М.9 становить 38,0— 40,4, Голден Делішес — 36,8—40,6 т/га (Клочко П. В., 1998).

Багаторічна робота з вивчення великої кількості вітчизняних і зарубіжних сортів яблуні дала змогу P.O. Канашиній (1996), Л. М. Толстолик та ін. (1998) виявити, що в південному Степу високу скороплідність і врожайність — 30—35 т/га у 8- 10-річному віці на М.9, відмінні товарні та смакові якості плодів гарантують сорти Карола, Мантет, Прима (літні), Зірка, Ред Джеймс Грів (осінні), Вогник, Глостер, Голден Резістент, Голден Делішес, Джонаголд, Кінг Девід, Кубань, Каховське, Молліс Делішес, Мелроуз, Південне, Рубінове, Світанок, Спартан, Старт (зимові).

Співробітниками Інституту зрошуваного садівництва УААН також встановлено, що в південному Степу багато інтродукованих сортів частіше, ніж вітчизняні, потерпають від нестачі вологи та надлишку тепла літом, різких перепадів температури в зимово-весняний період. Тому вважається, що до перспективного сортименту слід ввести нові вітчизняні сорти, краще пристосовані до місцевих грунтово-кліматичних умов. На думку спеціалістів, найближчими роками основу районованого в степовій зоні сортименту складатимуть Мелба, Карола, Квінті, Мантет, Скіф'янка, Прима (літні), Слава переможцям, Зірка (осінні), Ренет Симиренка, Ред Делішес і Голден Делішес та їхні клони, Аврора кримська, Мелроуз, Старк Ред Голд, Рубінове, Джонаголд, Свіїанок, Мутсу (Рекомендації, Мелітополь, 1993; Рекомендації, Київ, 1997).

Крим здавна вважається регіоном промислового садівництва в Україні і повністю сприятливим насамперед для вирощування цінних сортів яблуні зимового строку дозрівання. У,30—50-і роки тут культивувалися Канділь Синап, Ренет Симиренка, Ренет Орлеанський, Пармент зимовий золотий, Ренет шампанський, Розмарин, Кальвіль королівський, Наполеон. За повідомленням А. Я. Бакши (1963), 8—13-річні дерова цих сортів на слабкорослих підщепах у зрошуванних садах давали врожай у межах 5—25 т/га. За підсумками перепису плодових насаджень 1984 року, площа під зимовими сортами в Криму становила 94,2% загальної, зайнятої яблунею. Крім того, на зимові сорти, вирощувані тільки в Криму, припадало 27,9% загальної площі під зимовими сортами в Україні.

Найбільші площі займали Ренет Симиренка (19,6%), Голден Делішес (17,3%), Банан зимовий (11,1%). Джонатан (7%) і Спартан (6,8%). Ці сорти були основою районованого сортименту і щорічно давали високі врожаї якісних плодів. Так, за даними В. В. Мосейчука (1984), в колгоспі ім. Кірова Красногвардійського району 10-, 11-річні насадження Банана зимового і Старка на насіннєвій підщепі при схемі садіння 8 х 4м давали врожай в 24,6—35,1 т/га. В радгоспі «Победа» Нижньогірського району 1967 року врожайність Ренета Симиренка становила 46,7 т/га (Гущин М. Ю., 1969). У загущенострічкових садах (2,5—3,8 тис. дер./га на М.9) учгоспу «Комунар» Кримського СГІ середня врожайність 11-І7-річних дерев цього сорту становила 31,0, Банана зимового — 32,2, Голден Делішеса — 10,0, а максимальний врожай досягав відповідно 79,3; 56,8 і 52,8 ц/га. Найкращою товарністю плодів відзначався сорт Ренет Симиренка (Шевченко В. В., Пономаренко С. В., 1984).

На Кримській дослідній станції садівництва середня врожайність у пальметному саду в перших 11 років плодоношення становила, т/га: Ренет Симиренка — 28,6,

Банан зимовий — 24,1, Джонатан — 21,9 (Березовский Г. А., Кузьменко М. С., Татаринов А. Н., 1978).

У колгоспі «Дружба» Нижньогірського району врожайність сорту Ренет Симиренка на ММ. 106 у пальметному саду при схемі розміщення 6 х 4 м та на зрошенні в 9-, 11-річному віці становила 38,1, Голден Делішес — 21,0, Банан зимовий — 21,1, Старк — 13,8, Джонатан— 27,7 т/га (Негода В. І., 1993). Ці сорти відзначаються високою пристосованістю до грунтово-кліматичних умов Криму, формують плоди високих товарних і смакових якостей, придатні для інтенсивних технологій (Требушенко Е. И., Требушенко П. Д., 1982).

І в сучасних насадженнях Криму Голден Делішес та Ренет Симиренка є провідними сортами і, звичайно, ще довго будуть залишатися в районованому сортименті. За даними А. М. Татаринова та А. В. Філіповича (річний звіт Кримської ДСС, 1995), середньорічна врожайність 4-, 8-річного саду Голден Делішеса на М.9 (1250 дер/ га) становила 51,2, Ренета Симиренка — 40,6, на MM. 106 (1250 дер/га) — відповідно 46,3 і 36,2 т/га.

За останніх 20 років «Реєстр...» для зони Криму вдало поповнили сорти української селекції: Аврора кримська, Кіммерія, Кримське зимове, Кримське, Предгорное, Салгірське, Таврія, Алиє паруса, Рум'яний альпініст та інтродуковані: Айдаред і Прима. Промислові та дослідні насадження цих сортів вступають у плодоношення на третій-четвертий рік Тіісля садіння, а на шостий дають урожай в 10—15 т/га (Усов А. Г., 1984; Помологія, 1992; Ляпіхова А. А., 1998). У 2000 р. до «Реєстру...» введено сорт Балаклавське. Є реальна можливість поповнити «Реєстр...» і такими високоцінними вітчизняними сортами: Аромат Криму, Наслєдніца юга, Оріон, Скіфське, Янтарне. Вони характеризуються високою та відносно стабільною врожайністю, плодами високих товарних і смакових якостей. Так, у насадженнях Кримської ДСС урожайність сортів Кримське та Предгорное на М.9 (4 х 2 м) на десятий рік після садіння становила 32,8—38,6 т/га. Ці два сорти, а також Аромат Криму формують плоди вище середньої величини (170—180 г), відмінного зовнішнього вигляду і високих смакових якостей (4,5—4,8 бала), з вмістом цукрів 10—14,1%, Р-актив- них речовин — до 200 мг%, вітаміну С — до 5 мг/100 г. Плоди Кримського, Предгорного, Янтарного, Скіфського в холодильнику зберігають товарний вигляд і високі смакові якості до квітня—червня.

З нових інтродукованих сортів перспективні для Криму Квінті, Ре^фрі (літні), Голден Резістент, Пріам (осінні), клони Джонаголда, Гала Мает, Глостер, Мел- роуз, Чемпіон (зимові) (Рекомендації, Київ, 1997). Первинне і виробниче випробування їх у Передгірній і І Іівденнобережній зонах Криму засвідчують, що в цих умовах вони формують стабільні й високі врожаї плодів високих товарних і смакових якостей, що мають на рин- к.іх підвищений попит і реалізуються за високою ціною. Крім того, в Криму вивчено й рекомендовано до впровадження групу сортів яблуні, імунних до парші: Джонафрі, Ліберті, Флоріна, Фрідом. Середня врожайність молодих насаджень Альмінського, Джонафрі, Кіммерії, Ліберті, Предгорного, Редфрі, Флоріни, Фрідом в 1992- 1995 рр. — 11—13 т/га, Пріам — 17,9 т/га (Ляпихова А. А., Гриценко Л. А., 1996).

Своєрідний за кліматичними умовами регіон Донбасу придатний для вирощування морозо- та посухостійких соріів яблуні переважно літнього та осіннього строків достигання. За даними І. І. Сидоренка (1964), дерева іаких сортів після суворих зим швидко відновлюються, їх загальний стан лишається добрим або відмінним, а щорічний урожай становить 50—114 кг/дер. Дерева пізньозимових сортів Джонатан, Пепін лондонський, Ренет Симиренка, наприклад, у сувору зиму 1953— 1954 рр. дуже підмерзли, половина їх загинула, решта була в незадовільному загальному стані. В 1954 році вони зовсім не сформували врожаю. У сприятливі роки (1955) ці сорти давали врожай відповідно 215, 257 і 325 кг з дерева. За повідомленням М. Ю. Гущина (1969), в радгоспі «Октябрь» Новоселицького району Донецької області в 60-і роки середня врожайність сортів Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка, Пепін шафранний, Боровинка та Папіровка дорівнювала 15—20 т/га. В минулому тривалий час основу набору районованих сортів яблуні в цій зоні становили Мелба, Папіровка, Мекін- тош, Слава переможцям, Ренет Симиренка, Джонатан, Кальвіль сніговий, Кортланд і Штетинське червоне. У 80-і роки його доповнили Кальвілем донецьким і Спартаном. Врожайність цих сортів в інтенсивних садах навіть на зрошенні рідко досягала 25,0—30,0 т/га. Плоди їх, як правило, невеликі (Бережной П. С., Назарова Н. Г., 1978). За товарним виглядом вони придатні тільки для використання свіжими на внутрішньому ринку або для переробки.

Випробування вітчизняних та інтродукованих сортів протягом останніх 10 років дало змогу виділити перспективні для промислових садів у зоні з різко континентальним кліматом. До них належать Квінті, Ліберті, Джеймс Грів, Делічія, Файрсайд, Флоріна, Росавка (Рекомендації, Київ, 1997). У дослідних і виробничих насадженнях ці сорти щорічно формують по 15—28 т/га плодів середнього та вище середнього розміру. Вони високостійкі проти грибних хвороб, добре витримують низькі мінусові температури на початку зими та забезпечують безперервний конвеєр надходження яблук на ринок цього великого промислового регіону.

Помірно континентальний клімат Прикарпаття та Закарпаття дає змогу вирощувати тут високоякісні плоди яблуні, особливо зимових сортів. Однак, як зазначає М. Ю. Гущин (1969), породно-сортове районування плодових і ягідних рослин тут не вёлось тривалий час, розміщення культур і сортів проводилося без урахування їх агробіологічних вимог. У книгах «Часткове сортознавство» (1995), «Асортименти плодових та ягідних культур УРСР» (1938), «Агровказівки» щодо плодових розсадників, садівництва та ягідництва» (1947) ми не зустрічаємо навіть найменших згадок про садівництво та розміщення сортів у цій зоні. До кінця 60-х років садівництво в Прикарпатті та Закарпатті не мало високої культури. Врожайність плодових рослин навіть у кращих господарствах Івано-Франківської області становила 4,3—5,1 т/га (Калашник Б. А., 1967).

У Закарпатті та Передкарпатті сади закладали безсистемно, з великою кількістю сортів переважно західноєвропейського походження, серед яких значна частина мала низьку якість плодів. Усього вирощували близько 100 сортів. Тут добре росли та плодоносили Боскопська красуня, Пепін Рібстона, Пармен Адамса, Ренет канадський, Ренет ландсберзький, Пепін Паркера, Джонатан, Ред Делішес, Старкінг, Мелба, Батуллен (Гущин М. Ю., 1969). За належного агротехнічною догляду 35-річні дерева Батуллена та Джонатану давали по 700-800 кг яблук (Тячівський район).

У кінці 60-х років у загальній площі плодових на яблуню припадало 94—96,7%. Літні сорти займали 4—5, (х інні 30—33, зимові — 60—65% (Калашник Б. А., 1 Ч()7; ІІІестопаль А. Н., 1967). Для закладання нових . .ним у Закарпатті рекомендували сорти Джонатан, і і.ірипі, Соліварське благородне, Батуллен, Голден д.мівіес, Ренет ландсберзький, Дівоче, Данцігське ребристе, Слава переможцям, Папіровка і Мелба, у Передкарпатті — Кальвіль сніговий, Джонатан, Кортланд, Боскопська красуня, Малинове оберландське, Кронсольське прозоре, Ренет ландсберзький, Слава переможцям, Пепін шафранний, Мекінтош, Папіровкі, Мелба (Гущин М. Ю., 1969). Сортовий склад традиційно лишався численним.

Районування в наступні роки велося шляхом виключення малоцінних сортів. Так, станом на 1.01.1984 року в загальній кількості насаджень яблуні, наприклад, у Закарпатській області на літні сорти припадало 4,1, осінні 4,7, зимові — 92,2%. Зимовий сортимент був представлений в основному Голд Спуром, Голден Делішесом, Джонатаном, Соліварським благородним, Спаркінгом. У 90-і роки зі списку районування по цій зоні вилучено Соліварське благородне. Основу сучасною районованого сортименту у Закарпатті та Передкарпатті становлять Папіровка, Мелба, Слава переможцям, Пепінка золотиста, Джонатан, Голден Делішес, Айдаред, Спартан.

Випробування в цій зоні нових, перспективних сортів ведуться повільно. Однак і вони дали змогу виділити перспективні, насамперед, за врожайністю, товарними і смаковими якостями плодів. За даними Н. О. Пилипчинець, Г. С. Кожокар, М. М. Попович (1992), в умовах Закарпатської низовини високі врожаї якісних плодів дають насадження сортів Еллоуспур (18,8 т/га), Голдспур (19,5), Редспур Делішес (19,3), Веллспур (26,5 т/га). Таку врожайність вони формували на підщепах 62—396 і М.26, де дерева були сформовані за типом вільноростучого веретеноподібного куща і розміщені за схемою 4 х 2—3 м. Врожайність контрольного сорту Джонатан становила 12,3 т/га.

Аналіз сортименту яблуні за зонами і в часі показав, що у 20—70-і роки в Україні його основою були 10 сортів— Кальвіль сніговий, Папіровка, Слава переможцям, Пармен зимовий золотий, Ренет Симиренка, Антонівка звичайна, Пепінка литовська, Джонатан, Мекінтош, Голден Делішес. Вони виділялися відносною пристосованістю до ґрунтових і кліматичних умов регіону вирощування, високою врожайністю плодів, в основному добрих товарних і смакових якостей. Потік сортів яблуні української селекції став істотним лише у 80-і та 90-і роки. Це, а також масова робота з випробування в різних регіонах України великої кількості інтродукованих сортів дало змогу в 90-і роки виділити сорти, яким властивий комплекс цінних господарських і біологічних ознак. Нові сорти скороплідні, високоврожайні, плодоносять стабільно, високостійкі проти хвороб, формують плоди високих товарних і відмінних смакових якостей. Це насамперед, Аскольда, Амулет, Едера, Катерина, Радогость, Теремок (ІС УААН, селекціонери Копань В. П., Копань К. М.), Старт, Малахіт, Вогник, Південне (ІЗС УААН, селекціонер Канашина Р. О.), Рум'яний альпініст, Наслєдніца юга (Нікітський ботанічний сад, селекціонер Смиков В. К.), Балаклавське, Аромат Криму, Кримське, Прєдгорноє, Аврора кримська (Кримська ДСС, селекціонери Усов О. Г. і Ляпіхова А. О.), Мавка (Мліївський інститут садівництва, Чупринюк В. Я.), а також інтродуковані: Джонаголд і клони, Мелроуз, Глостер, Гала, Гала Маст, Лодел, Чемпіон, Рубін, Ельстар, Голден Резістент. Останні найбільш придатні для вирощування в Криму, Степу, Західному Лісостепу, Придністров'ї, Передкарпатті, де за результатами сортовивчення дають високі врожаї плодів відмінніх якостей. Такі плоди можуть витіснити імпортні яблука з вітчизняного ринку і стати предметом експорту.

Більшість цих сортів можна вирощувати також у центральному Лісостепу і північному Поліссі, але врожайність і якість плодів тут значною мірою будуть визначатися правильністю вибору площі під сад і якістю догляду за ним (Кондратенко Т. Є., 2000).

 

«РЕЄСТР СОРТІВ РОСЛИН УКРАЇНИ» І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ПОШИРЕННІ СОРТІВ У ПРОМИСЛОВИХ І АМАТОРСЬКИХ САДАХ

Реєстр сортів рослин України на 2000 р. включає 41 сорт яблуні. До 1997 року перелік сортів яблуні в ньому в основному розширювався. Тривалий період він охоплював сорти, що давно втратили промислове значення, не розмножувалися в розсадниках і не використовувалися для закладання нових садів. «Реєстр» на 1997 р. ще налічував 61, а на 1998 р. — уже 54 сорти. З нього було виведено 7 сортів: Бойкен, Жовтневе Дуки, Кортланд, Пепінка литовська, Ренет ландсберзький, Старк, Старк і рлієст. Перелік сортів «Реєстру» на 1999 р. ще більше імінився: з нього виключено Банан зимовий, Делішес, Джоиаред, Донешта, Канівське, Київське зимове, Пепін шафранний, Ред Делішес, Старк Ред Голд, Старкінг, Шафран літній, Яндиківське — і водночас введено нові, перспективні вітчизняної селекції: Аскольда, Каразинське, Кримське, Прєдгорноє, Ровесник, Теремок. У підсумку «Реєстр...» на 1999 рік охоплював 48 сортів яблуні, з них 30 або 62,5% — української селекції. В «Реєстрі...» на 2000 рік група сортів зимового строку дозрівання найчисленніша— 26 (63,4%). Осінні сорти становлять 26,8 (13 сортів), літні — 9,8% (4 сорти). Аналіз сортового складу яблуні в сучасному «Реєстрі...» та порівняння його з попередніми показує: нові сорти української селекції нині активно витісняють малоцінні інтро- дуковані та деякі застарілі вітчизняні.

На жаль, з 2000 року в «Реєстрі...» не значиться Кальвіль сніговий. У плодоносних промислових насадженнях Полісся та Лісостепу він займає близько 20% площ, у молодих — значно менше. В цих зонах його вирощуватимуть ще тривалий час. Садівники-аматори теж прагнуть у своїх садибах обов'язково мати хоча б одне дерево цього старого українського сорту.

До «Реєстру...» переважно вводяться сорти, добре пристосовані до біо- та абіотичних факторів навколишнього середовища конкретного регіону, що формують стабільні та високі врожаї плодів з добрими товарними й споживчими якостями.

Однак поповнення сортименту яблуні відбувається в основному в групі зимового строку дозрівання. Із нинішнього списку зимових сортів 15 (58%) районовані за останніх 15 років, 9 (34,6%) — за останніх 5 років. Із 31 сортів осінньої групи 6 районовані з 1928 по 1981 рік, решта сім — за останніх 10 років. Всі літні сорти (100%) районовано до 1962 року.

Найістотніше змінився та поповнився сортимент яблуні в лісостеповій, степовій зонах і в Криму. Останніми роками до нього ввійшли Гала (1993), Рум'яний альпініст (1997), Радогость (2000), Кримське (1999), Прєдгорноє (1999), Аскольда (1999), Теремок (1999), Алкмене (1996) — сорти, що дають плоди відмінних товарних і смакових якостей. Сортимент яблуні для Полісся лишається бідним. В основі його літні та осінні сорти: Папіровка, Мелба, Слава переможцям, Пепінка золотиста, Антонівка звичайна. Зимових сортів з плодами добрих і відмінних смакових якостей одиниці — Спар- тан, Аскольда і Радогость.

Тимчасом роботи сортознавців показують, що вже сьогодні є реальна можливість поповнити «Реєстр...» сортами, пристосованими до грунтово-кліматичних умов Полісся з плодами високих товарних і смакових якостей. Серед них — Мантет, Квінті, Ямба (літні), Делічія (осінній), Антей, Катерина (зимові).

Тривале виробниче випробування багатьох названих і а нових сортів дає змогу внести деякі корективи в попередні рекомендації та визначити місце кращих сортів у «Реєстрі» і промислових садах України. Найсучасніші рекомендації щодо розміщення за зонами районованих іа перспективних сортів, масово розмножуваних у розсадниках і використовуваних на закладання нових садів, подаємо в табл. 1.

Списками сортів, занесеними до реєстрів і рекомендацій, обов'язково керуються виробничники при іакладанні промислових садів, особливо на великих площах. У реєстр вписано сорти, що пройшли всі етапи сорювипробування і визнані придатними для вирощуваним в певній грунтово-кліматичній зоні. Виробничник іас і рахований від ризику, якщо вибирає сорти нідно і рекомендаціями реєстру. Тут, однак, доречно терну і и увагу на невдалу форму представлення сортів плодових і ягідних культур, зокрема яблуні, за грунто-кліматичними зонами в «Реєстрах» 1992—2000 років.

У них територія України представлена лише трьома зонами: Полісся, Лісостеп і Степ. На наш погляд, вдалими були всі попередні видання з районування, в яких им іупамоєя розміщення сортів за областями та їх зонами і урахуванням грунтово-кліматичних особливостей. Наприклад, територія Полтавської області розміщена м лісостеповій і незначна частина — у степовій зонах. В області виділено 4 підзони: західну степову, східну стенопу, перехідну південну та південно-західну на солонцюватих грунтах. Реєстри, чинні до 1992 року, підкреслювали, що Антонівка звичайна рекомендована тільки в першу підзону, а Джонатан і Ренет Симиренка — в другу іа четверту. Сучасні реєстри рекомендують Анто- ніику зничайну, Джонатан і Ренет Симиренка в Лісостеп, не вказуючи найбільш придатні регіони для цих сортів.

У цьому недолік сучасних реєстрів, оскільки утруднюється правильний вибір сортів.

wine_886.jpg

Садівники-аматори нерідко вибирають сорт для свого саду, не звертаючись до «Реєстру...», і йдуть на певний ризик. Для багатьох важливий особистий інтерес. Деким керує бажання мати колекцію найновіших і модних сортів, відразу реалізовувати живці чи вирощувати саджанці. Інші хочуть самостійно випробувати сорти, поповнювати насадження все новими й новими сортозразками, розміри врожаю для них — справа другорядна.

ЯБЛУКА НА РИНКАХ УКРАЇНИ
У загальному обсязі вирощуваних в Україні плодів і ягід найбільша частка яблук. Наприклад, у 1995—1999 рр. вона становила 43—60%. Переважна більшість плодів яблуні (майже 90%) реалізується свіжими і тільки близько 10% використовується на переробку (Кондратенко П. В. та ін., 1997).
На ринку свіжих плодів яблука традиційно переважають. Так, у 1998 р. на них припадало 37,1% загальної маси проданих на ринках Києва плодів і ягід, 14,6% становили цитрусові, 8,6% — абрикоси, 7,3% — груші і 32,4% — вся інша плодоягідна продукція (Шумейко А., Федорова Е., 1999).
Ціни, за якими яблука закуповуються заготівельними організаціями, низькі і зростання їх рік у рік незначне. За повідомленням А. Шумейка та О. Федорової (1999), у 1997 р. 1 т яблук закуповувалася за ціною 117,1, а в 1998-му— 149,7 грн. Ціни на міських ринках у середньому становили, грн/кг: у 1997 році — 0,90, в 1998-му — 0,91.
Поодинокі, дуже узагальнені дані, що з'явилися в літературі останнім часом, дають неповне уявлення про ціни на яблука. Але вони вже формуються з урахуванням якості продукції, що реалізується, а також у розрізі певних помологічних сортів і конкретних товарних якостей. Останні два фактори нині мають особливе значення, оскільки на наші ринки у великій кількості надходять імпортні яблука сортів, найбільш популярних в
Сиропі, що характеризуються привабливим зовнішнім ниглядом і відмінним смаком.
І ому в 1997—2000 рр. співробітниками Інституту садівництва УААН було вивчено календарні строки і темпи надходження свіжих яблук переважно на ринки Києва Володимирський (перший рівень), Борщагівський (другий) і Одеський (третій). При цьому аналізували токарні якості плодів, їх сортовий склад і регіон вирощування. Аналогічні дані були зібрані про яблучну продукцію, реалізовану на міських ринках Мелітополя, а там - на районних у Черкаській, Полтавській, Вінницькій шт.к іях і на неорганізованих ринках на узбіччях авто- мопільних магістралей (Кондратенко Т. Є., 2000).
Дослідження показали, що як на ринках Києва, так і н. і всіх інших продаж яблук літніх сортів починається в перші дні липня. В цей час покупцям пропонують плоди Папіровки, Віста Белли, Старк Ерлієста, а також сортів народної селекції, які часто називають Малинівками. Наприкінці липня — початку серпня у продаж надводні ь багато плодів Мелби. З середини серпня починанні, продавати плоди сортів Донешта, Слава переможцям, Антонівка біла і Прима (табл. 2). У роки, урожайні на абрикос, аличу, персик, ціни на яблука літніх сорпв невисокі. Наприклад, у 1998 р. — урожайному на плоди кісточкових культур великі плоди сорту Папіровкі коштували 0,8—1,0, середні — 0,5—0,8, дрібні — 0,5 грн/кг, а яблука Віста Белли, що яскраво забарвлені і відмінні на смак, оцінювалися на 0,2—0,5 грн дорожче. Плоди Мелби першого і другого товарного сорту продавали по 0,8—1,0 грн/кг.
У неврожайному 1999 р. яблук літніх сортів, як і плодів кісточкових культур, на ринку було мало. Це в основному і зумовило високі ціни на них. Так, у Києві на ринках першого рівня в період з 5 по 30 липня 1 кг плодів Папіровки першого товарного сорту коштував 3, другого — 1,5-2, на ринку другого рівня — відповідно 2—3 і 1— 1,5, третього- 1,5—2 і 1—1,5 грн. Ціна на плоди сортів Віста Бела і Старк Ерлієст була на 0,2—0,5 грн/кг вищою. В серпні плоди Мелби першого товарного сорту цінували 2,5—3, другого — 1,5—2 грн/кг.

wine_887.jpg

Ціни на плоди Донешти, Слави переможцям, Прими, Джеймс Гріва у 1997 р. були досить високі — 0,7— 1,5 грн/кг, а в 1998-му — лише 0,5—1,2 грн. У неврожайному 1999 р. яблука цих сортів з'явилися на ринку вже наприкінці липня. Один кілограм плодів Слави переможцям першого товарного сорту коштував 2—3, Донешти— 1,5—3, Прими і Джеймс Гріва— 2,5—3 грн. Яблука сорту Слава переможцям високих товарних якостей масово надходять на ринки Києва з третьої декади серпня. У вересні плоди вищих товарних якостей із Вінницької, Київської, Чернівецької областей і Молдови продають за ціною 3,5—4, першого — 3, другого — 1,0—1,5 грн/кг. Із загальної кількості яблук, реалізованих у вересні на Володимирському ринку Києва, 85% припадає на сорт Слава переможцям. На ринках другого і третього рівнів кількість його плодів сягає 45%, причому ціни на яблука вищого товарного сорту становлять 2—3, першого — 1,5—2, другого — 0,8—1 грн/кг, а в жовтні ціна нижча на 35—40% у зв'язку з втратою ними смакових якостей. Крім Слави переможцям, у вересні на ринках продають плоди Прими (1 сорт — 3 грн/кг), Теремка (вищий сорт — 2,5 грн/кг), Малинового оберландського — 0,5—0,8 і 0,7—1,0, Штрейфлінга (1 сорт — 1,5—2 грн/кг), Антонівки звичайної (вищий і перший сорт — 0,8—2 грн/кг), Уелсі (1 сорт — 1,5—2 грн/кг), Донешти (1 сорт — 1 грн/кг), Мекінтоша (вищий і 1 сорт — 1—2 грн/кг), Розовки (1 сорт— 2—3 грн/кг), Пепінки золотистої (1 сорт — 1,5—2 грн/кг), Пепіна шафранного(1 сорт — 0,8—1,5 грн/кг). Однак, знаючи популярність Слави переможцям, деякі несумлінні продавці дуже часто під цією назвою пропонують покупцям плоди інших сортів.

Наприкінці серпня — у вересні дуже активний продаж літніх, осінніх і ранньозимових яблук на районних, сільських і неорганізованих ринках. Ціни тут невисокі і мало відрізняються в розрізі помологічних сортів. Так, у 1998 р. в цей період один кілограм плодів сорту Слава переможцям (суміш усіх товарних сортів) коштував 0,3—0,8 грн, у 1999-му — 0,5—1, Штрейфлінга — відповідно 0,3—0,8 і 0,5—0,8, Донешти — 0,3—0,5 і 0,4—0,5, Антонівки звичайної — 0,3 і 0,3—0,5 грн.

З середини вересня на ринки в невеликій кількості починають надходити плоди зимових сортів, а через місяць їх потік помітно збільшується. З середини грудня на ринку переважає Кальвіль сніговий, на який припадає 40—55% загального обсягу реалізовуваних яблук. Покупці добре знають і люблять плоди цього сорту, тому вони не залежуються на прилавках.

Товарні якості плодів Кальвіля снігового не найвищі. Щоправда, вони чисті, привабливого забарвлення, однак дрібні, у більшості поперечний діаметр їх не перевищує 5—5,5 см (маса 100—120 г). Яблука вищої якості в 1998 р. продавали залежно від рівня ринку за ціною 1—2,5, першого і другого сорту — 0,8—2 грн/кг. У 1999 р. ціни на плоди Кальвіля снігового не залежали від рівня ринку, а визначалися календарним часом поставки їх на реалізацію і товарними якостями. До середини жовтня яблука першого та другого товарного сорту коштували 0,8—1,2 грн/кг, з кінця цього місяця і до середини грудня плоди першого сорту реалізовувалися по 2—2,5, другого — 1—2, третього — 0,8—1 грн/кг.

Продаж плодів Джонатану триває довше— з середини жовтня до закінчення квітня. Яблука, доставлені на ринок до середини грудня, як правило, не відзначаються високими товарними якостями (переважно другий сорт), тому й ціна на них низька. Масове надходження їх припадає на період від середини грудня до закінчення лютого. На дорогих ринках вони з'являються періодично. Здебільшого це плоди вищого і першого товарного сорту. В 1998 і 1999 рр. (урожай 1997 і 1998 рр.) яблука Джонатану вищого сорту продавали за ціною 2,5—3, першого — 2—2,5, в 2000 р. — відповідно 3,5—4,5 і 2,5—3,5 грн/кг. На середніх і периферійних ринках (другий і третій рівень) вони є у продажу протягом усього вказаного періоду, представлені друї им і третім товарними сортами, звідси — й низькі ціни.

Плоди Джонатану в загальному обсязі продукції, що реалізується, становлять 5—12% і мають попит у незначної кількості покупців, тому продаються довго і ціна на них знижується кілька разів.

Яблука Айдареда на київських ринках продають протягом 8—9 місяців — з жовтня по червень (табл. 2). В основному (90—93%) це плоди вищого сорту, і ціна на них протягом року змінюється незначно. За роки досліджень вона трохи зросла, але не через зміну попиту чи поліпшення смакових якостей, а через загальну тенденцію підвищення цін на продовольчі товари. В цілому ж попит на плоди цього сорту залишається невисоким. Яблука Айдареда, зібрані в 1997 р., продавали по 1,5— 2,5, а в 1998-му — по 2,8-4,2 грн/кг.

Плоди сорту Голден Делішес на ринках України продають протягом усього року. Популярність їх і ціни поки що лиіиаються на незмінно високому рівні. Вітчизняні плоди вищого сорту врожаю 1996 і 1997 рр. (з Криму) незалежно від сезону реалізовувалися за ціною 3,5—5,0, 1998 р. — 5—7, 1999 р. — 6—8 грн/кг, а першого і другого товарного сорту — 2,5-4,8 грн/кг. їх продавали переважно на ринках другого і третього рівнів.

Опитування покупців і продавців щодо попиту на яблукі цього сорту показує: перших цікавить місце вирощування та розміри плодів. Перевагу вони віддають яблукам із Криму, Придністров'я, Запорізької та Хмельницькії областей. Найбільший попит на плоди вище середніх розмірів (160—200 г).

Чолука сорту Голден Делішес вітчизняного виробництва зберігаються переважно у сховищах холодильного типу протягом 6—7 місяців. На ринок вони надходять з листопада по квітень включно. У травні—вересні на ринках продають імпортні плоди цього сорту.

Сорт Ренет Симиренка традиційно має підвищений попит в українських покупців, однак на ринках Києва плодів його продається небагато. Яблука, завезені з Донецької, Київської, Полтавської та Черкаської областей, характеризуються невисокими товарними якос- ічми (нижче середніх розмірів, часто з плямами парші), однак продають їх за порівняно високими цінами. Так, у січні-березні 1998—1999 рр. плоди першого товарні по сорту на ринках усіх рівнів продавали по 3,0—3,5, другого — 1,8—3,0 грн/кг. Яблука вищого сорту надходять переважно з Криму, Запорізької, Хмельницької і а Чернівецької областей. Ціна на них у січні — квітні становила 4—5, у той же період 1999 р. — 5— і., у 2000 — 7 — 8 грн/кг.

Загалом же саме плоди цього сорту мають нині найвищий попит на київських ринках серед вітчизняних сортів пі цн.о іимового строку достигання. Тому деякі продавці, відчуваючи це, намагаються продавати плоди Гранні Сміт, Мутсу і навіть Бойкена під назвою Ренет Симиренка, як це ми вже зазначали вище щодо сорту Слава переможцям. Однак цей обман часто розкривається, оскільки український покупець добре знає плоди вітчизняного сорту.

У регіонах з найсприятливішим кліматом для вирощування Ренета Симиренка в урожайні роки його плоди масово надходять на ринки у грудні — березні і продаються за нижчими цінами, ніж у Києві. Наприклад, у грудні 1998 р. на ринках Мелітополя (Запорізька обл.) ціна яблук вищої товарної якості становила 1—1,5, першого сорту — 1, другого — 0,8, в лютому 1999 р.— відповідно 3,0; 2,5 та 2,0 грн/кг. Наступного неврожайного року вона різко зросла до рівня цін столичних ринків. У грудні 1999 — березні 2000 р. плоди вищого сорту коштували 7,0, першого — 5,0, другого — 4,0-4,5 грн/кг.

Продаж плодів сорту Ренет Симиренка як на районних ринках у більшості областей центральної, північно-східної та західної України, так і на неорганізованих розпочинається ще в жовтні. Ціни на них такі самі, як і на яблука інших сортів, або трохи вищі. Наприклад, весь жовтень 1999 р. на ринках Гадяцького району Полтавської області плоди першого та другого сорту продавали по 1—1,2 грн/кг. Такою самою була ціна на яблука Джонатану та Кальвілю снігового. При неорганізованій торгівлі їх пропонували за 0,8—1,0 грн/кг. На районних ринках Вінницької області плоди цих сортів першого та другого товарного сорту продавали за 1—2, на неорганізованих — за 1—1,5 грн/кг.

Крім сортів, названих вище, на ринках Києва у великій кількості продають яблука таких зимових сортів: Рубінове Дуки, Спартан, Зимове лимонне, Уманське зимове, Флоріна, Бойкен, Зимове Плесецького, Вагнера призове, Старкримсон, Річаред, Роял Ред Делі- шес, Банан зимовий, Ренет шампанський, Мантуансь- ке, Старк, Кортланд. Періодично зустрічаються плоди сортів Голден Резістент, Росавка, Ятрань, Густава, Кіддс Оранж Ред, Кінг Девід, Симиренківець.

В урожайні роки з цього переліку на київських ринках першого рівня найчастіше та в більшій кількості продають яблука Старкримсона, Роял Ред Делішеса, Мантуанського, Банана зимового, Рубінового Дуки, Зимового лимонного, Бойкена. У продаж вони надходять з жовтня до лютого. Ціни достатньо високі. Наприклад, у грудні 1998 — лютому 1999 р. плоди Старкримсона і Роял Ред Делішеса вишого сорту продавали за ціною 3—4, в лютому 2000 р. — 4—4,5, Зимове лимонне — відповідно 2— З та 3,5—4 грн/кг. На ринках другого та третього рівнів найбільше яблук сортів Зимове Плесецького, Зимове лимонне, Вагнера призове, Мантуанське, Ренет шампанський, Річаред, Спартан. Ціни на них майже однакові. Так, у жовтні—грудні 1998 р. 1 кг плодів вищої товарної якості Зимового Плесецького коштував 1,5, в 1999-му — 3,5, Бойкена — відповідно 1,8—2 та 2—3, Спартана — 2,0 та 3,3, Річареда — 2,5 та 4—4,2 грн/кг.

У неврожайні роки плоди вказаних сортів продають протягом нетривалого періоду, що охоплює жовтень— грудень. Слід зазначити, що 1999 р. на ринки Києва стали надходити яблука вітчизняного виробництва вищих товарних якостей. На лотках їх викладено охайно, розділено на товарні сорти. Окрема партія яблук часто супроводжується етикеткою, на якій у більшості випадків правильно названо помологічний сорт. У магазинах плоди, вирощені в Україні, як і раніше, продають партіями, що складаються із суміші товарних і помологічних сортів. Допускаються биті і брудні яблука. В січні 1999 р. такі плоди продавали по 2,5, в 2000 р. — по 3,2—4,0 грн/кг.

На ринках південної зони набір сортів зимової групи одноманітніший. Наприклад, у Мелітополі з грудня 1999 по березень 2000 р. переважали яблука сортів Голден Делішес, Ренет Симиренка, Старк, Айдаред, Роял Ред Делішес, Банан зимовий, Прєдгорноє. Ціни на плоди вищого товарного сорту, виключаючи Голден Делішес і Ренет Симиренка, становили 4—4,5, першого сорту— 3,5—4 грн/кг.

В урожайні роки (1977) ринки України на 90—95% забезпечуються яблуками вітчизняного виробництва. Імпортні з'являються наприкінці березня — в квітні. У неврожайні 1998—1999 рр. вже в грудні на ринок масово надходили імпортні плоди сортів Айдаред, Гранні Сміт, Голден Делішес та його клони, Глостер, Джонаголд і його клони, Мелроуз, Ельстар. В Україну їх завозять з Аргентини, Бельгії, Голландії, Іспанії, Італії, Молдови, Польщі, Франції. Як правило, вони дуже великі (> 10—12 см), за поперечним діаметром значно перевищують плоди класу «екстра». На ринках усіх рівнів за найвищими цінами реалізуються яблука Голден Делі- шес та Гранні Сміт, за трохи нижчими — клонів Голден Делішес, Джонаголд і його клони, далі за рівнем цін — Глостер, Ельстар, Мелроуз, Айдаред. Так, у лютому

1999 р. імпортні плоди сорту Голден Делішес коштували 7—8, його клонів — 6—6,5, Гранні Сміт — 7—8, Джонаголд, Вільмута, Джоніка, Джонагоред — 5—6, Глостер — 4, Мелроуз — 3,5, Айдаред — 2,5—3,5, в лютому 2000 р. — відповідно 7—8; 6-6,5; 7—8; 5,5—6,5; 4,5— 5,5; 4,5 та 3,5—4,5 грн/кг.

На районних ринках більшої частини України ціни на імпортні яблука на 0,5—2,5 грн нижчі, ніж на столичних. Так, у лютому 1999 р. плоди Голден Делішеса коштували 4—5, Гранні Сміт — 4—6, Джонаголда — 3,5—5, Айдареда — 2,5—3, Глостера — 3-4, в лютому 2000 р. — відповідно за сортами 5,5—6; 6; 5—5,5; 3,2-4,0 та 4 грн/кг.

У травні—червні ціна на імпортні яблука на ринках різних рівнів майже однакова. Плоди Гранні Сміт продають по 8—9, Голден Делішеса — 7—8, Джонаголда і його клонів — 6—6,5 грн/кг. Торгівля ними, за відгуками продавців, іде в'яло навіть у періоди, коли на ринках майже відсутні плоди вітчизняного виробництва.

Таким чином, надходження яблучної продукції на ринки України, аналіз її за товарними якостями та помологічними сортами показує, що у врожайні роки свіжі яблука вітчизняного виробництва становлять 90-95% загального обсягу реалізовуваних плодів яблуні, в неврожайні — близько 72—75%. Яблучний сезон відкривають у першій декаді липня плоди ранньолітнього строку достигання, а завершують пізньозимові наприкінці травня. Півтора літніх місяців яблучний конвеєр підтримується переважно дорогими плодами зарубіжного виробництва. Період найбільшої насиченості ринку яблуками вітчизняного виробництва охоплює 7 місяців — з вересня по березнь включно.

Найбільша частка з-поміж літніх плодів, що реалізуються, припадає на Папіровку і Донешту, осінніх — Славу переможцям, Штрейфлінг та Антонівку звичайну, зимових — Кальвіль сніговий, Айдаред, Голден Делішес і Роял Ред Делішес. Найбільший попит у покупців мають яблука літніх сортів з яскравим покривним забарвленням і Папіровка, з осінніх — Слава переможцям, зимових — Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка, Голден Делішес, Роял Ред Делішес. Плоди цих сортів, виключаючи Кальвіль сніговий, продають за найвищими цінами. Починаючи з 1999 р. помітно покращилися товарні якості яблук вітчизняного виробництва, що надходять у продаж.

 

СПІВВІДНОШЕННЯ СОРТІВ РІЗНИХ СТРОКІВ ДОЗРІВАННЯ

У кожній країні вирощують яблука всіх строків достигання. Частка літніх чи ранніх сортів найменша. Наприклад, у загальному обсязі вирощуваних яблук у США, Франції, Італії на літні припадає 2—3%, в Угорщині — 5, Бельгії — 10—15 (Brooks R., Olmo Н., 1978; Kramer R., 1990; Magein H., 1992), Англії — 2,4% (Walker С., 1979), Данії — 7 (Nilsson N.. 1980), Болгарії — 0,44% (Джувинов В., 1979), Румунії — 8 (Isac I., Cociu V., 1988), Польщі — близько 10 (Кулеша В., 1995), Молдові— 16—20 (Вуколова А. М., 1981), Бєларусі — 8,2 (Рьілов Г. П., 1998), Росії — до 5% (Вермель Д. Ф., Яров Б. Е., 1995), Україні — 5,8%.

Інтерес до літніх сортів незначний тому, що на них немає сталого попиту і стабільних цін. Вони характеризуються низькою транспортабельністю і коротким періодом зберігання, швидко втрачають смакові якості. Нині найпопулярнішими літніми сортами яблуні в США є Лоді, Віста Белла, Редфрі, Вільямс Прайд, Джерсі- мак, Прима, Акане; у Канаді — Квінті, Мантет, Оттава — 341; Франції — Примруж, Дельбарестіваль; Англії — Діскавері, Ерлі Уорчестер, Італії — Редфрі і Прима, Польщі — Джеймс Грів, Джерсімак, Дельбарестіваль, Женева Ерлі, Делікатес, Паула Ред; Угорщині — Віста Белла, Примруж, Джерсімак, Прима, Рерітан; Румунії — Ромус — 1,2,3, Прима; Росії — Квінті, Папіровка, Мантет, Мелба; Бєларусі — Мелба, Народное, Папіровка; в Україні — Мелба, Папіровка, Старк Ерлієст.

З осінньо-зимової групи найбільш розповсюджені, наприклад, у Німеччині — Джонаголд, Айдаред, Бос- коп, Ельстар, Глостер, Голден Делішес, Інгрід Марія, Чемпіон, Кокс Оранж Пепін; в Бельгії — Джонаголд (51,8%), Голден Делішес, Глостер, Кокс Оранж Пепін (12,1%), Ред Боскоп (10,9%) (Magein Н., 1992); Канаді — Кортланд, Ред Делішес, Спартан, Емпайр, Глостер, Мутсу, Гала, Ельстар, Джонаголд, Голден Резістент (Кудасов Ю. Л., 1995); Франції —Голден Делішес, Гранні Сміт, Ред Делішес, Гала та її клони, Джонаголд, Ельстар, Брейбурн; Голландії — Ельстар, Джонаголд і його клони, Голден Делішес, Ренет оранжевий Кокса, Боскоп, в Японії — Фуджі, Ред Делішес, Мутсу, Джонаголд (Blanke М., 1995); США — Джонаголд, Айдаред, Мутсу, Мелроуз, Голден Делішес, Емпайр, Фуджі, Брейнбурн, Гранні Сміт; Англії — Кокс Оранж, Діскавері, Пармен Уорчестер, Гала, Джонаголд, Спартан, Фієста (Kurlus R., 1998); в Угорщині — Джонатан, Айдаред, Глостер, Джонаголд, Голден Делішес; Румунії — Піонер, Прісцилла, Джонаголд, Глостер, Гранні Сміт, Мутсу (Isak І., Cociu V., 1988); Швейцарії— Боскоп, Ренет оранжевий Кокса, Айдаред, Голден Делішес, Глокенапфель, Майголд, Графенштейнське, Джонаголд (Meli Т., 1988); Чехії та Словаччині — Голден Делішес, Айдаред, Глостер, Старкінг, Рубін (Полок Е., 1995); в Італії — Голден Делішес, Імператор, Ред Делішес, Джонаголд, Гранні Сміт, Гала; в Росії — Антонівка звичайна, Уелсі, Орлик, Богатир, Лобо, Спартан, Сєверний Синап; Бєларусі — Антонівка звичайна, Бананове, Білоруське малинове, Білоруський Сінап, Бойкен, Серуел, Теллісааре, Уелсі (Рылов Г. П., 1998); в Україні — Ренет Симиренка, Кальвіль сніговий, Джонатан, Голден Делішес, Айдаред.

Їх плоди у великій кількості постачаються на ринки, а самі сорти займають найбільшу питому вагу в плодоносних насадженнях яблуні. Однак у кожній країні вирощують сортів значно більше, про що свідчать реєстри і каталоги. Молоді сади закладають значно меншою кількістю сортів. Перевагу віддають тим, що формують плоди відмінного смаку, високої товарної якості і тривалої лежкості. Серед них — Гранні Сміт, клони Голден Делішеса, Гала Маст, Джонаголд і його клони, Елізе, Пінова та ін.

 

НАЙПОПУЛЯРНІШІ СОРТИ ЯБЛУНІ В ПРОВІДНИХ З САДІВНИЦТВА КРАЇНАХ СВІТУ

Вважаємо доречним дати характеристику і висловити своє ставлення до нових сортів яблуні, найчастіше згадуваних у зарубіжній та вітчизняній літературі і вирощуваних у промислових, фермерських та аматорських садах багатьох країн світу, в тому числі й в Україні, представивши їх трьома групами: літні, осінні, зимові.

1. Літні сорти

Сорти літнього строку достигання становлять досить різноманітну, але нечисленну групу. Садівники-аматори виявляють значний інтерес до її плодів. Кожний прагне на своїй невеликій ділянці мати 1—2 дерева ранньо- літнього чи літнього строку достигання і врожай з них, як правило, використовує на особисті потреби. Любителів цілком влаштовує неодночасний, розтягнутий строк дозрівання плодів, нетривалість зберігання, невисока транспортабельність. Плоди цих сортів цінують за те, що вони достигають першими, добрі на смак, з ніжним м'якушем, дуже соковиті й запашні.

Інтерес промислового садівництва до літніх яблук незначний. У липні—серпні вони є лише доповненням у конвеєрі свіжих фруктів, основу якого становлять плоди кісточкових культур. Попит і ціни на літні яблука значно зростають лише в роки, неврожайні на аличу, абрикос, персик.

Далі звернемо увагу на ті літні сорти, про які часто говорять і пишуть, насамперед — у зарубіжній літературі.

Віста Белла (Vista Bella) — сорт американської селекції, переважає багато інших сортів і насамперед Мантет та його червоного мутанта завдяки дуже ранньому строку дозрівання плодів. В Україні Віста Белла випробовується з кінця 70-х років.

За нашими даними, дерева цього сорту сильнорослі, швидкоростучі, з широкоовальною середньозагущеною кроною, зимостійкі, але дуже сприйнятливі до парші та раку. У плодоношення вступають рано, на четвертий рік росту в саду. Врожайність 6-, 8-річних дерев — 12— 25, а 12-, 15-річних за успішного обмеження шкодо- чинності парші — 55—70 кг/дер.

Плоди середні за розміром (140—150 г), середньої одномірності, сплющено-округлі, світло-зелені, з темно-червоним розмитим покривним забарвленням по всій поверхні, з численними світлими підшкірковими крапками та слабким восковим нальотом. М'якуш світло-кремовий, ніжний, соковитий, відмінного гармонійного кисло-солодкого смаку. Збиральна стиглість настає в середині липня.

Женева Ерлі (Geneva Early) — отриманий у 1967 р. в США на дослідній станції Женева за схрещування сортів Квінті і Джуліред. Увагу садівників привернув насамперед у зв'язку з раннім строком достигання. За цим показником аналогічний Клоузу.

Дерева Женеви Ерлі сильнорослі, з широкоовальною середньозагущеною кроною. Зимостійкість висока, стійкість проти парші низька. Цвітуть рано. Пилок високої життєздатності, добрий для запилення інших сортів, що цвітуть у цей період. Дуже рано вступають у період плодоношення — перші плоди можна отримати вже через рік після садіння. Відзначаються високою продуктивністю, а також регулярністю плодоношення. Характерною рисою є велике листя, що може затінювати плоди, розміщені всередині крони. Цьому запобігають, застосовуючи літнє обрізування.

Плоди середнього розміру (140—160 г), досить одномірні, кулясто-сплющені, зеленкувато-жовті, з яскраво-червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, середньої щільності, ароматний, з чудовим кислувато- солодким смаком. Збиральна стиглість настає приблизно на 5 днів раніше, ніж у Папіровки. Плоди достигають нерівномірно, тому сорт потребує двох-трьох збирань. Споживають плоди відразу після збирання, в холодильнику їх можна зберігати 2—3 тижні.

В Україні цей сорт проходить колекційне та первинне сортовивчення. Сильна сприйнятливість його до парші утримує помологіє від рекомендації в широке виробниче випробування.

У Західній Європі все ще багато місця відводять сорту Джеймс Грів (James Grieve) незважаючи на те, що він давній, виведений ще наприкінці XIX ст. Це перший ранній сорт, плоди якого в європейських країнах широко використовують у переробній промисловості.

Дерева середньорослі, достатньо зимостійкі, висо- костійкі проти парші та борошнистої роси, характерні раннім щорічним і щедрим плодоношенням. В Україні випробовується понад 25 років і визнаний перспективним для вирощування в Лісостепу та на півдні Полісся.

Останнім часом виявлено кольорові мутанти цього сорту. Найбільший інтерес серед них становлять Ред Джеймс Грів (Red James Grieve) і Ліред (Lired). У їх плодів яскраво-червоне розмите покривне забарвлення. Строк дозрівання — на 7—10 днів пізніше, ніж вихідного сорту (середина вересня).

У нових насадженнях країн Західної Європи велику питому вагу став займати Дельбарестіваль (Delbare-stivale), торгова назва — Делькорф (Delcorf), що впевнено витісняє Джеймс Грів. Виведений 1956 р. у Франції за схрещування сортів Старк Джонграймз (Stark Jon grimes) і Гол ден Делішес.

Дерева середньорослі, в молодому віці — сильно- ростучі, після вступу в плодоношення ріст трохи слабшає. Крона широкопірамідальна, середньозагущена. Уражуваність паршею та борошнистою росою незначна, сильніша — опіком. Цвіте сорт рано, дуже щедро. Диплоїд, добрий запилювач для багатьох сортів. Для нього ж кращими запилювачами є сорти Алкмене, Джеймс Грів, Діскавері та Ельстар. За даними Д. Кру- чинської (1998), у плодоношення Дельбарестіваль вступає рано. Плодоносить щедро. Однак дерева старшого віку схильні до перевантаження й періодичності плодоношення. З огляду на це сорт потребує проріджування зав'язі та омолоджувального обрізування.

Плоди вищесереднього розміру (150—180 г), одномірні, подовжено-циліндричні, жовті, з червоно- оранжевим мармурово-смугастим рум'янцем на більшій частині поверхні. М'якуш світло-жовтий, ніжний, соковитий, ламкий, відмінного гармонійного кисло-солодкого смаку. Достигають плоди неодночасно, тому бажане дворазове збирання. Збиральна стиглість настає наприкінці серпня — на початку вересня. Яблука, перетримані на дереві, легко осипаються. В холодильнику зберігаються близько 3,5 місяця. Транспортабельність висока.

В Україні Дельбарестіваль почали вивчати зовсім недавно. Перші результати показують, що він перспективний для широкого випробування в Лісостепу та Степу країни і в майбутньому може поповнити групу сортів пізньолітнього строку достигання.

Сорт генетично нестабільний. Це дало можливість садівникам деяких країн (Франція, Голландія, Бельгія, Німеччина) відібрати його клони, що відрізняються від вихідного сорту насамперед яскравішим покривним забарвленням плодів.

Амбассі (Ambassy, син. Dalili) є одним з най- привабливіших клонів сорту Дельбарестіваль. Він також походить із Франції (1987). За силою росту дерева не відрізняються від вихідного сорту. Така сама й сприйнятливість до хвороб. За даними Д. Кручинської (1996), плоди Амбассі достигають у той же період, що й сорту Дельбарестіваль, однак відрізняються від останніх значно інтенсивнішим рум'янцем, що вкриває майже всю поверхню. Рум'янець переважно розмитий, ВіДеякі роки може бути розмито-смугастим. Плоди Амбассі значно привабливіші, ніж Дель- барестіваля, і смачніші.

Іншим французьким клоном Делькорфа є Монідел (Monidel). Його плоди забарвлені інтенсивніше, ніж вихідного сорту, однак рум'янець смугастіший. На думку Д. Кручинської (1998), за привабливістю плодів цей клон поступається перед Амбассі.

Делікос (Dalicose) — ще один клон Дельбарестіваля і також відібраний у Франції. Його плоди забарвлені трохи краще, ніж вихідного сорту, однак менші за розмірами. Достигають на тиждень раніше.

У Голландії 1992 р. отримано клон Делькорф Еверсдск (Delcorf Eversdijk, син. Red Delcorf). Плоди його краще забарвлені, але товарні якості їх невисокі. Клон схильний до утворення химер, тобто плодів з частковою чи повною відсутністю покривного забарвлення шкірочки.

У Бельгії відібрано клон Делькорф Ніколаї (Delcorf Nicolai), у Німеччині — Целесте (Celeste, син. Oelcorf Schuman). Плоди останнього відзначаються інтенсивним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні.

 

Осінні сорти

Із сортів осіннього строку дозрівання найчастіше згадують Елан (Elan) — голландської селекції, отриманий за схрещування Голден Делішеса і Джеймс Грів.

Дерева середньорослі, з негустою кроною, що легко формується. Зимостійкість і стійкість проти грибних захворювань середні. У плодоношення вступає рано. Плодоносить щедро й стабільно. З віком можливе перевантаження дерев урожаєм. Сорт позитивно реагує па нормування зав'язі та літнє обрізування.

Плоди переважно середнього розміру, одномірні, правильної округло-конічної форми з яскраво-черво- ним розмитим рум'янцем по всій поверхні та з численними дрібними опробковілими сочевичками. М'якуш світло-жовтий, середньої щільності, соковитий, відмінного кислувато-солодкого смаку. Знімальна стиглість настає в середині вересня. Зберігаються один місяць. На думку голландських і польських садівників, плоди цього сорту придатні для швидкої реалізації оптом на місцевих ринках.

Алкмене (Аlкmеnе) — сорт німецької селекції, добре відомий з кінця 50-х років, дістав певне розповсюдження у країнах Західної Європи. Визнаний перспективним для вирощування в Лісостепу і південному Поліссі України, а 1996 р. районований у цих зонах.

У 80-і роки виявлено кілька мутантів цього сорту з яскраво забарвленими плодами. Найпопулярніший з них Цевіль (Сevaal), відібраний у Голландії. Його дерева, як і вихідного сорту, середньої сили росту, мають компактну кулясту крону, зимостійкі, високостійкі проти парші та борошнистої роси. У плодоношення вступають другого-третього року росту в саду. Плодоносять щедро. Схильні до перевантаження урожаєм, здрібнення плодів і періодичного плодоношення.

Плоди середніх розмірів, округло-конічної форми, жовті, з яскравим оранжево-червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, соковитий, ламкий, доброго кислувато-солодкого смаку. Знімальна зрілість настає в першій декаді вересня. В холодильнику плоди зберігаються 3,0—3,5 міс., не втрачаючи смакових якостей. Транспортабельність висока.

Багато дослідників зазначають, що на плодах Цевілі, як і вихідного сорту, часто бувають помітні тріщини в зоні причашечкового заглиблення. Це, очевидно, пов'язано з чутливістю квіток до низьких температур у період цвітіння та запилення.

Глорія (Сloriy), отриманий у Німеччині за схрещування сортів Глостер і Джеймс Грів. Дерева середньорослі, зимостійкість середня, стійкість проти борошнистої роси висока. Строки цвітіння середньопізні.

Плоди середньої величини, округло-зрізано-конічної форми, з слабкоребристою верхівкою, зеленувато-жовті, з червоним розмитим рум'янцем на 3/4 поверхні. М'якуш світло-кремовий, соковитий, доброго кисло- солодкого смаку. Знімальна стиглість настає в другій половині вересня. У холодильнику плоди зберігаються 1,5—2 місяці.

Пікант (Pikant) — також німецького походження. Отриманий за схрещування сортів Ундіне та Карола.

За повідомленням Д. Кручинської (1998), дерева Піканта помірнорослі з широкоовальною середньозагущеною кроною. Стійкість проти парші та борошнистої роси висока. Сорт скороплідний: у плодоношення вступає другого-третього року росту в саду. Плодоносить помірно й регулярно.

Плоди великі, сплющено-округлі, зеленувато-жовті, з ппенсивним темно-червоним розмитим рум'янцем по 3/4 поверхні та численними опробковілими сочевичками середніх розмірів. М'якуш білий, соковитий, слабко- ароматний, приємного винно-солодкого смаку.

Знімальна зрілість плодів настає в середині вересня. Плоди відзначаються хорошою лежкістю: у звичайному сховищі зберігаються 2—2,5, в холодильнику — 4—5 місяців.

Делікатес (Delikates) — сорт польської селекції, отриманий за схрещування сортів Джеймс Грів і Кортланд. Дуже цінується не тільки польськими садівниками за високу зимостійкість дерев і високі смакові якості плодів, що мають попит у споживача і охоче купуються за досить високими цінами. У Лісостепу та південному Поліссі України цей сорт випробовується з кінця 80-х років. Він уже дістав високу оцінку в цих зонах за ранній вступ у плодоношення, регулярну щедру врожайність плодів відмінних смакових якостей (Кондратенко Т.Є., 1998).

Дерево середньоросле, з широкоовальною серед- ньозагущеною кроною, високозимостійке, стійкість проти парші та борошнистої роси середня. Плодоно

сить переважно на кільчатках і списиках, а також на плодових прутиках. Дуже скороплідне. Цвіте в середньоранні строки. Кращі запилювачі: Джеймс Грів, Мекін- тош, Слава переможцям, Теремок, Чемпіон. Плодоносить щорічно й щедро. Схильне до надмірного зав'язування плодів і перевантаження урожаєм. Добре реагує на хімічне проріджування зав'язі та літнє обрізування, що сприяє формуванню великих і яскраво забарвлених плодів.

Плоди середнього та вищесереднього розміру (145— 180 г), одномірні, сплющено-округло-конічної форми, точені, світло-жовті, з яскраво-червоним смугасто-роз- митим рум'янцем, що вкриває 75—80% поверхні, та слабким восковим нальотом. М'якуш білий, із зеленуватими прожилками, дрібнозернистий, дуже ніжний, соковитий, відмінного гармонійного кисло-солодкого смаку (4,6—4,8 бала). Знімальна зрілість плодів настає 5—10 вересня. При перезріванні вони легко опадають. В холодильнику зберігаються близько 1,5 місяця. Транспортабельність середня.

Вітос (Witos) — польської селекції, отриманий 1975 р. за схрещування сортів Фантазія та Примула. Дерево сильноросле, з розлогою середньозагущеною кроною, достатньо зимостійке, стійкість проти парші висока, борошнистої роси — середня.

Цвіте в середньоранні строки. Кращі запилювачі: Джеймс Грів, Катя, Лобо, Делічія. У плодоношення вступає на третій-четвертий рік після садіння. Плодоносить на кільчатках і плодових прутиках. При вирощуванні на середньо- та сильнорослій підщепах схильний до періодичного плодоношення.

Плоди вищесередніх розмірів і великі (180—225 г), сплющено-округлі, жовто-зелені, з червоним смугас- то-розмитим рум'янцем, що найчастіше вкриває 1/3 поверхні. М'якуш білий, дрібнозернистий, дуже ніжний, соковитий, запашний, доброго кисло-солодкого смаку (4,3 бала).

Знімальна зрілість плодів настає в середині вересня. Зволікання зі збиранням призводить до їх осипання. В холодильнику зберігаються 2—2,5 місяця. Через тонку іа ніжну шкірочку транспортабельність невисока. В Україні сорт випробовується з 1991 року.

Перспективний насамперед для аматорського садівництва.

Сава (Sawa) — також польської селекції, отриманий за схрещування сортів Примула і Фантазія.

Дерево помірної сили росту, з широкоокруглою, середньозагущеною кроною, зимостійке; стійкість проти парші висока, проти борошнистої роси — середня. Цвіте в середньоранні строки. Кращі запилювачі: Джеймс Грів, Делікатес, Делічія, Катя, Лобо. У плодоношення вступає рано. Плодоносить на кільчатках і плодових прутиках щедро й досить регулярно.

Плоди вищесередніх розмірів (160—190 г), досить одномірні, округло-конічні, зі слабкою ребристістю на верхівці, жовто-зелені, з яскраво-червоним розмитим рум'янцем по всій поверхні. М'якуш світло-кремовий, пильний, середньосоковитий, ароматний, доброго кис- луваю-солодкого смаку (4,2^4,3 бала).

Знімальна зрілість плодів настає в другій декаді вересня. В холодильнику зберігаються до 4-х місяців. Транспортабельність висока.

В Україні (Полісся та Лісостеп) сорт випробовується з 1991 року.

 

Зимові сорти

У сучасних насадженнях яблуні сорти зимового стро- иу достигання займають найбільші площі. В цій групі перевагу віддають сортам високопродуктивним, що характеризуються відмінним смаком, товарним виглядом і іривалою лежкістю плодів. Нині в світі масово вирощують лише 15—20 сортів зимової групи, в тому числі в Європі — близько 10. На ринку світової продукції вони впевнено утримують першість протягом останніх 10— 15 років.

Голден Делішес (Golden Delicious) належить до і их небагатьох сортів-довгожителів, на які не поширюються віяння моди. Вже близько 100 років його вирощують на всіх континентах, і він продовжує відігравати одну з провідних ролей у світовому виробництві яблук та в селекції цієї культури. В багатьох країнах він залишається сортом № 1 (Італія, Франція). Голден Делішес — сорт американського походження, відібраний 1890 року в Східній Вірджинії А. X. Моллінгсом із сіянців невідомого походження. Його давно вирощують і в Україні, переважно в Криму, степовій зоні та західному Лісостепу, де він проявляє всі свої позитивні якості і рік у рік радує виробників високими урожаями, а покупців—гарними смачними плодами, що довго зберігаються і використовуються не тільки для споживання свіжими, але й для переробки.

Характеристику цього сорту подано нижче. Тут же ми розповімо про Голден Делішес з точки зору участі його у створенні нових сортів, що вже помічені, популярні і широко вирощуються. Вони становлять інтерес насамперед завдяки відмінному смаку і тривалій лежкості плодів.

У результаті пошуків форм Голден Делішеса з плодами без оржавлення 1958 року в США, у Пенсільванії, К. Р. Гібсоном був виявлений мутант із сильнорослішим деревом і плодами трохи іншої форми й характеристиками. Цей мутант дістав назву Смуті (Smoothee, син. Gibson Goidtn Delicious). Його дерева за силою росту, формою крони, зимостійкістю і стійкістю проти хвороб повторюють вихідний сорт. Відзначаються скоро- плідністю, високою продуктивністю, плодоносять щорічно. Цвітуть у середні строки, рясно зав'язують плоди. Кращі запилювачі — Ельстар, Глостер, Айдаред, Мелроуз і Ред Делішес. На проріджування зав'язі реагують поліпшенням зовнішнього вигляду плодів.

Плоди великі, конусоподібні, з менш вираженою ребристістю на верхівці. Шкірочка суха, блискуча, жовта, часто зі слабким рожевувато-оранжевим рум'янцем на сонячному боці; оржавленість відсутня. М'якуш кремувато-жовтий, щільний, соковитий, із слабким ароматом, відмінного винно-солодкого смаку.

Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня. При достиганні плоди не осипаються. В холодильнику зберігаються близько 7 місяців. У період зберігання в'януть менше, ніж вихідного сорту.

В Україні вивчається з 1991 року. При випробуванні його на середньорослій підщепі перший товарний урожай було отримано четвертого року після садіння. У наступні роки врожайність інтенсивно наростала. Шести-семирічні дерева формували по 15—17 кг плодів — одномірних, середньої величини з абсолютно чистою від ор- жавленої сітки шкірочкою. Смак їх оцінено на 4,4—4,5 бала.

Холодні зими періоду випробувань (абсолютний мінімум температури становив —31 °С) дерева витримали з незначним підмерзанням тканин однорічних приростів (0,5—1,5 бала), кори розвилок скелетних гілок (0,3—1,0 бал) і 5—12% генеративних бруньок. Заморозки (— 1,5—2,6 °С) у фазі початку масового цвітіння пошкодили тільки 38% квіток і бутонів. Цей мутант заслуговує на увагу українських садівників насамперед степової та лісостепової зон.

Справжнім успіхом у пошуках клонів Голден Делішеса з плодами без оржавлення було відкриття мутанта Голден Делішес Рейндерс (Golden Delicious Reinders) Виявлено його 1962 року в Голландії, в Хельдені. Його дерева за зовнішнім виглядом, стійкістю проти морозу, хвороб, вимогами щодо грунтів та агротехніки не відрізняються від дерев вихідного сорту. Плоди за формою та смаком також цілком повторюють яблука Голден Делішеса. Різниця полягає лише в тому, що плоди мутанта незалежно від умов вирощування завжди чисті.

Нині Голден Делішес Рейндерс випробовують і впроваджують у садах багатьох країн Європи. Випробування його в Україні лише почалося.

У кінці 70-х років у Польщі, недалеко від Зеленої Гури, в кварталі Голден Делішеса було виявлено дерево з неоржавленими, абсолютно чистими плодами. Цьому мутанту дали назву Голден Делішес із Зеленої Гури (Golden Delicious z Zielonej Gory). Випробування покажуть, чи може він конкурувати з Голден Делішес Рейн- дерсом.

У деяких країнах Європи стають популярними мутанти Голден Делішеса з блідо-рожевим рум'янцем на плодах. Найбільш відомими є Голден Крилард (Golden Crielaard) і Калаголден (Calagolden, син. Еlbее), їх плоди за формою повторюють вихідний сорт і незалежно від погодних умов вегетаційного періоду завжди вкриті красивим рум'янцем. Однак, як зазначають зарубіжні дослідники, покупець поки що традиційно віддає перевагу плодам Голден Делішеса.

Останній брав участь у створенні методом гібридизації дуже багатьох популярних сортів, плоди яких відмінного смаку. Серед них нині лідирує Джонголд, отриманий 1943 року в США за схрещування Джонатану і Голден Делішеса. Він відразу привернув увагу садівників високою продуктивністю дерев, відмінним смаком і тривалою лежкістю плодів. У 70-і роки в Західній Європі і в деяких країнах Азії почалось активне випробовування цього сорту. В його плодів слабке покривне забарвлення, якщо в літні місяці недостатньо висока денна температура і немає належного перепаду денних і нічних температур в останні тижні перед збиранням урожаю. Смак таких плодів бідніший. Освітлююче обрізування мало впливало на забарвлення плодів.

Аналогічні дані отримано і при випробуванні цього сорту на території України. Наприклад, в районі Севастополя, де перепади денних і нічних температур у вересні дуже незначні, покривне забарвлення у плодів Джонаголда ледь помітне. На південному Поліссі в роки з теплим літом і характерними для цього регіону перепадами денних і нічних температур наприкінці серпня — у вересні яблука цього сорту формують яскраве покривне забарвлення, що оцінюється на 4,4—4,5 бала.

Незначний недолік сорту — неяскраве забарвлення шкірочки плодів— спонукав фахівців до інтенсивних пошуків мутантів з яскравим забарвленням яблук. Незабаром пошуки увінчались успіхом, оскільки Джонаголд виявився генетично нестабільним. Вже відомо більше 100 його клонів, що відрізняються від вихідного сорту і один від одного в основному за забарвленням, менше — за смаком і лежкістю плодів. Покривне забарвлення на них з'являється вже наприкінці серпня. Це дає можливість точніше визначити строки настання знімальної зрілості і зібрати врожай в один чи два прийоми.

Кольорові мутанти Джонаголда умовно ділять на 5 груп залежно лише від інтенсивності та характеру забарвлення.

Першу групу (Kruczynska D.,1998) складають мутанти, плоди яких вкриті яскраво-червоним смугасто (штрихувато) плямисто-розмитим рум'янцем (Вільмута, Джонаголд Т2291, Нью Джонаголд).

До другої групи входять мутанти з яскраво-червоним розмитим покривним забарвленням: Нікобел (син. Джонаголд Т2381), Джоніка (син. Шнейка), Кінг Джонаголд (син. Джоред, Ніколаї Джоред), Ексель (син. Джонаголд 2000), Голдпурпур, Джорайка, Джонасти (син. Далігуй).

До третьої групи належать мутанти, в яких забарвлення плодів середнє між яскраво- і темно-червоним: Новайо (син Вейлемас).

Четверта група включає мутанти з темно-червоним розмитим рум'янцем по всій поверхні плоду, на фоні якою іноді проявляються штрихи чи пасма: Джонаголд Декоста (син. Декоста, Вербек), Ромаголд (син. Сур- кейн), Джонагоред (син. Морене Джонагоред).

П'яту групу складають мутанти з однорідним темно- червоним розмитим рум'янцем по всій поверхні плоду: Мартене 1 (син. Марніка), Джомуред (син. Ван де Поел, Вандепоел), Рубінстар (син. Ліхтенауер).

До шостої групи поки що входить лише один низькорослий мутант Далійо (Dalijo), знайдений у Франції. Відрізняється від Джонаголда слабшою силою росту і більш раннім дозріванням плодів. Промислового значення не має.

Наведена класифікація деякою мірою відрізняється від складеної раніше (De Coster, 1990) для найперших і найбільш відомих на той час мутантів Джонаголда. Згідно з нею першу групу склали сорти з ніжним смугастим рум'янцем на плодах: Голдпурпур (Goldpurpur), Хайвуд (Highuwood), Джонаголд (New Jonagold), Вільмута (Wilmuta).

Плоди сортів другої групи на фоні основного зеленого забарвлення вкриті світло-червоним розмитим рум'янцем: Гроффілз (Groffils), Джонаголд 2000 (Jonagold 2000), Джонаголд 2361 (Jonagold 2361), Джоніка (Jonika), Кінг Джонаголд (King Jonagold).

До третьої групи належать сорти з плодами, в яких основне забарвлення зелене, покривне — розмитий рум'янець від світло- до темно-червоного: Декоста (Dacosta), Джорайка (Jorayca), Новайо (Novajo), Принц Джонаголд (Prince Jonagold).

У плодів сортів четвертої групи розмитий темно- червоний рум'янець: Джава Джонаголд (Java Jonagold), Джомуред (Jomured), Джонагоред (Jonagored), Джо- нагоред ХР (Jonagored HR), Мартене І (Martens І), Мартене II (Martens II), Вандерміссен (Vandermissen), Ро- маголд (Romagold), Рубінстар (Rubinstar).

Покривне забарвлення плодів сортів п'ятої групи розмите — від темно-червоного до бурого: Якобс (Jacobs), Джонакар (Jonacar), Реньєрс I (Reniers І), Реньєрс II (Reniers II), Вандерстуккен (Vanderstukken).

Зіставивши обидві класифікації, слід зазначити, що в них більше спільного, ніж розбіжностей. Автори класифікацій трохи розходяться щодо характеру та інтенсивності покривного забарвлення деяких сортів, тому сорти потрапили до сусідньої групи, а не перемістилися на кілька груп у той чи інший бік.

Знайомлячись з науковою та науково-популярною літературою про сорт Джонаголд і його мутанти, завжди знаходимо величезну кількість різноманітних назв. Складається враження, що мутантів значно більше, ніж про це повідомляють. Проте його створюють синоніми. В науковій літературі вони вказуються лише в дужках поряд з основною назвою і не фігурують в текстовій частині при аналізі експериментального матеріалу. В популярній синонім часто подається як основна назва сорту, що штучно створює надмірно велику кількість «нових» мутантів.

На сторінках цієї книги читачі познайомляться лише з найпопулярнішими мутантами Джонаголда.

За даними Д. Кручинської (1998), у виробничників і споживачів нині найбільше популярні такі мутанти з яс- краво-червоним забарвленням плодів: Кінг Джонаголд, Джоніка, Кроунголд, Джонакар і Джонабел, і з темно- червоним — Декоста, Новайо, Джонагоред, Джомуред та Рубінстар.

Спочатку кілька слів про Вільмуту (WHmuta), як про одного з перших мутантів Джонаголда. Отримано його у Вільгельмінадорпі (Голландія) з дерев без вірусу 2361Т, завезених із Бельгії.

Дерева мутанта трохи більші, ніж вихідного сорту, з розлогою кроною. Стійкість проти морозів і грибних хвороб така сама, як у Джонаголда.

Плоди великі й одномірні (як і в Джонаголда). Рум'янець червоний, плямисто-розмитий, займає 50—60% поверхні яблука. Достигають у межах одного дерева неодночасно, тому бажане дво- триразове збирання. Знімальна стиглість настає в одні строки з Джонагол- дом (закінчення вересня). Тривалість зберігання, як і у вихідного сорту, 5—6 місяців.

Прихильники яскраво-червоних яблук віддають перевагу мутантам Джонаголда Джоніці та Кінг Джонаголду. Джоніка (Jonica) виявлений у Німеччині професором І Шнайдером. За силою росту дерев, формою крони, стійкістю проти морозів, грибних хвороб, строком достигання, розмірами та лежкістю плодів нагадує вихідний сорт, від якого відрізняється формою яблук. Вони трохи вужчі з боків в основі, тобто з боку плодоніжки, тому здаються більш витягнутими. Незалежно від умов вегетаційного періоду на них завжди формується яскраво- червоний розмитий рум'янець, що охоплює всю поверхню. Інтенсивність його деякою мірою може залежати лише від розміщення рядів щодо світла.

Кінг Джонаголд (King Jonagold) знайдено 1985 року в Бельгії (Сент-Трейден), у саду Й. Ніколаї.

Дерево за морфологічними ознаками, особливостями росту і вимогами до агротехнічних прийомів не відрізняється від Джонаголда. Плоди за формою, інтенсивністю та характером покривного забарвлення такі самі, як у Джоніки. Відрізняються лише тим, що шкірочка верхівки (біля чашечки) в них яскраво-жовта, тобто без покривного забарвлення. Знімальна зрілість настає на кілька днів раніше порівняно з вихідним сортом.

Кроунголд (Crowngo/d) і Новайо (Novajo) за морфологічними ознаками плоду майже не відрізняються від Джоніки та Кінг Джонаголда, хіба що тим, що в них часто зустрічаються плоди з химерами.

Джонаголд Декоста виявлений у Бельгії, в саду Марселя і Жоржа Свіллен, де у кварталі сорту Джонаголд звернули увагу на дерево, що рік у рік виділялось яскравими плодами. Дерева Джонаголда Декости за силою росту і формою крони, стійкістю проти морозів і грибних захворювань не відрізняються від дерев Джонаголда.

Плоди за формою нагадують яблука Джонаголда. Буруватий рум'янець проявляється вже наприкінці серпня і до настання знімальної зрілості стає яскраво-карміново- червоним, вкриваючи майже всю поверхню. На фоні ру- м'янця добре помітні сіруваті сочевички. Достигають плоди на кілька днів раніше, ніж Джонаголда.

Рубінстар виявлений у Німеччині, в містечку Галберг. Від вихідного сорту та інших його мутантів Рубінстар не відрізняється ні зовнішнім виглядом дерев, ні стійкістю проти морозу та хвороб, ні будь-якими вимогами до грунту чи агротехніки. Відзначається високою та стабільною врожайністю. Відрізняється від Джонаголда тільки формою плодів (більш видовжені) і дуже сильно — їх забарвленням. Рум'янець на них починає проявлятися у третій декаді серпня. До настання знімальної зрілості однаковий за інтенсивністю розмитий червоно-карміновий рум'янець вкриває майже всю поверхню шкірочки незалежно від погодних умов літа.

Спеціалісти вважають, що Рубінстар з точки зору яскравості забарвлення, а також смакових якостей плодів є найвдалішим мутантом Джонаголда. Знімальна зрілість плодів настає одночасно з Джонаголдом, однак лежкість їх більша.

Джомуред виділений професором Й. Ніколаї в Бельгії. Відрізняється від Джонаголда дуже інтенсивним темно-червоним рум'янцем, що охоплює всю поверхню плоду. На дуже освітлюваних яблуках або тих, що довго зберігаються на дереві (і після досягнення знімальної зрілості), може з'являтися бронзовий відтінок. Дозрівають плоди на 7 днів раніше, ніж Джонаголда, однак зберігаються довше.

Джонагоред знайдено 1980 р. у Бельгії, в саду Ж. Моррена як спонтанна мутація на дереві Джонаголда. Через 6 років його плоди вже представляли на аукціонах, де вони незмінно одержували високу оцінку. В 1989 р. на аукціоні в Англії Джонагоред був нагороджений золотою медаллю як кращий сорт. Нині він дуже популярний, особливо в Бельгії та Голландії, набуває масового поширення в Північній Америці.

Дерево Джонагореда, як і вихідного сорту, сильноросле з широкопірамідальною середньозагущеною кроною. Морозостійкість нижча, ніж у Джонаголда, про що свідчать, наприклад, дані польських учених. Наші дослідження морозостійкості цього мутанта показали, що в умовах Лісостепу України в пізньоосінній та ранньози- мовий періоди температура повітря нижча —25° С згубна для надземної частини його молодих дерев (Кондра- тенко Т.Є., 1999). Сприйнятливість до грибних захворювань середня. Цвіте в середні строки. Триплоїд, формує стерильний пилок. Кращими запилювачами для ньо- го є сорти Ельстар і його мутанти, Гала і мутанти, Глосгер, Айдаред, Мелроуз і Чемпіон.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить дуже щедро й стабільно. Схильний до перевантаження урожаєм. Позитивно реагує на проріджування квіток і зав'язі.

Плоди великі, округло-конічні, зі слабкоребристою верхівкою, жовтувато-зелені, з інтенсивним бурувато- червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні і а поодинокими, темнішими штрихами або смугами на заііненому боці. Рум'янець проявляється рано, у третій декаді серпня. Шкірочка середньої товщини, гладенька, жирнувата, з великою кількістю невеликих опробковілих сочевичок. М'якуш жовтувато-кремовий, щільний, дуже соковитий, ламкий, гармонійного кисло-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає в середині жовтня. В холодильнику плоди зберігаються 6—7 місяців.

Джонагоред — генетично нестабільний. Про це свідчать виявлені мутанти, що відрізняються від нього за формою плоду, характером і яскравістю його покривного забарвлення, тривалістю періоду зберігання. Одним із таких мутантів є Джонагоред Супра (Jonagored Supra).

Дослідження та оцінка великої групи згаданих і нових мутантів Джонаголда, виконані останнім часом (1994— 1998 pp.) бельгійськими дослідниками (Visitor-Guide- Book, 1999), показали, що найвищу врожайність на другий—шостий рік після садіння (3,5 х 1,5; М.9) формують Вільмута (60,9 кг/дер.), Д. Декоста (57,3), Ромаголд 10472 (56,0) і Джомуред (55,5). Різниця за масою плоду між мутантами досягає не більше 26 г. Найбільші плоди формують Декоста (207 г), Ексель 10422 (204), Марніка 11082 (202) і Джонаголд 2361 (201 г).

За інтенсивністю та характером покривного забарвлення серед клонів з темно-червоним рум'янцем плодів найкращим визнано Джонагоред. У групі яскраво-черво- них клонів з помітним відривом лідирує Новайо. На другому місці Джонаголд Декоста. При цьому помічено, що дуже яскраве забарвлення формується, якщо дерева цих сортів ростуть на легких грунтах. В усіх трьох мутантів більша частина врожаю достигає одночасно і знімається в перший прийом. Підкреслювалося також, що Новайо швидко втрачає стійкість проти вірусів.

В Україні випробування Джонаголда і деяких його мутантів ведуться з середини 70-х років, переважно в Криму, степовій зоні та в західному Лісостепу і менше— на південному Поліссі. Дослідження показали, що при достатньому агротехнічному догляді ці сорти на М.9 і MM. 106 добре витримують звичайні для цих регіонів зими (не екстремальні) і формують досить високий урожай (Довбиш О. П., 1998; Клочко П. В., 1999; Кондратенко Т. Є., 1999). В суворі зими дерева Джонаголда значно підмерзають, довго і не повністю відновлюються, а останніми роками ще й слабко плодоносять. Таке явище ми спостерігали при вивченні Джонаголда на південному Поліссі України. Шестирічні дерева його на М.З в сувору зиму 1986—1987 pp. (січень 1987) зазна- ли дії морозу — 35,9 °С і підмерзли на 3—4 бали. Весною загальний стан їх було оцінено на 2,0—3,0 бали: деревина скелетних і напівскелетних гілок була коричневою, пошкоджена кора на стовбурі займала 50—70% його оточення. Спостерігалося випадання окремих напівскелетних гілок, сильно підмерзло близько 65% плодових утворень, відростання пагонів було дуже слабким. У наступні 1987—1992 рр. дерева Джонаголду відновились не повністю, давали слабкий урожай (7— 18 кг/дер.) і в 1993 р. були викорчувані. В іншому саду, закладеному 1990 р. на дерново-підзолистих піщаних грунтах, Джонаголд на ММ.106 плодоносить з трирічного віку. На шостий- сьомий рік урожай його становив 15—19 кг/дер. Плоди вищесереднього розміру (180— 195 г), одномірні, з яскравим штрихувато-розмитим оранжево-червоним покривним забарвленням. Смак гармонійний, кисло-солодкий. На всіх дегустаціях оцінювався не нижче 4,6 бала.

Вільмута, Джоніка, Джонабел, Джонавелд випробовуються нами значно менше — 9 років. Вивчення їх, наприклад, у саду «голландського» типу в АТ «Тарасівсь- ке» показало, що всі вони — сорти високої культури піротехніки. Тільки на належний догляд відповідають інтенсивним цвітінням, добрим зав'язуванням плодів і високим урожаєм. Достатній догляд забезпечує «здоров'я» дерева, з яким воно може без значних пошкоджень протистояти несприятливим умовам зими та весни. Перелічені сорти в незвичайну для південного Полісся зиму 1998—1999 рр. витримали в пізньоосінній—ран- ньозимовий період морози близько 28 °С зі слабким підмерзанням лише однорічних приростів. Заморозки до —1,8—2,6 °С у фазу початку масового цвітіння сильно І середньо пошкодили 65—80% квіток. Після таких стресів зав'язуваність плодів у Вільмути становила 15,9, Джоніки — 15,8, Джонавелда — 11,6%, а урожай відповідно за сортами — 12,3 кг/дер. (27,3 т/га), 11,3 (25,1) і 11,1 кг/дер. (25,1 т/га).

Найяскравішим покривним забарвленням в умовах наших дослідів характеризуються плоди Джонабела, Джоніки, Джонавелда. Рум'янець на яблуках Вільмути плямисто-розмитий і менш яскравий. Тільки на плодах великих, розміщених на периферії крони, він досить привабливий.

Яблука мутантів Джонаголда в умовах південного Полісся досягають знімальної зрілості в третій декаді вересня. їх біохімічний склад досить багатий: 14,66— 15,74% сухих розчинних речовин, 11,62—12,08% цукрів, 0,32—0,51% титрованих кислот, 4,70—5,71 мг вітаміну С/100 г сирої речовини. За кількістю основних органічних речовин вони стоять на одному рівні або незначно поступаються вихідному сорту — Джонаголду. Дегустатори при органолептичній оцінці плодів зазначають, що рік у рік у наших умовах він стабільно формує досить яскраве забарвлення і гармонійний відмінний смак плодів. Аналогічно поводяться Джоніка, Джонабел і Джонавелд.

Забарвлення і смак плодів Вільмути за роками нестабільні і певною мірою залежать від розміщення їх у кроні.

Ось уже 35 років широко вирощують у багатьох країнах сорт Гала та його численних мутантів, до походження яких пряме відношення має Голден Делішес. У країнах ЄС площі садів під Галою та її мутантами, виробництво їх плодів швидко зростають. Так, за даними М. Bгкіагг (1997), 1992 року в вищезгаданих країнах було зібрано 110,5, а 1995 р. — 202,3 т плодів цих сортів, тобто лише за три роки виробництво їх збільшилося майже вдвоє.

Сорт Гала отримано 1957 році в Новій Зеландії селекціонером Дж. X. Кідцом у результаті схрещування Кідс Оранж Реда і Голден Делішеса. Перші сади нового сорту було закладено 1965 року на його батьківщині, а вже через деякий час з'явились у Бразилії, Канаді, США, Європі. Сорт привернув увагу садівників насамперед, раннім вступом у плодоношення, високою та регулярною врожайністю, відмінним смаком плодів, які, однак, середніх або нижчесередніх розмірів, а їх покривне забарвлення недостатньо яскраве — оранжево-чер- воний плямисто-смугастий рум'янець майже по всій поверхні.

Зовнішній вигляд яблук викликав побоювання, що покупець, звиклий до великих яскраво-червоних плодів, залишить поза увагою новий сорт. Ситуація швидко змінилася на користь Гали, коли з'явились її яскраво забарвлені мутанти.

У нас випробування сорту Гала почалося в середині 70-х років. Роял Гала (Rojal Gala, син. Тенрой, Тен Хоув Гала) — найперший мутант Гала, виявлений у Мата- маті (Нова Зеландія) садівником Б. Тен Хоувом. З 1973 року мутант почали активно впроваджувати в сади і нині під ним великі площі у промислових насадженнях Америки та Європи. За характером росту, морфологічними ознаками вегетативних органів, вимогами до грунтів, клімату і агротехнічному догляду Роял Гала анітрохи не відрізняється від вихідного сорту. Різниця полягає лише в тому, що плід мутанта зрізано-конусопо- дібної форми, а покривне забарвлення — розмитий інтенсивний темно-червоний рум'янець по всій поверхні, на фоні якого іноді помітні темніші штрихи. М'якуш забарвлений трохи інтенсивніше.

Знімальна зрілість настає в другій половині вересня. В холодильнику плоди зберігаються 5—6 місяців. Транспортабельність висока.

Мондїал Гала (Mondial Gala, син. Імперіал Гала, Мітчгла) — один з найпопулярніших мутантів Гали, виявлений у 1978 році в Новій Зеландії, в Хентингсі садівником Д. Мітчелом. Від вихідного сорту відрізняється лише за формою та забарвленням плодів (більш видовжені, а рум'янець — бурувато-червоний і займає всю поверхню яблука, що починає формуватися за три тижні до збирання врожаю). Помічено, що на деревах Монді- ал Гали можуть з'являтися плоди з дуже слабким роз- мито-смугастим оранжево-червоним рум'янцем на 1/2 поверхні.

Знімальна зрілість плодів цього мутанта і тривалість зберігання — як і у вихідного сорту.

Найпопулярнішим з мутантів Гали досі залишається Гала Маст (Gala Must, син. Регал Гала, Регал Принц Гала, Регал Квін). Голландці, наприклад, вважають що всі інші мутанти за якістю плодів поступаються перед Гала Маст і йому потрібно віддавати перевагу в насадженнях (босісігіе Р. 0., 1998).

Цей мутант виявлений в Новій Зеландії, недалеко від Хестінга, в саду Н. Фульворда. Дерева, як і вихідного сорту, середньорослі, з ширококонусоподібною серед- ньозагущеною кроною. Легко піддаються сучасним формуванням. Стійкість проти морозів, парші та бактеріального опіку середня, проти борошнистої роси — нижча середньої.

Цвіте в середньопізні строки. Добре запилюється сортами Ельстар (і мутанти), Глостер (і мутанти), Айдаред, Мелроуз. Квітки високостійкі проти пізньовесняних заморозків. Цвітіння інтенсивне, зав'язується надмірна кількість плодів, як правило, по 2—3 в суцвітті. Потребує проріджування зав'язі.

Плодоносить переважно на дво-, трирічних кільчат- ках і однорічних приростах. У плодоношення вступає рано. Плодоносить дуже щедро. Без проріджування зав'язі схильний до періодичності плодоношення.

Плоди більші, ніж вихідного сорту, трохи ширші в зоні чашечки. За даними багатьох дослідників, близько 80% плодів мають діаметр 70 мм, а середня маса їх становить 160—170 г. Гала Маст залишається найбільш великоплідним серед мутантів Гали. В їх дослідах у середньому за три роки випробувань маса плодів Гали Маст становила 173, Мондіал Тали — 160, Галаксі — 154 г. Яблука описуваного мутанта одномірні, округло- конусоподібні.

Забарвлення на них проявляється наприкінці серпня. До знімальної зрілості всю поверхню вкриває інтенсивний розмитий червоно-карміновий рум'янець, значно яскравіший і привабливіший, ніж у вихідного сорту. М'якуш жовтувато-кремовий, дрібнозернистий, щільний, соковитий з легким ароматом, кислувато-солодкий.

Знімальна зрілість настає в другій половині вересня. При запізненні зі збиранням плоди не осипаються, але в зоні лієчки може тріскатися шкірочка. В холодильнику плоди Гали Маст зберігаються 5—6 місяців. При зберіганні можуть уражуватися сірою пліснявою, гіркою гниллю.

До нових, ще недостатньо вивчених мутантів Гали належать Галаксі (Galaxy), Гала Руж (Gala Rouge), Скарлет Гала (Scarlet Gala), Галагоред (Galagored), син. Купер Гала) і Спур Ред Гала (Spur Red Gala).

Галаксі (Ga/axtf виявлено у Новій Зеландії, в Хей- стингсі. Плоди його за формою нагадують яблука Гала Маст, але забарвлення їх інтенсивніше, темно-червоне, на фоні рум янця іноді проглядають темніші штрихи.

Про Спур Ред Галу (Spur Red Gala) відомо, що для нього характерні слабкорослість і спуровий тип плодоношення.

Ось уже 30 років Ельстар (E/star) є одним із найпо- пулярніших сортів, що пояснюється відмінним смаком його плодів. Сорт отримано у Голландії, у Вагенінгені, 1955 року за схрещування Голден Делішеса та Інгрід Марії. З початку 70-х років його почали активно впроваджувати в усіх країнах Європи, трохи пізніше — на американському континенті.

У дерев сильно загущена крона. Вони довго вегету- ють, і ому прийоми догляду за кроною мають бути спрямованими на швидке закінчення росту пагонів. Зимостійкість — нижче середньої, стійкість проти грибних захворювань низька. У плодоношення вступає рано. Плодоносить стабільно й щедро. Позитивно реагує на проріджування зав'язі та літнє обрізування.

Характеристику плодів подано нижче. Тут лише зазначимо, що в них дуже добрий кислувато-солодкий смак, чим і пояснюється великий попит покупців.

Ельстар генетично нестабільний, досить легко му- тує. Нині відомо і випробовується кілька десятків його мутантів. Більшу частину їх виявлено в Бельгії та Голландії. За силою росту дерев, морфологічними ознаками вегетативних органів, сприйнятливістю до грибних захворювань і слабкою зимостійкістю вони повністю повторюють вихідний сорт. Різниця полягає тільки в забарвленні плодів.

Найбільш відомим і популярним мутантом Ельстара є Ельстар Ельшоф (E/star E/shof), виявлений у Голландії, в Зіволді. Його плоди за формою та розмірами не відрізняються від яблук вихідного сорту, але їх забарвлення значно привабливіше: інтенсивний розмитий темно-червоний рум'янець з легким оранжевим відтінком охоплює всю поверхню яблука. При цьому інтенсивність покривного забарвлення не залежить від погодних умов вегетаційного періоду.

Знімальна стиглість плодів Ельстар Ельшофа настає трохи раніше, ніж у Ельстара (у третій декаді вересня). Збирають їх у два прийоми. Споживча зрілість настає вже в жовтні. В холодильнику зберігаються близько 5 місяців.

Інший мутант, Еліста Делієст (Elista Da/iest), виявлено у Франції. Його плоди вкриті інтенсивно-черво- ним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні.

Мутант Елтон Делітер (Elton Dalitev) також відібрано в насадженнях Ельстара у Франції. Плоди вкриває світло-червоний смугастий рум'янець.

Ред Ельстар (Red El star) виявлено в Голландії. Як й інші мутанти, Ред Ельстар не відрізняється від вихідного сорту ні силою росту дерева чи будовою крони, ні стійкістю проти морозів і грибних захворювань, ні вимогливістю до умов вирощування. Різниця лише в тому, що плоди Ред Ельстара більші і забарвлення на них проявляється раніше, ніж у Ельстара. Плоди у фазі знімальної зрілості по всій поверхні вкриті однорідним, яскравим оранжево-червоним розмитим рум'янцем. Голландські дослідники повідомляють, що саме завдяки цим якостям Ред Ельстар дуже'швидко і впевнено обійшов усі інші мутанти Ельстара, в тому числі й досить популярний Ельшоф. Ред Ельстар схильний до утворення плодів з химерами.

У великої групи мутантів Ельстара плоди вкриті інтенсивним темно-червоним чи бордовим рум'янцем по всій поверхні: Елсвут (Elswouot, син. ВеІ-ЕІ, Воутерс (Wouters), Вандер Гріфт (Vander Griff), Кейн (Киіп), Елніка (Е/піса, син. Goedhot), однак вони не популярні. Покупці традиційно віддають перевагу плодам Ельстара, Ред Ельстара і Ельшофа.

Польські дослідники (Kruczynska D., 1998) зазначають, що деякі клони Ельстара (Rietveld, Viaar, Stassen) схильні до зворотної мутації.

В Україні Ельстар вивчається з середини 90-х років. Поки що в нас недостатньо даних, щоб робити певні висновки про цей сорт. Зауважимо лише, що істотними недоліками його є сильне загущення крони, слабка зимостійкість, висока сприйнятливість до борошнистої роси та європейського раку. Навіть у звичайні зими тканини верхівок однорідного приросту підмерзають на 2,5—4,0, плодових утворень — на 1,5—3,5 бала. Як у Лісостепу, так і в зоні південного Полісся на середньорослій підщепі він середньо скороплідний і досить помірно нарощує врожайність в молодому віці. Плоди середніх розмірів, одномірні, з оранжево-червоним плямисто-штрихувато- розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, інколи із слабкою оржавленою сіткою. Незалежно від погодних умов вегетаційного періоду смак плодів стабільний, дуже приємний, кислувато-солодкий, на дегустаціях завжди отримує високі оцінки.

З мутантів Ельстара зовсім недовго проходять вип- робування Ельшоф і Елсвут. Отримані результати комет увати ще рано.

До групи сортів, отриманих за участю Голден Делішеса, належить один із нових, але вже популярних — Пшона (Ріпоуа), отриманий у Німеччині 1986 року за схрещування сортів Клівія і Голден Делішес.

Дерево середньоросле, з широкопірамідальною середньозагущеною кроною, досить морозостійке, ви- сокостійке проти парші та борошнистої роси. Сприйнятливість до бактеріального опіку середня (РаЬу Р., 1994).

Цвіте в середньопізній строк. Диплоїд. Добре запитові ься пилком сортів Ельстар, Гала, Глостер, Голден Делішес, Айдаред, Мелроуз, Чемпіон.

У плодоношення вступає рано, на другий рік росту в саду. Плодоносить щорічно й щедро. Схильний до надмірного зав'язування плодів і перевантаження урожаєм. На проріджування зав'язі та літнє обрізування реагує збільшенням розмірів і поліпшенням забарвлення яблук.

Плоди вищесереднього розміру, одномірні, округло- конусоподібні, з досить вузькою верхівкою, зеленува- іо-жовті, з оранжево-червоним штрихувато-розмитим рум'янцем, що вкриває 60—70% поверхні. Шкірочка тонка, але щільна, гладенька, слабко блискуча. М'якуш жовтий, дуже щільний, ламкий, соковитий, з приємним ароматом, відмінного кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає наприкінці вересня — на початку жовтня. Достиглі плоди не осипаються. При недбалому збиранні на них можуть з'явитися вм'ятини від пальців, що знижує товарність. В холодильнику плоди зберігаються близько 8 місяців, не зазнаючи фізіологічних захворювань. До закінчення зберігання не втрачають соковитості, консистенції м'якуша і в'януть менше, ніж яблука Голден Делішеса.

Садівники Європи називають Пінову сортом XXI віку і віщують йому довге життя, оскільки він перевершує популярні нині сорти за стійкістю проти хвороб, скороп- лідністю і врожайністю. Бельгійські дослідники (Visitor — Guide-Book, 1999) зазначають, що серед 31 нововип- робуваного за останні роки сорту Пінова значно виділяється скороплідністю та інтенсивним нарощуванням урожаю в молодому віці. В їх дослідах дерева Пінови на М.9 при схемі садіння 3,5 х 1,5 м на другий—четвертий рік росту сформували врожай в 32,2 кг/дер. з середньою масою плодів 172 г, у той час як урожайність сорту Аріва становила тільки 20,2, Сантана — 12,9 кг/дер.

В Україні Пінова випробовується зовсім недавно. Перші результати колекційного вивчення показують, що в південному Поліссі її плоди дозрівають наприкінці вересня. За зовнішнім виглядом і масою вони типові для цього сорту. В холодильнику зберігаються до травня, не в'янучи, не втрачаючи смаку і консистенції м'якуша. Останні показники на дегустаціях — 4,6—4,9 бала.

Пінова заслуговує на увагу українських садівників. На наш погляд, вже нині слід почати виробниче випробування цього сорту в зонах районування Голден Делішеса.

Голден Делішес брав участь і в створенні популярного сорту Дельбар Жюбіле (Delbard Jubile), що вже успішно вирощується у Франції та Італії. Інші країни Європи активно його випробовують. Він відразу привернув увагу, насамперед, високими смаковими якостями плодів та їх тривалою лежкістю.

Сорт отриманий у Франції за схрещування Голден Делішеса і Лундбітропа. Дерево середньоросле, з овальною або ширококонусоподібною середньозагуще- ною кроною, стійке проти парші та борошнистої роси, стійкість протибактеріального опіку — середня.

Сорт скороплідний. Цвіте в середньопізні строки. Добре запилюється пилком сортів Айдаред, Гала, Голден Делішес, Ред Делішес. Зав'язування плодів завжди високе. Потребує проріджування квіток і зав'язі. Плодоносить щедро й регулярно.

Плоди великі, одномірні, округло-конічні, зеленува- то-жовті, з інтенсивним червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні і великою кількістю малих оп- робковілих сочевичок. Шкірочка середньої товщини, щільна, гладенька, блискуча, іноді оржавлена в прича- шечковому заглибленні та біля плодоніжки. М'якуш жов- іув.иии, щільний, дрібнозернистий, з характерним ароматом, доброго кисло-солодкого смаку. Знімальна »рілість настає наприкінці вересня. В холодильнику плоди зберігаються 7—8 місяців. При зберіганні не схильні до фізіологічних і мікробіологічних захворювань. Транспортабельність висока.

Знахідкою останніх років вважають сорт Дельблаш (Dolblush, син. Oreor, Tentation), отриманий 1979 року в Франції за схрещування Голден Делішеса і Блашинг Голден. З середини 90-х років впроваджується в садах Франції та Голландії і активно випробовується в баїатьох країнах Європи. Інтерес до нього зумовлений високими товарними й смаковими якостями плодів, що довю зберігаються, скороплідністю, високою й ста- більною врожайністю.

Дерево середньоросле, з негустою кроною, легко піддається сучасним формуванням. Морозостійкість, спйкість проти парші та бактеріального опіку середня. І Іотребує інтенсивного захисту від грибних захворювань.

Цвіте в середні строки, дуже масово й тривало. Добре запилюється пилком Айдареда, Евереста.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регу- лярно й щедро. Плоди формуються в основному на плодових прутиках, молодих кільчатках і однорічних приростах.

Вони вищесереднього розміру і великі, видовжено- бочечкоподібні, зі звуженою та ребристою верхівкою, жовті, зі світлим оранжево-червоним плямисто-розмитим рум'янцем, що вкриває 2/3—3/4 поверхні (найбільше освітленої сонцем), з великою кількістю дрібних світлих сочевичок. Шкірочка середньої товщини, щільна, суха, гладенька, без оржавлення. М'якуш світло-жовтий, твердий, середньозернистий, ламкий, дуже соковитий, десертного кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає на початку жовтня. В холодильнику плоди зберігаються 6—7 місяців, довго зберігають товарний вигляд і відмінний смак. Транспортабельність висока.

У Швейцарії дуже популярний сорт Арлет (Artet, син. Swiss Gourmet), виведений 1958 року швейцарськими селекціонерами Є. Шаєром і Б. Краптом за схрещування Голден Делішеса і Айдареда.

Дерево середньоросле, з ширококонусоподібною загущеною кроною. В молодому віці росте дуже інтенсивно. Зимостійкість недостатня. Сприйнятливість до грибних хвороб середня. Позитивно реагує на родючі грунти, теплий клімат і добрий агротехнічний догляд.

Цвіте в середні строки, досить інтенсивно. Добре запилюється пилком сортів Айдаред, Глостер, Голден Делішес.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й щедро. Схильний до надмірного зав'язування плодів, рівномірно розміщених по всьому об'єму крони. Для отримання плодів високих товарних якостей необхідні проріджування квіток і зав'язі та літнє обрізування.

Плоди вищесередньої величини, одномірні, зріза- но-округло-конусоподібні, зеленувато-жовті, з інтенсивним червоним розмитим рум'янцем, що вкриває 50— 80% поверхні, великою кількістю світлих опробковілих сочевичок і оржавленою чашечкою. Шкірочка середньої товщини, щільна, гладенька, блискуча, масляниста.

М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, щільний, ламкий, дуже соковитий, з гармонійним поєднанням цукру і кислоти, відмінного смаку.

Знімальна зрілість залежно від погоди в період вегетації настає в другій-третій декадах вересня. В холодильнику плоди зберігаються 6—7 місяців. При зберіганні окремими роками уражуються гіркою підшкірко- вою плямистістю і загаром шкірочки.

В Україні сорт випробовується з середини 90-х років.

Новий, але вже часто згадуваний в літературі сорт Пінк Леді (Pink Lady) отримано 1979 року в Австралії Дж. Е. Л. Кріппом за схрещування сортів Леді Вільямс і Голден Делішес. Уже став популярним у себе на батьківщині і активно впроваджується у виробництво, а також проходить випробування в країнах Західної Європи. Добре почувається в регіонах з дуже тривалим вегетаційним періодом.

Дерево середньоросле, з широкоовальною загущеною кроною, легко піддається сучасним методам формування. Дуже сприйнятливий до парші, борошнистою росою уражується слабко. Морозостійкість вивчено недостатньо.

Цвіте в середньопізні строки. Плодоносить на молодих кільчатках і плодових прутиках. На карликовій підщепі у плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно і формує високі врожаї.

Плоди вищесередніх розмірів і великі, трохи асиметричні, округло-конусоподібні, зеленувато-жовті, з ро- жево-червоним розмитим рум'янцем, що вкриває 50— 60% поверхні. М'якуш білий, щільний, ламкий, середньої соковитості, доброго кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає пізно, в середині листопада. Рано зняті плоди при зберіганні уражуються загаром шкірочки. В холодильнику зберігаються 8—9 місяців. Після винесення з нього довго не втрачають високих юварних якостей.

У США і деяких європейських країнах набув розповсюдження сорт Озарк Голд (Ozark Gold). Отриманий у США 1971 року за схрещування Голден Делішеса з ибридом (Конрад х Ред Делішес). Цінується за високі смакові якості плодів і наявність рум'янцю на невеликій частині їх поверхні.

Дерево середньоросле, з ширококонусоподібною середи ьозагущеною кроною, слабкозимостійке. Сприйнятливість до парші середня, до борошнистої роси висока.

Цвіте в пізні строки. Квітки стійкі проти пізньовесня- них заморозків. Кращі запилювачі: Акане, Ельстар, Гала, Глостер, Голден Делішес.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно, але помірно. Плоди великі, одномірні, округло-конусоподібні, із слабкоребристою верхівкою, яскраво- жовті, з тьмяно-рожевим розмитим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка щільна, гладенька, блискуча, слабкомасляниста. М'якуш світло-кремовий, щільний, дрібнозернистий, середньосоковитий, відмінного кислувато-солодкого смаку.

Достигають плоди наприкінці вересня. При запізненні зі збиранням не осипаються. В холодильнику зберігаються 7 місяців, не в'януть, не втрачають смаку, не піддаються фізіологічним захворюванням.

В Україні сорт лише починають вивчати в колекційних насадженнях.

Досить популярний у Європі порівняно новий сорт чеської селекції Чемпіон (Бгатріоп), отриманий 1970 року. В його виведенні також брав участь Голден Делішес. Другою батьківською формою був Ренет оранжевий Кокса. Чемпіон відзначаєтеся скороплідністю, високою та регулярною врожайністю, стійкістю проти парші та борошнистої роси і, звичайно, відмінним смаком досить привабливих плодів. Ці якості зробили Чемпіон сортом № 2 в Польщі і сприяли активному випробуванню його в більшості країн Європи. Вже 10 років його вивчають і в Україні, де він проявив усі свої якості. Вважаємо, що настав час масштабних виробничих випробувань цього сорту, насамперед — у Криму, Степу і в Придністров'ї.

Опис цього сорту подано нижче. А тут лише зазначимо, що він генетично нестабільний і може мати мутантів. Так, у численних насадженнях його в Польщі садівники часто спостерігали зміни в покривному забарвленні яблук. У 1992 році в кварталі Чемпіона в Лютині, біля Вроцлава, селекціонери А. Райман і А. Новаковський виділили чотири дерева, плоди яких за інтенсивністю забарвлення значно перевершували вихідний сорт, а, крім того, були солодшими і в цілому характеризувалися багатшим смаком. У 1997 році цей мутант розмножили і дали йому назву Чемпіон Рено (Szampion Reno). Слово Reno походить від перших букв прізвищ обох селекціонерів, які виділили цей мутант.

Дерево слабкоросліше, ніж вихідного сорту, з ширшою кроною. Стійкість проти грибних захворювань і морозу, а також розміри й форма плодів такі самі, як у Чемпіона. Покривне забарвлення — інтенсивніший оранжево-червоний майже розмитий рум'янець на більшій частині поверхні.

Заданими Д. Кручинської (1998), Анджей Новаковсь- кий спостерігає за деревами сорту Чемпіон з червоними плодами в саду в Жджарах (Родомське воєводство). Можливо, це новий мутант Чемпіона з іншим забарав- ленням яблук.

Рубін (Rubin) — сорт чеської селекції, відомий дуже смачними плодами. Отриманий також за участю Голден Делішеса (Лорд Ламбурне х Голден Делішес) 1960 року в Стрижовіце. Близько 30 років випробовується в країнах Європи і визнаний «важким» з точки зору догляду за кроною.

Дерево сильноросле, з округлою, схильною до загущення кроною. Плодоносить переважно на однорічних приростах і молодих кільчатках. Три-, чотирирічні прирости оголюються. Цю біологічну особливість слід враховувати при обрізуванні. Потрібне омолоджуюче обрізування, що утримує плодоношення по всьому об'єму крони, а не на периферії.

Стійкість проти морозів, уражуваність паршею, борошнистою росою, бактеріальним опіком і гутаперчивістю середні.

Цвіте в середньоранні строки. Кращі запилювачі: Голден Делішес, Мелроуз, Чемпіон.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає четвертого-п'ятого, на карликовій — третього року після садіння. Плодоносить регулярно й досить щедро.

Плоди великі, дуже одномірні, округлі, жовті, з тьмяно-червоним штрихувато-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні та великою кількістю світлих опробковілих сочевичок. Шкірочка тонка, щільна, гладенька, слабко-масляниста. М'якуш кремовий, середньої щільності, дрібнозернистий, ламкий, відмінного кислувато-солодкого смаку. Знімальна зрілість настає в третій декаді вересня. В холодильнику зберігаються 5—6 місяців. У період зберігання схильні до ураження гіркою гниллю та загаром шкірочки. Транспортабельність висока.

В Україні Рубін випробовують у колекційному сорто- вивченні недавно (5 років). Наприклад, в умовах південного Полісся смакові якості плодів цього сорту оцінено дуже високо — на 4,7—4,9, зовнішній вигляд— на 4,4— 4,5 бала. Вивчення біологічних особливостей росту і плодоношення, стійкості проти морозів і грибних захворювань триває.

Порівняно недавно в Чехії виділено два мутанти Рубіна, що відрізняються від вихідного сорту тільки інтенсивністю покривного забарвлення плодів. Яблука першого з них — Богемії (Bohemia) характеризуються яскраво- червоним розмитим рум'янцем по всій поверхні і зберігаються на 1—2 місяці довше, ніж Рубіна.

Плоди другого — Рубін Голд (Rubin Gold) — жовті, в них зовсім відсутній рум'янець. За силою росту дерев, стійкістю проти морозу та грибних захворювань обидва мутанти повністю повторюють вихідний сорт.

Голден Резістент (Golden Resistent) — сорт американської селекції, випадковий сіянець Голден Делішеса. Відомий і в деяких країнах Європи. Увагу садівників привернув високими смаковими якостями плодів і зимостійкістю, вищою, ніж у Голден Делішеса. Дерево середньо- та швидкоросле, з широкопірамідальною, з віком — округлою кроною. Зимостійкість середня, стійкість проти грибних захворювань висока.

Цвіте в пізні строки. Триплоїд. Життєздатність пилку дуже низька (1,9—13%). Кращими запилювачами є Гло- стер, Джонатан, Фудзі, Пріам, Прісцилла.

У товарне плодоношення на середньорослій підшепі вступає четвертого року після садіння. На Київщині в 6-, 8-річному віці врожай досягає 8,2—9,7, в 10—13-річно- му — 15—22 т/га.

Плоди вищесередніх розмірів, середньої одно- мірності, видовжено-конічної форми, з ребристою верхівкою, блідо-жовті, зі слабким бруднувато-рожевим розмитим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка тонка, гладенька, слабкомасляниста. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, ароматний, відмінного кислувато-солодкого смаку.

Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня. Плоди потребують акуратного збирання, оскільки на поверхні можуть лишатися вм'ятини від пальців. У холодильнику зберігаються 4,5—5 місяців. При зберіганні можуть уражуватися гіркою підшкірковою плямистістю. Транспортабельність середня.

В Україні Голден Резістент випробовують у виробничих насадженнях близько 15 років. За цей час він показав себе достатньо зимостійким, стабільно плодоносним і врожайним. Наприклад, у південному Степу 9— 11-річні дерева формують урожай до 45, південному Поліссі — 10—18 т/га.

У 1990 році сорт було прийнято в державне сортовипробування.

Лігол нині, на думку О. В. Мельника (1995), є серйозним конкурентом Айдареда. Тому він широко рекламується і впроваджується у промислові насадження, насамперед — на батьківщині (у Польщі). Отриманий 1972 року в Інституті садівництва і квітникарства у Скерневице за схрещування сортів Лінда і Голден Делішес.

Дерево середньоросле, з широкопірамідальною се- редньозагущеною кроною, придатною для веретеноподібного формування. Зимостійкість вища середньої, стійкість проти парші та борошнистої роси висока, щодо бактеріального опіку — нижча середньої.

Цвіте в середні строки. Самобезплідний. Добре утворює зав'язь при запиленні пилком Айдареда, Глосіера, Спартана, Чемпіона.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить дуже щедро. За даними польських дослідників (ІІдоІік М. та ін., 1995), його урожай на М.26 при схемі садіння 4 х 2,5 м вже третього року росту в саду становить 17,6, шостого — 51,3 т/га. Сумарна врожайність за перших 4 роки плодоношення становила 124,8 т/га. В аналогічному насадженні високопродуктивного сорту Джонаголд урожай досягав відповідно 11,2; 47,1 і 85,6 т/га.

Лігол схильний до періодичності плодоношення. Тому вже молоді дерева потребують проріджування зав'язі та літнього обрізування.

Плоди великі, одномірні, округло-конусоподібні, з ребристою верхівкою, зеленувато-жовті, з інтенсивним червоно-карміновим розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. Шкірочка середньої товщини, щільна, гладенька, блискуча. М'якуш кремовий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, ароматний, відмінного кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає наприкінці вересня. В холодильнику зберігаються до 6 місяців. При зберіганні можливе ураження гіркою підшкірковою плямистістю і загаром шкірочки.

В Україні Лігол випробовують з 1995 року в колекційних насадженнях. За такий короткий період, наприклад, у південному Поліссі нами помічено достатню зимостійкість сорту, стійкість проти грибних захворювань, скороплідність, високі товарні та смакові якості плодів. Однак за лежкістю вони значі-Го поступаються плодам Айдареда.

Селекціонери України, особливо її південних регіонів, при гібридизації однією з вихідних батьківських форм також часто використовують Голден Делішес. Такі схрещування дали непогані результати. Наприклад, вченими Кримської дослідної станції садівництва ІС УААН отримано сорти зимового строку дозрівання, що відзначаються високими смаковими якостями плодів: Альмінське, Аромат Криму, Розоцвіт, Свіжість, Скіфське (перелічені сорти виведено за схрещування 1970 року Голден Делішеса і Вагнера призового), Оріон, Янтарне Голден Делішес х Кідцс Оранж Ред, 1970), Усовське (Солнечное х Голден Делішес, 1975).

Заслуговують на увагу сорт учених Інституту зрошуваного садівництва УААН І. М. Максимової та Р. О. Канашиної — Пам'ятне, отриманий за схрещування гібридної форми 1989 і Голден Делішеса; Катерина, виведений на Київщині селекціонерами В. П. Копанем і К. М. Копань від запилення 1978 року Голден Делішеса пилком Мекінтоша Важ.ака, а також сорт Мавка (автор В. Я. Чупринюк, Мліївська дослідна станція садівництва). Коротко охарактеризуємо сорти української селкції наш погляд, дають плоди найвищої якості. " Аромат Криму — пізньозимовий сорт. Дерево середньоросле, з компактною оберненопірамідальною незагущеною кроною, високозимостійке в умовах степового Криму, високостійке проти парші та борошнистої роси, скороплідне, урожайне. На п'ятий—сьомий рік після садіння на підщепі М.9 формує урожай у межах 15—22 т/га. Схильне до перевантажування урожаєм і періодичності плодоношення, потребує нормування квіток і зав'язі.

Плоди вищесередніх розмірів і великі (180—220 г), одномірні, округлі з незначним звуженням на верхівці, тьмяно-жовті, з оранжево-червоним штрихувато-сму- і асю-розмитим рум'янцем по більшій частині поверхні. Шкірочка середньої товщини і щільності, гладенька, слабко блискуча. М'якуш кремовий, щільний, соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,5—4,7 бала). Знімальна зрілість настає на початку жовтня. Достиглі плоди міцно тримаються на дереві. В холодильнику зберігаються 7 місяців. Наприкінці зберігання можуть втрачати консистенцію м'якуша і соковитість. Транспортабельність висока.

Розоцвіт — пізньозимовий сорт. Характеризується середньою силою росту дерев, компактною широко- пірамідальною кроною, середньою зимостійкістю, стійкістю проти парші та борошнистої роси, вимогливістю до агротехніки, скороплідністю, високою, але нерівною за роками урожайністю.

Плоди вищесередніх розмірів (160—180 г), одномірні, широкоокругло-конічні, жовті, в тьмяно-червоним штрихувато-розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні. М'якуш кремовий, середньої щільності, соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,5— 4,6 бала).

Дозрівають на початку жовтня. При запізненні зі збиранням не схильні до осипання. В холодильнику зберігаються 7—8 місяців. Транспортабельність висока.

Янтарне. Дерево середньоросле, з овальною се- редньозагущеною кроною, високозимостійке для умов Криму, високостійке проти парші та борошнистої роси. Вибагливе до умов вирощування. В плодоношення вступає на другий-третій рік після садіння, з віком швидко нарощує врожайність.

Плоди вищесереднього розміру (150—160 г), одномірні, зрізано-конічні, із згладженими ребрами, світло-жовті з рожево-оранжевим розмитим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка середньої товщини, щільна, гладенька, суха, без оржавленості. М'якуш білий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, відмінного кислувато-солодкого смаку (4,6—4,7 бала).

Знімальна зрілість настає в першій декаді жовтня, споживча — в листопаді. В холодильнику плоди зберігаються 7—8 місяців. До закінчення зберігання не втрачають високих смакових якостей, однак можуть в'янути і уражуватися загаром шкірочки. Транспортабельність висока. Використовуються для споживання свіжими та для приготування високоякісних соків.

Катерина — пізньозимовий сорт. Дерево середньо- росле з широкоовальною досить загущеною кроною, зимостійке, високостійке проти парші та борошнистої роси. На середньорослій підщепі у плодоношення вступає на третій-четвертий рік після садіння. Плодоносить стабільно й щедро, в 5—10-річному віці формує 18—29 т/га плодів. Потребує нормування квіток і зав'язі.

Плоди вищесередніх розмірів (160—190 г), середньої одномірності, зрізано-конічні, із слабкоребристою верхівкою, зеленувато-жовті, з неяскравим червоно- оранжевим смугастим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка середньої товщини, щільна, суха. М'якуш жовтувато-кремовий, щільний, ламкий, дуже соковитий, відмінного кислувато-солодкого смаку (4,7—4,8 бала).

Смакові якості не залежать від погодних умов вегетаційного періоду.

Знімальна зрілість плодів в умовах Київщини настає наприкінці вересня, споживча — в грудні. Використовуються в основному для споживання у свіжому вигляді, придатні також для приготування марочних соків. Транспортабельність висока.

Мавка — зимовий сорт. Отриманий за схрещування 1978 року сортів Голден Делішес і Лорд Ламбурне. Дерево середньоросле з компактною, округлою, серед- ньозагущеною кроною, зимостійке, високостійке проти парші та борошнистої роси. Плодоносить переважно на однорічному прирості, молодих кільчатках і плодових прутиках. Урожайність регулярна й щедра. В дослідах автора сорту, де дерева на М.9 розміщені за схемою 70 х 30 х 30 см, насадження в рік садіння сформувало врожай 55,1 т/га. Урожай п'ятирічних дерев на підщепі MM. 106 становить 18—30 кг.

Плоди вищесередніх розмірів (150—170 г), одномірні, округлі, зеленувато-жовті, з червоним розмитим рум'янцем, що вкриває 1/3—1/2 поверхні, і темно-червоними штрихами. Шкірочка середньої товщини, щільна, суха. М'якуш кремовий, з зеленуватими прожилками, середньозернистий, середньої щільності, дуже соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку.

Знімальна зрілість плодів настає наприкінці вересня. Вони добре тримаються на дереві. В холодильнику зберігаються 5—6 місяців. Транспортабельність висока.

З популярних і часто згадуваних у літературі сортів, походження яких не пов'язане з Голден Делішесом, слід виділити Елізе (Elise). Інтерес до нього зумовлений тривалою лежкістю плодів та їх відмінними смаковими якостями. Виведений 1974 року в Голландії за схрещування Септера і Кокс Оранж Пепіна. Дерево середньо- росле з широкою, розлогою, незагущеною кроною, середньозимостійке, високостійке проти парші, борошнистої роси та бактеріального опіку, дуже схильне до різних захворювань кори та деревини.

Цвіте в середньопізні строки і дуже інтенсивно. Сорт частково самоплідний. Кращі запилювачі: Айдаред, Епь- стар і його мутанти, Гала з мутантами, Голден Делі- шес, Ред Делішес.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить щедро. Схильний до надмірного зав'язування плодів. Нормування зав'язі забезпечує їх високі товарні якості та регулярність плодоношення.

Плоди вищесередніх розмірів, округло-конічні із слабкою ребристістю на верхівці, зеленувато-жовті, з бурувато-темно-червоним розмитим рум'янцем по всій поверхні та великою кількістю світлих опробковілих сочевичок. У невеликої кількості плодів спостерігається оржавленість лійки. Шкірочка середньої товщини, дуже щільна, гладенька, блискуча, майже суха. М'якуш зеленувато-білий, твердий, дрібнозернистий, соковитий, доброго кислувато-солодкового смаку.

Знімальна зрілість настає на початку жовтня. В холодильнику зберігаються 7—8 місяців, не втрачаючи смакових якостей. При зберіганні можуть уражуватися гіркою ямчастістю та іншими плямистостями, особливо — зняті з молодих дерев.

В Україні цей сорт тільки починають вивчати. У зв'язку з потребою тривалого вегетаційного періоду, очевидно, він може становити певний інтерес для Криму, південного Степу та Придністров'я.

Фієста (Fiesta), як і попередній сорт, стала популярною в Європі завдяки тривалій лежкості і високим смаковим якостям плодів. Сорт'отримано 1972 року в Англії за схрещування Кокс Оранж Пепіна та Айдареда.

Дерево середньоросле з розлогою пониклою кроною, потребує свого сортового зимового та літнього обрізування. Сприйнятливість до парші та борошнистої роси середня, чутливість до європейського раку висока.

Цвіте в середні строки. Квітки стійкі проти пізньо- весняних заморозків. Сорт частково самоплідний. Добре зав'язує плоди у прохолодну дощову погоду і при нестачі комах-запилювачів. Кращі сорти-запилювачі: Гала і мутанти, Голден Делішес, Спартан.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить дуже щедро. Зав'язує надмірну кількість плодів. Літнє обрізування та проріджування зав'язі забезпечують високі товарні якості плодів. Яблука вищесередніх розмірів, одномірні, сплющено-округлі, жовто-зелені, з тьмяно- червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, на якій добре помітні темно-червоні штрихи. Шкірочка іноді вкривається оржавленою сіткою. М'якуш зеленувато-жовтий, дрібнозернистий, щільний, соковитий, запашний, високих смакових якостей.

Дозрівають плоди у третій декаді вересня. При досягненні знімальної стиглості починається масове осипання. В холодильнику зберігаються 5—6 місяців. При зберіганні можуть уражуватися гіркою гниллю.

Глостер отримано у Німеччині 1951 року за схрещування сортів Глокенапфель і Річаред Ред Делішес.

Вигідно виділяється серед сортів групи Ред Деліше- са зимо- та холодостійкістю, навіть холодного літа формуючи лежкі плоди високих товарних і смакових якостей. Тому в 70—80-і роки Глостер був дуже популярним і в насадженнях яблуні багатьох європейських країн питома вага його була досить значною. Вирощування цього сорту у промислових садах показало, що в технологічному відношенні він «нелегкий»: дерева сильнорослі з пірамідальною кроною, яку утворюють сильні гілки, що відходять від стовбура під гострим кутом. Сильне обрізування, до якого вдавалися при їх вирощуванні, спричиняло оголення скелетних і напівскелетних гілок. Все це з часом послабило інтерес садівників до Глостера.

Докладний опис цього сорту за результатами вивчення його в Україні подаємо нижче.

Нині з'явилась можливість подолати зазначені вище складності з вирощуванням сорту Глостер. У Німеччині, в Інституті садівництва в Дрезден-Пільниці, виявлено його мутанти, для яких характерний слабкіший ріст. Один з них — Піглома (Рід/ота) —отримано в результаті опромінення пагонів Глостера. Сила росту дерева мутанта вдвоє менша, ніж вихідного сорту.

Цвіте в середньопізні строки. Кращі запилювачі: Айдаред, Голден Делішес, Ельстар, Гала, Мелроуз, Ред Делішес, Чемпіон.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регуляр- но й щедро. На проріджування зав'язі реагує збільшенням розміру плоду.

Плоди за формою та забарвленням не відрізняються від яблук сорту Глостер, однак розміри в перших трохи менші. Знімальна зрілість настає, як і у вихідного сорту, наприкінці вересня — на початку жовтня. В холодильнику зберігаються 5—6, у РГС — 8—9 місяців. Транспортабельність висока.

Другий мутант — Піглос (P/g/os) теж слабкорослі- ший. Його дерево на 30% нижче, ніж вихідного сорту. Крона формується легше, ніж у Глостера, а багаторічні гілки менш схильні до оголення. Чутливість мутанта до морозу й хвороб така сама, як і в Глостера.

Цвіте в середньопізні строки. Запилювачі ті самі, що й для Пігломи. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках і однорічних приростах.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й щедро. На деревах старшого віку формується надмірна кількість зав'язі, яку необхідно нормувати для збільшення розмірів плодів.

Плоди за розмірами, формою та забарвленням схожі на яблука сорту Глостер. Збиральна стиглість настає також наприкінці вересня — на початку жовтня. В холодильнику зберігаються 5—6 місяців.

За участю Глостера порівняно недавно отримано сорт Граф Еззо (Graf Ezzo). Виведений у Німеччині, на дослідній станції Клейн-Альтендорф, за самозапилення Глостера. Новий сорт привертає увагу високотовар- ними смачними та лежкими плодами і нині випробовується в деяких країнах Європи.

Дерево сильноросле, з пірамідальною кроною в молодому віці та округлою, середньозагущеною — у віці повного плодоношення, досить зимостійке. У плодоношення вступає рано, урожайність регулярна й висока. Цвіте в середні строки.

Плоди великі, за формою схожі на яблука сорту Глостер, світло-зелені, з темно-червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, середньої щільності, соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку.

Достигають наприкінці вересня — на початку жовтня. В холодильнику зберігаються 5 місяців.

Боскоп (Boskoop). Про цей сорт, виведений у Голландії ще 1850 року, нині ми згадуємо як про вихідну форму, що дала життя багатьом мутантам. Відзначається сильним ростом дерева, утворює сплюснуто-куляс- ту середньозагущену крону, достатньо зимостійкий, ви- сокостійкий проти парші та борошнистої роси.

Триплоїд. Добре запилюється пилком сортів Айдаред, Бойкен, Голден Делішес, Джонатан, Мелроуз. У плодоношення на насіннєвій підщепі вступає пізно — на шостий-сьомий рік. Схильний до періодичного плодоношення, врожаї щедрі.

Плоди великі, високоокруглі, з трохи звуженою та слаб- коребристою верхівкою, зеленувато-жовті зі слабким оранжево-червоним розмито-смугастим рум'янцем, що вкриває половину поверхні, та оржавленою сіткою. М'якуш зе- ленувато-жовтий, зернистий, середньощільний, соковитий, приємного винно-солодкого смаку.

Дозрівають у другій декаді вересня. При досягненні знімальної стиглості схильні до осипання. В холодильнику зберігаються 4—5 місяців. Наприкінці зберігання спостерігається в'янення, особливо при недостатній вологості повітря.

Цей сорт тривалий час вирощували в країнах Європи, в тому числі і в західних областях України. Однак такі недоліки, як пізній вступ у плодоношення, його періодичність, непривабливий зовнішній вигляд плодів з часом зробили Боскоп другорядним сортом. Наприклад, в Україні 1983 року він був виключений із районування.

Нове життя цьому сорту дали спонтанні мутанти. Найбільш відомий і розповсюджений з них Ред Боскоп (RedBoskoop). Дерева його слабкоросліші, з ком- пактнішою кроною, скороплідні. Як і у вихідного сорту, зимостійкі, стійкість проти парші, борошнистої роси та бактеріального опіку висока.

У плодів темно-червоне розмите покривне забарвлення майже по всій поверхні та досить помітна оржав- лена сітка.

Нині багато уваги приділяється мутанту Ред Боскоп

Шмитц Хюбш (Red Boskoop Schmitz H?bsch), відомому як Боскоп Білінг (Boskoop Bieling). Виявлений він у Німеччині. Дерева за морфологічними ознаками вегетативних органів і вибагливістю до умов вирощування дуже схожі до дерев Ред Боскопа. Різниця у яскравішому покривному забарвленні плодів мутанта, інтенсив- но-червоному по більшій частині поверхні.

Боскоп Новілле (Boskoop Noville) виділений у Голландії Й. Ніколаї. У переважної більшості плодів цього сорту однорідний яскраво-червоний рум'янець.

Ред Боскоп Уелбо (Red Boskoop We/bo) також виявлено у Німеччині. Плоди з дуже інтенсивним червоно-пурпуровим розмитим рум'янцем.

У Голландії ведуться випробування нових мутантів сорту Боскоп — Целіка (Сеііса), Баккер (Bakker), Боскоп Герр (Boskoop Herr), Боскоп Луп (Boskoop Loop).

 

СОРТИ, СТІЙКІ ПРОТИ ПАРШІ

Серед хвороб, що завдають значної шкоди культурній яблуні, однією з найнебезпечніших є парша (\Zenturia іпаедиаІіБ). Розповсюдження її останніми роками призводить до катастрофічного становища в садівництві. Скупчення значних популяцій патогена пов'язане, як зазначає Є. М. Сєдов (1992), з рядом причин: створенням великих масивів садів, щільним розміщенням дерев, екстремальними умовами їх перезимівлі, появою нових шкідливих рас збудників хвороби, порушенням стійкої природної біофауни через невміле застосування хімічних засобів захисту і добрив, погіршенням загальної екологічної обстановки.

При слабкому розвитку парші (до 5%) вона не справляє значного впливу на стан дерев і товарні якості плодів. Якщо ж розвиток захворювання перевищує 5%, особливо у травні—червні, можливе інтенсивне опадання квіток і зав'язі. У зараженого листя пригнічується фото- синтезуюча діяльність. У місцях, де є плями, характерні для парші, на листках відсутній епідерміс. Через таке «вікно» діаметром близько 1 см майже вдвоє зростає транспірація. У хворих дерев значно більша потреба в ґрунтовій волозі. Порушення водного режиму спричиняє опадання /іистя, іноді плодів (в окремих сортів), пригнічення закладання генеративних бруньок. Плоди, заражені паршею, стають плямистими, потворними, втрачають вітаміни, погіршується їх лежкість (Титов Д. А., Титова Л. П., 1992). За інтенсивного розвитку хвороби врожай знижується до 40%, а в роки епіфітотій на сприйнятливих сортах гине повністю. Крім того, різко знижується зимостійкість уражених дерев (Дементьева М. И., 1985).

Традиційний метод захисту дерев від парші — шести-, восьмиразове обприскування за вегетаційний період фунгіцидами. Але при цьому забруднюються отру- іохімікатами плоди і навколишнє середовище, знищується корисна ентомофауна. До того ж, оскільки фунгіциди дорогі, значно підвищується собівартість вирощуваної продукції.

В умовах інтенсифікації садівництва, необхідності оздоровлення економіки та екології особливо зростає роль імунних і високостійких проти хвороб сортів, що гарантують стабільні й високоякісні врожаї при мінімальному застосуванні хімічних засобів захисту рослин.

Вирощування сортів, стійких проти хвороб, у комплексі з інтегрованою системою захисту від них дає змогу знизити затрати на фунгіциди майже на 70% і при цьому отримувати відносно чисту продукцію без шкоди для навколишнього середовища.

Наші дослідження з опрацювання комплексної системи захисту імунних проти парші сортів яблуні від шкідників та борошнистої роси з мінімальним використанням пестицидів, здійснені в 1992—1994 рр. на ділянках виробничого сортовипробування в умовах південного Полісся України, засвідчили, що пестицидне навантаження за застосування в основному мідьумісних фунгіцидів в імунному саду можна зменшити на 74,8 кг/га

порівняно з насадженням із нестійких сортів. Економічні розрахунки показали, що зменшення обсягів застосування фунгіцидів, кількості обприскувань і витрат на них значно підвищує рентабельність виробництва плодів імунних до парші сортів. Витрати коштів на обмеження шкодочинності хвороб та шкідників у таких садах в 1,6 раза нижчі, ніж у звичайних (Кондратенко Т. Є., Кондратенко П. В., 1996).

Чи є стійкість сорту проти грибних хвороб єдиною підставою для його вирощування? Чи мають попит на ринку яблука імунних до парші сортів тільки тому, що вони імунні? Німецькі дослідники, узагальнивши дані опитувань, повідомляють, що нині стійкість сорту ще не є аргументом для купівлі чи продажу яблук. Вирощування сорту тоді має сенс, коли він займає тверду позицію як у виробництві, так і на ринку, тобто дає високі й сталі врожаї плодів добрих і відмінних якостей.

Роботи, пов'язані зі створенням сортів яблуні, імунних до парші, почалися в США у 20-і роки нинішнього століття, коли в штаті Іллінойс було здійснено схрещування між формою виду Malus floribunda 821, що несе ген стійкості проти парші Vf, і сортом Rome Beauty. У 1926 р. за допомогою гібридизації двох сибсів одержали популяцію з 38 сіянців, з яких сприйнятливих до хвороб та високостійких було порівну. З останніх відібрали два сіянці, що й стали початковим матеріалом для широкомасштабної селекційної програми (PRI), здійсненої в США, Канаді, Франції та Великобританії. В результаті в четвертому-п'ятому поколіннях було одержано 26 добірних сіянців серії CO-OP.

Розмноження їх почалося 1966 р. Сім селекційних форм у подальшому були ліцензовані і отримали сортові назви: Прима (1970) — CO-OP 2, Прісцилла (1972)— CO-OP 4, Сір Прайз (1975) — CO-OP 5, Джо- нафрі (1979) — CO-OP 22, Редфрі (1981) - CO-OP 13 (за Бурмистровим Я. А., 1991).

У 70—90-і роки вченими США, Канади і багатьох європейських держав було виконано високорезультативні роботи зі створення нових, імунних до парші комерційних сортів яблуні на основі сіянців і сортів, отриманих при виконанні програми РВІ, керованої доктором Уіль- ямсом. Завдяки цьому, наприклад, у США було отримано такі імунні сорти, як Голдраш, Дейтон, Ентерпрайз, Ліберті, Мак-Шей, Вїльямс Прайд, Фрідом; у Канаді — Бриттголд, Мойра, Муррей, Мекфрі, Новамак, Рау- вилл, Рішельє; у Франції — Байяде, Джудейн, Джуді- лайн, Гармоні^ Пріам, Флоріна; в Англії — Аріва, Гевін; у Німеччині — Аріста, Герлінде, Ремо, Регліндіс, Река, Релета, Ремура, Ревена, Релінда, Ретіна, Реанда, Ренора, Резі, Релейка, Регінс; у Чехії — Ванда, Голд- стар, Джолана, Мелодія, Лотос, Іммуна, Катка, Карм- іна, Оттава, Рубінола, Росана, Стела, Райка, Селена, Топаз, Нела, Лена, Гана; у Польщі — Вітос, Примула, Сава; в Голландії — Еколет, Сантана; в Румунії — Воіне, Генерос, Піонер, Ромус-1, Ромус-2, Ромус-3.

Широкомасштабну роботу зі створення сортів яблуні, стійких проти парші, розгорнули в Росії. Наукові співробітники Всеросійського науково-дослідного інституту селекції плодових культур (м. Орел) за ЗО років вивели понад 20 імунних сортів і елітних сіянців з генами імуні- іеіу і \/т. Сорти Болотовське, Вен'ямінівське, Зарянка, Здоров'є, Курнаковське, Імрус, Орловім, Орловське Полес'є, Орловський піонер, Пам'ять Ісаєва, Первинка, Рождественское, Свіжість, Слав'янін, Солниш- ко, Старт, Строєвскоє, Чістотел, Юбіляр, Юбілей Москви проходять державне і виробниче випробування в ряді центральних і південних областей Росії (Жданов В. В., Седов Е. Н., 1991; 1995; Седов Е. Н., 1998; Седов Е. Н. и др., 1999; 2000).

У Науково-дослідному інституті квітникарства і гірського садівництва (м. Сочі) на основі донорів моно- генної стійкості проти парші отримано елітні форми Сочі-1, Сочі-2, Сочі-3, Сочі-3-1, Сочі 4-5, Сочі 4-7, Сочі 5-6, що за деякими господарськи цінними ознаками переважають такі сорти як Ліберті, Прима, Редфрі, зокрема — високостійкі проти борошнистої роси та бурої плямистості листя (Инденко И. Ф., Расу- лов А. Р., Гутов И. Х.,1994).

У Всеросійському науково-дослідному інституті генетики і селекції (м. Мічуринськ) отримано сорти й елітні форми яблуні, що поряд зі стійкістю проти парші відзначаються високою зимостійкістю, врожайністю і добрими якостями плодів. Один з них — сорт Скала 1995 року передано у державне сортовипробування, 6 інших проходять первинне сортовипробування (Савельев Н. И., 1998).

В Україні роботу, зв'язану зі створенням сортів яблуні, імунних до грибних захворювань, ведуть селекціонери всіх наукових установ з садівництва. Високих результатів до- сягли вчені Інституту садівництва УААН (Київ) В. П. Копань і К. М. Копань. Серед отриманих ними імунних сортів найбільш відомими є Циганочка, Скіфське золото, Перлина київська, Амулет, Едера. Всі вони проходять державне сортовипробування.

Розвиток гриба парші на листках і плодах імунних сортів до проникнення гіфів через епідерміс відбувається так само, як і в нестійких проти цього захворювання. Потім у стійких розвиток призупиняється, а в інших триває в гіподермі та мезофілі плоду і мезофілі листка. Роль обміну речовин, що зумовлює стійкість цих тканин, поки що не визначено.

Більша частина імунних до парші сортів яблуні, на жаль, уражується борошнистою росою. Польський дослідник І. Вогеbкі (1987) виявив, що жоден із 13 випробуваних ним сортів, імунних до парші, не виявив повної польової стійкості проти борошнистої роси. Вчений розділив їх за ступенем ураження останньої на 4 групи. До першої (з дуже слабким ураженням) увійшли Прима та Примула. У них ця хвороба уражувала менше 1% листкової поверхні. Другу групу (слабке ураження — 1—10%) склали сорти Ліберті, Сестра Ліберті та форма 14—55—158—2, третю (помірне ураження, 11 — 30%)— Новамак, Гевін, Пріам, Флоріна, Фрідом, четверту (сильне ураження, 31—100%) — Мекфрі, Прісцил- ла, Нова Ізігро. У трьох останніх сортів, крім листя, борошниста роса сильно уражувала пагони, знижувала врожайність, плоди вкривалися іржею. Аналогічну оцінку щодо сприйнятливості до цієї хвороби отримали ці сорти в дослідах І. Ф. Інденка, А. Р. Расулова (1988).

У 1986—1991 pp. в результаті спільних досліджень англійських і швейцарських селекціонерів було отримано сорт Аріва, імунний як до парші, так і борошнистої роси. Високою генетичною стійкістю проти останньої відзначаються сорти Сочі-1, Сочі-2, Сочі-3 (Инденко И. Ф. и др., 1994).

Водночас ві^влено слабку стійкість цих сортів проти сажистого гриба. Наприклад, R. С. Seem et al. (1988) встановили, що в сортів, стійких проти парші, кількість плодів, уражених сажистістю, становила 51,1—65,7, а в нестійких — лише 0,0—1,5%.

Серед природних факторів, що визначають можливість ефективного вирощування тих чи інших сортів яблуні в південних і центральних областях Росії та центральних України, слід особливо виділити суворі зими. Нові сорти з високими смаковими і товарними якостями плодів, стійкі проти грибних захворювань, можна віднести до групи перспективних і рекомендувати тільки в тому разі, якщо їм властиві основні компоненти зимостійкості.

У наукових публікаціях про інтродуковані імунні сор- іи яблуні, на жаль, бракує детальних даних про їх мо- розо- га зимостійкість. Наприклад, в оглядовій статті і цю виробництво яблук у світі В. Ф. Букарчук (1991) зазначає, що в багатьох країнах, де інтенсивно вивчають ці сорти, суворої зими 1986—1987 pp. сорти Фрідом і Вітос виявилися морозостійкішими, ніж Джонаголд, Айдаред і Голден Делішес. Стійкість щодо низьких температур виявлено в Новамака, Ліберті, Мекфрі, Джо- нафрі та Примули. Майже повністю вимерзли дерева сортів Сір Прайз і Флоріна.

Широкі дослідження стійкості імунних сортів щодо несприятливих умов перезимівлі останнім часом виконано М. І. Савєльєвим (1998) у Всеросійському НДІ генетики і селекції плодових рослин ім. І. В. Мічурина. Вони дали змогу встановити достатньо високий рівень зимостійкості в осінньо-зимовий період у форми ВМ 41497 (Пеміла). Всі тканини та бруньки її на початку грудня без пошкоджень витримують зниження температури до —37 °С. Невисока зимостійкість у цей період характер- на для Прими, Пріама, Мекфрі. При температурі — 35 °С тканини та бруньки однорічних приростів цих сортів пошкоджуються на 3,4—4,4 бала.

Зниження температури посеред зими до —35 °С призводить до пошкодження в цих сортів тканин і бруньок на 0,1—2,1 бала. Температура — 40 °С спричиняє середнє підмерзання тканин (2,1—3,0 бали) у ВМ 41497. Сорти Гевін, Ліберті, Фрідом, Флоріна на таку температуру реагують підмерзанням на 3—4 бали.

Імунні сорти і гібридні форми зберігають невисоку стійкість проти різких перепадів температури після відлиг. Середньою стійкістю за третім компонентом зимостійкості характеризується елітна форма 12—59, нижче середньої (пошкодження на 3—4 бали) — ВМ 41497, ЭР 0523, сорти Ліберті, Пріам, Прісцилла, Флоріна, низькою (понад 4 бали) — Гевін, Мекфрі, Прима та Фрідом.

У сортів Прима, Пріам і Флоріна недостатній рівень зимостійкості за четвертим компонентом: вони характеризуються слабкою здатністю поновлювати стійкість проти низької температури при повторному загартуванні після відлиги. Зниження температури до —35 °С призводить до повної загибелі генеративних бруньок.

Ці дослідження, а також польові спостереження, виконані в умовах центральних областей Росії, показали, що за зимостійкістю вивчені інтродуковані сорти не відповідають природно-кліматичним умовам цієї зони, де окремими зимами температура повітря знижується до — 37—38 °С (Седов Е. Н., Красова Н. Г., 1993).

З повідомлень двох останніх авторів відомо, що за показником зимостійкості вигідно виділяються імунні до парші сорти орловської селекції, які можна вирощувати в регіонах, де температура повітря взимку знижується до — 32—35 °С.

Вивчення морозостійкості сортів, імунних до парші, побічними методами (за показником їх функціональної активності) в умовах прикубанської зони показало: сорти Редфрі, Прима, Прісцилла, Ліберті, Джонафрі, Флоріна достатньо стійкі проти ранніх осінньо-зимових морозів (перший компонент зимостійкості), Редфрі,

Прісцилла, Ліберті, Джонафрі, Флоріна — щодо критичних температур у фазі глибокого спокою рослин (другий компонент), Редфрі та Флоріна — щодо повторних морозів після відлиги (третій компонент) (Максимцова М. 3., 2000). У результаті цих досліджень, а також визначення посухостійкості сорто-підщепних комбінувань Прима / М.9, 0}лоріна / М.9, Ліберті / ММ.106 і високої оцінки інших господарськи цінних ознак сорти Прима і Флоріна рекомендовано для виробничого вирощування в прикубанській зоні Росії.

Польові та лабораторні дослідження зимо- та морозостійкості імунних сортів, виконані нами в умовах Полісся України, показали: висока стійкість проти низьких температур в осінньо-зимовий період властива сортам Гевін, Ліберті, Пріам, Прісцилла, ВМ 41497, ЗИ 0523, Фрідом. Різке зниження температури 2—3 грудня 1999 р. до —28 °С спричинило слабке підмерзання (0,5— 1,0 бал) тканин однорічних приростів, розвилок скелетних гілок і штамбів дерев цих сортів на підщепі ММ.106 і середнє (0,5—2,5 бала) — у Флоріни на тій самій підщепі (Кондратенко Т. Є., 1999).

Посеред зими висока морозостійкість характерна Ліберті, Прісциллі, Мекфрі, ВМ 41497, БИ 0523, середня — Пріаму і Флоріні, нижча середньої — Примі (Кондратенко Т. Є., Кондратенко П. В., 1995).

Сорти Ліберті, Пріам, Флоріна та Фрідом середньо- стійкі проти перепадів температури після відлиг у зимово-весняний період (Кондратенко Т. Є., Кондратенко П. В., 1996).

Високою стійкістю проти мінусових температур у період цвітіння характеризуються Пріам, Прісцилла, Ліберті та Флоріна. Заморозки (—1,6—2,4°С в повітрі і — 4—5 °С на поверхні грунту), що спостерігалися три ночі підряд у фазу початку цвітіння та початку масового цвітіння (1999), призвели до слабкого підмерзання квіток і бутонів цих сортів (загинуло залежно від сорту 1—20%). Найстійкішим з них виявився Пріам: у різновікових насадженнях на всіх підщепах у дерев були помічені лише поодинокі загиблі квітки (Кондратенко Т. Є., 1999).

Випробування продуктивних можливостей імунних і високостійких проти парші сортів яблуні проведено в умовах промислового саду в США (Lamb R. et at., 1979, 1985; Seem R. С. et al., 1987), Франції (Rapillard Ch., 1989), колишній Чехословаччині (Richter M., 1985; Blazek J. et al., 1994), Польщі (Przjbla А., 1987; Toma- ІаК., Szymanderska H., 1994; Kruczynska D., 1998), колишній Югославії (Смыков В. К., 1978; Nicolic М., 1996), Німеччині (Stehr R., 1997), Бельгії (Visitor-Guide-Book, 1999), Голландії (Goddrie P. D., 1997; Kemp H., Wertheim S. J., 1999), Румунії (Isac I., Cociu V., 1988; Rati V., 1989; Браниште H., 1990; Braniste N. et al., 1989), Молдавії (Букарчук В. Ф., 1991), Росії (Инденко И. Ф., Расулов А. Р., 1988, 1994; Седов Е. Н., Красова Н. Г., 1993; Красова Н. Г., 1994; 1996; Жданов В. В., Седов Е. Н., 1991, 1995; Максимцова М. Э., 2000). У 1978—1999 рр. в усіх кліматичних зонах України також проведено колекційне, первинне та виробниче випробування багатьох імунних і високостійких проти хвороб сортів яблуні (Яропуд В. Н., Смирнов С. А., Довбыш О. П., 1990; Ляпихова А. А., Гриценко А. А., 1996; Кондратенко Т. Є., 1995, 1998, 1999; Кондратенко Т. С., Кондратенко П. В., 1996).

Дослідження показали, що більшість із цих сортів ско- роплідні, високоврожайні, плодоносять щороку. Наприклад, за даними Е. Getmariva (1991), врожайність семи-, десятирічних насаджень Флоріни становила 37,1 т/га. Сорт Прима на підщепі М.9 в умовах центрального Кавказу на сьомий рік після садіння сформував урожай в 36 т/га. В наших дослідах в умовах південного Полісся України врожайність 10-, 13-річних насаджень цього ж сорту на сіянцях Антонівки звичайної сягала 52—79 т/га. Дерева Ліберті та Пріама починають плодоносити на третій рік. У 10-річному віці, за нашими даними, вони формують по 70—110 кг плодів кожне (29—46 т/га). Такі самі дані щодо першого з цих двох сортів було отримано і в дослідах R. Lamb et al. (1979). Імрус на напівкарликовій вставці 3—3—72 у дослідах В. В. Жданова та Є. М. Седова (1991) на п'ятий рік дав урожай в 16,7, на восьмий — 22,6 т/га.

Аналіз урожайності сортів з різною стійкістю проти хвороб, подану у річних звітах наукових установ системи Інституту садівництва УААН, показав, що в дуже несприятливі роки сорти яблуні, імунні та високостійкі проти парші, в усіх зонах садівництва формують добрий урожай плодів високих товарних якостей. Так, епі- фітотійного 1998 року в промислових дев'ятирічних насадженнях Кримської ДСС імунні сорти сформували урожай від 16,2 т/га у Мекфрі до 64,8 у Прісцилли. Середній урожай усього саду імунних сортів становив 43,1 т/га. Урожай Айдареда (контроль) дорівнював 29,1 т/га. Про високу врожайність сортів Прима, Флоріна, Ліберті, Фрідом, Нова Езігро, Пріам свідчать досліди М. Ugolik та ін. (1996). D. Kruczynska (1998) повідомляє про високу врожайність сортів Вітос, Голдраш, Аріста, Еколет, Ентерпрайз, Герлінде.

Дерева більшості згаданих сортів середньорослі, з компактною середньозагущеною кроною, легко формуються без застосування складних прийомів обрізування, невибагливі до грунтів і не потребують дуже тривалого вегетаційного періоду.

Випробування цих сортів переконали садівників у перспективності їх, особливо нових, що формують плоди високих смакових якостей. В Німеччині, наприклад, при- датними для комерційного виробництва визнано сорти Регліндіс, Ремо, Ретіна і Ревена (Fischer С., 1994). До сортименту плодових культур Румунії на 1988—2000 pp. увійшли Ромус 3, Прима, Прісцилла, Сір Прайз, Флоріна (Isac I., Cociu V., 1988; Rati V. I., 1989). У 1990 році районований сортимент Молдавії поповнили сорти румунської селекції Ромус 1, Ромус 2, Ромус 3 (Браниште Н., 1990). До державного реєстру сортів і деревно- кущових порід Білорусії 1999 року включено імунні: Імрус, Орловський піонер, Фрідом. У Чехії для комерційного вирощування зареєстровано імунні сорти Джолана, Мелодія, Прима, Флоріна (Blazek J. et al., 1994).

За повідомленнями Д. Кручинської (1998), в Італії вже кілька років широко вирощують Голдраш, у Швейцарії, де охорона навколишнього середовища — справа першорядна, впроваджено у промислове садівництво Топаз і Резі.

У Росії з 1996 р. районовано сорт Імрус. Для промислового вирощування перспективними вважаються Редфрі, Ліберті, Прима, Флоріна (Инденко И. Ф., Ра- сулов A. P., Гутов И. X., 1994; Максимцова М. 3., 2000). Реєстр сортів рослин України 1991 р. поповнився сортом Прима.

Сказане вище свідчить про інтенсивну й результативну роботу селекціонерів. Отримано велику кількість сортів, які є носіями генів Vf, Vb, Vbj; Vm, Vr, що зумовлюють їх стійкість проти 1—5 рас парші. Переважній більшості цих сортів не властиві найвищі смакові, товарні якості та лежкість плодів, тобто показники, що насамперед визначають перспективність сорту. Тому в реєстрах і списках широко розповсюджених сортів так мало імунних до парші. Останніми роками з'явилась нова серія сортів, що поряд з повною чи високою стійкістю проти парші й борошнистої роси характерні стабільною високою врожайністю плодів добрих і відмінних смакових і товарних якостей. Серед них — Уїльямс Прайд, Редфрі, Ретіна (ранні), Амулет, Аріста, Аріва, Голд- стар, Герлінде, Голдраш, Еколетт, Ентерпрайз, Ро- сана, Рубінола, Топаз.

Характеристику перших і давно вивчених сортів ми наводимо в останньому розділі за результатами випробування їх в умовах України. Нові сорти описуємо нижче, використовуючи в основному дані зарубіжних дослідників і скромні результати своїх нетривалих дослідів. Сорти подаємо залежно від строків достигання плодів.

Вільямс Прайд (Williams Pride). Сорт американської селекції літнього строку достигання.

Дерево сильноросле з широкоовальною кроною, зимостійке, імунне до парші та високостійке проти борошнистої роси, скороплідне. Плодоносить на кільчат- ках, плодових прутиках, кінцях однорічних приростів. Плодоношення щорічне, але нерівномірне за роками.

Плоди середніх розмірів (130—150 г), округлі, зі слабкоребристою верхівкою, зеленувато-білі, з інтенсивним темно-червоним смугасто-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. М'якуш світло-кремовий, щільний, середньозернистий, дуже соковитий, хрумкий, з легким ароматом.

Знімальна стиглість настає у третій декаді липня. Достигання на дереві неодночасне. Збирають плоди у два-три прийоми. Тривалість зберігання — близько 1,5 місяця.

Редфрі (Redfree). Сорт американської селекції, пізньолітнього строку достигання.

Дерево середньоросле з широкоовальною негустою кроною, середньої зимостійкості, імунне до парші, відносно стійке проти борошнистої роси, скороплідне. Плодоносить щорічно й щедро.

Плоди середнього розміру (120—140 г), сплющено- округло-конічні, зеленувато-жовті, з інтенсивним чер- воно-бордовим розмитим рум'янцем по всій поверхні. Шкірочка середньої товщини, блискуча, масляниста. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, щільний, дуже соковитий, зі слабким ароматом.

Знімальна стиглість настає в другій декаді серпня. Плоди на дереві не перестигають, м'якуш довго зберігає щільність. У холодильнику зберігаються до двох місяців.

Ретіна (Retina). Сорт німецької селекції пізньолітнього— ранньоосіннього строку достигання, отриманий в результаті багаторазових насичуючих схрещувань за участю сортів Кокс, Ольденбург, Аполло та імунного сіян- ця від Malus Floribunda (автори Murawski Н., Fischer S., Fischer M.). Запатентований у 1991 p.

Дерево сильноросле з округлою кроною середньої густоти. Чутливість до заморозків у період цвітіння незначна. Імунне до парші, сприйнятливість до борошнистої роси та іржі скабка.

Цвіте рясно, у середньоранні строки. Диплоїд. Формує пилок високої якості. Кращими запилювачами є сорти Прима, Ремо, Регліндіс (імунні), а також Джеймс Грів і Пірос.

Скороплідне, зі стабільними, але не дуже високими врожаями.

Плоди великі, округло-зрізано-конічні, жовто-зелені, з інтенсивним темно-червоним штрихувато-розмитим покривним забарвленням, що вкриває 50—70% поверхні.

М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, соковитий, запашний, доброго кислувато-солодкого смаку.

Знімальна стиглість настає на початку вересня. Плоди при дозріванні не опадають. У холодильнику зберігаються 1—1,5 місяця.

Аріста (Ahrista) — пізньоосінній сорт німецької селекції, отриманий 1995 року в Аренсбурзі за схрещування Ельстара з гібридною формою TSR 15 Т 3.

Дерево середньоросле зі сплюснуто-округлою кроною, росте інтенсивно, сприйнятливість до борошнистої роси слабка. Цвіте в середньопізні строки. У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й щедро. Урожай формує переважно на плодових прутиках і молодих кільчатках.

Плоди вищесередніх розмірів, великі, округло-конусоподібні, з помітно звуженою верхівкою, трохи асиметричні, жовто-зелені, з оранжево-червоним штри- хувато-розмитим рум'янцем, що займає 30—50% поверхні. Шкірочка тонка, досить щільна, гладенька, слаб- комасляниста. М'якуш кремовий, дрібнозернистий, се- редньощільний, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає в другій половині вересня. При достиганні плоди не опадають. У холодильнику зберігаються 4 місяці. Німецькі дослідники зазначають, що перед збиранням у плодів відчувається неприємний присмак, але навіть при нетривалбму зберіганні він зовсім зникає.

Еколет (Eco/ette) — сорт голландської селекції, отриманий у Вагенінгені за схрещування 1978 року сортів Ельстар і Прима. У 90-і роки вже активно впроваджувався в екологічні сади Голландії. Нині широко випробовується в європейських країнах.

Дерево сильноросле з широкою, досить рідкою розлогою кроною, сприйнятливість до борошнистої роси та європейського раку слабка. Формує урожай переважно на плодових прутиках і однорічних приростах.

Цвіте в пізні строки. Сорт частково самоплідний. Добре запилюється пилком сортів Діскавері, Еверест. Скороплідний. Формує високі врожаї, проявляючи слабку схильність до періодичного плодоношення.

Плоди середніх розмірів, округло-конічні з сильною морщиністю у причашечковому заглибленні, світло-зелені, з інтенсивним оранжево-червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, оржавленою чашечкою та лійкою. Шкірочка тонка, щільна, гладенька, злегка блискуча, суха. М'якуш світло-жовтий, щільний, соковитий, ароматний, кислувато-солодкого смаку. Нагадує смак Ельстара.

Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня. Достигають плоди одночасно. Збирати їх краще в два прийоми. В холодильнику зберігаються 4 місяці. Транспортабельність висока.

З недоліків цього сорту зарубіжні дослідники виділяють невеликий розмір плодів, наявність невеличких тріщин у заглибленні плодоніжки, оржавленість чашечки та лійки і нестабільність смаку за роками.

Герлінде (Gerlinde) — сорт німецької селекції, отриманий 1995 року в Аренсбурзі за схрещування Ельстара та імунної форми TSR 15 Т 3.

Дерево середньоросле з негустою округлою кроною. Зимостійкість вивчено недостатньо. Сприйнятливість до борошнистої роси слабка.

Цвіте в середні строки.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й помірно. Урожай формується переважно на плодових прутиках, списиках і однорічних приростах.

Плоди середніх розмірів, округло-конічні, жовто- зелені, з тьмяно-червоним смугастим рум'янцем, що вкриває 40—60%%поверхні. М'якуш світло-кремовий, щільний, соковитий, доброго кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає наприкінці вересня. В холодильнику плоди зберігаються 4—4,5 місяця. При зберіганні може проявлятися підшкіркова плямистість.

Росана (Rosana) — сорт чеської селекції. Отриманий за схрещування 1980 року сортів Джолана і Лорд Ламбурне.

Дерево середньоросле з трохи загущеною округлою кроною, невибагливе до умов вирощування. Сприйнятливість до борошнистої роси слабка.

Цвіте в середні строки. У плодоношення вступає рано. Урожаї регулярні — від середніх до високих.

Плоди вищесередніх розмірів, сплюснуто-округло- конічні, зеленувато-жовті, з червоним розмитим рум'янцем, що вкриває 40—70% поверхні. М'якуш кремовий, середньої щільності, дуже соковитий, запашний, солодко-кислий на смак.

Знімальна стиглість настає наприкінці вересня. В холодильнику зберігаються 4—5 місяців. За повідомленням німецьких дослідників (Stehr R., 1997), після 2— 2,5 місяця зберігання смак плодів погіршується.

Амулет — сорт зимового строку достигання. Отриманий в Інституті садівництва УААН (Київ) селекціонерами В. П. Копанем, К. М. Копань і Л. Д. Болдижевою за схрещування 1984 року сортів Рубін і Прісцилла.

Дерево середньоросле з міцною, компактною, широкоовальною середньозагущеною кроною, зимостійке, імунне до 5 рас парші, високостійке проти борошнистої роси.

Цвіте в середньопізні строки. Кращі запилювачі: Гло- стер, Пріам, Флоріна, Фрідом.

У плодоношення вступає на третій-четвертий рік після садіння. Плодоносить на однорічних приростах, плодових прутиках, молодих кільчатках. Урожай високий і регулярний. За даними В. П. Копаня (1995), середньорічна врожайність п'яти-, десятирічних насаджень Амулета в умовах Київщини становить 25,9 т/га.

Плоди вищесередніх розмірів (160—180 г), одномірні, широко-округло-конічні зі слабкою ребристі- стю на верхівці, зеленувато-жовті, з інтенсивним червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. Шкірочка середньої товщини, щільна, блискуча. М'якуш кремовий, середньої щільності, дрібнозернистий, соковитий, ламкий, ароматний, відмінного кисло-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає наприкінці вересня, споживча — в жовтні. В холодильнику зберігаються до 5 місяців. Транспортабельність висока.

Аріва (Агімга) — зимовий сорт, імунний до парші та борошнистої роси. Результат спільної успішної роботи англійських і швейцарських селекціонерів. Схрещування Голден Делішеса і гібрида А 849/5 було виконано 1986 року в Іст Моллінзі, а висівання гібридного насіння, оцінку та відбір сіянців— у Швейцарії. Серед цих сіянців 1991 р. виділено гібрид РА\Л/ 7262, названий пізніше Агімга.

Дерево середньоросле з компактною округлою негустою кроною, зимостійкість середня, сприйнятливість до бактеріального опіку слабка. Цвіте в середньопізні строки. Квітки стійкі проти пізньовесняних заморозків. Добре запилюється пилком сортів Айдаред, Ліберті, Флоріна та Чемпіон.

Плоди середніх розмірів, середньої одномірності, округло-конусоподібні, зеленувато-жовті, з оранжево- червоним, штрихувато-плямистим рум'янцем, що вкриває 3/4 поверхні. М'якуш світло-жовтий, дуже щільний, хрумкий, ароматний, кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає наприкінці вересня. В холодильнику плоди зберігаються 5 місяців. Транспортабельність хороша.

Рубінола — сорт чеської селекції. Отриманий за схрещування 1980 року сортів Рубін і Прима.

Дерево сильноросле, з широкоокруглою, досить рідкою кроною. Сприйнятливість до борошнистої роси середня. З віком у дерев з'являється схильність до оголення внутрішніх частин крони.

Проявляє кращі свої якості при вирощуванні на карликовій підщепі та омолоджуючому обрізуванні.

Цвіте в середні'строки. На карликовій підщепі у плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно. Урожай середній, формується на плодових прутиках, однорічних приростах і молодих кільчатках.

Плоди вищесередніх розмірів, одномірні, сплюс- нуто-округло-конічні, жовті, з інтенсивним оранжево- червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, на фоні якого слабко помітні невеликі темно- червоні штрихи. М'якуш кремовий, середньозернистий, середньої щільності, соковитий, ароматний, дуже доброго винно-солодкого смаку, яким нагадує яблука Рубіна.

Знімальна зрілість настає в середині вересня. В холодильнику плоди зберігаються 5 міс. Заданими німецьких дослідників, уже через кілька тижнів зберігання яблука починають втрачати смак.

Ентерпрайз (Enterprise) — сорт американської селекції, отриманий 1982 року в університеті Пурду за численних насичуючих схрещувань з використанням Malus floribunda 821 (носій гена Vf) і сортів Голден Делішес, Старкримсон, Мекінтош і Ром Бьюті.

Дерево сильноросле, з широкоокруглою негустою кроною, сприйнятливість до борошнистої роси середня. Чутливе до бактеріального опіку.

Цвіте в середньопізні строки. У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й щедро. Урожай формує переважно на плодових прутиках і молодих кільчатках.

Плоди вищесередніх розмірів, одномірні, сплюсну- то-округлі, жовто-зелені, з дуже насиченим темно-чер- воним розмитим покривним забарвленням (80—90% поверхні). М'якуш жовто-кремовий, дрібнозернистий, щільний, соковитий, ароматний, відмінного кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість настає в середині жовтня. Перед збиранням плоди не опадають. У холодильнику зберігаються 6 місяців.

Топаз (Topaz) — сорт чеської селекції. Отриманий за схрещування 1984 року сортів Рубін і Ванда.

Дерево середньоросле, з округлою, трохи загущеною кроною. Сприйнятливість до борошнистої роси середня.

Цвіте в середні строки і дуже інтенсивно. Формує пилок високої якості, добрий запилювач для багатьох імунних до парші сортів.

У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й щедро. Урожай розміщується переважно на одно- трирічних приростах. Проріджування зав'язі, літнє, а також омолоджуюче обрізування сприяють формуванню плодів високих товарних якостей.

Плоди середніх і вищесередніх розмірів, сплюснуто-округлі, зеленувато-жовті, з неяскравим бурувато- червоним плямисто-розмитим рум'янцем, що вкриває 30—60% поверхні, на фоні якого добре помітні темно- червоні штрихи. М'якуш кремовий, щільний, середньозернистий, дуже соковитий, ароматний, доброго кислувато-солодкого смаку. На достатньо високий смак плодів вказують чеські, польські та голландські дослідники. Випробування Топаза у північній Німеччині показало: в регіоні з прохолодним кліматом він формує кислі плоди.

Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня. В холодильнику плоди зберігаються 6— 7 місяців. Зарубіжні дослідники вважають, що Топаз буде найпопулярнішим серед імунних пізньозимових сортів.

Голдстар (Goldstar3) — сорт чеської селекції. Отриманий за схрещування сортів Рубін і Ванда. З численної групи імунних до парші сортів він, як і Голдраш, виділяється відсутністю на плодах покривного забарвлення.

Дерево сильноросле, з широкою міцною кроною, трохи схожою на крону Рубіна. Сприйнятливість до бо- ровінистої роси середня.

Цвіте в середньопізні строки. У плодоношення вступає рано. Плодоносить регулярно й досить щедро. Урожай формує переважно на плодових прутиках і однорічних приростах.

Плоди великі, одномірні, видовжено-конічні, із слаб- коребристою поверхнею, жовті, з легким тьмяно-ро- жевим розмитим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка не товста, щільна, гладенька, блискуча. М'якуш кремовий, щільний, роковитий, відмінного кислувато-солодкого смаку.

Знімальна зрілість плодів настає в першій половині жовтня. В холодильнику добре зберігаються 7 місяців.

Голдраш (Go/drush) — сорт американської селекції, отриманий 1980 року Є. Уільямсом за схрещування Голден Делішеса та форми CO-OP 17.

Дерево середньоросле, з дуже компактною овальною кроною. Сприйнятливість до борошнистої роси слабка, до бактеріального опіку — середня.

Цвіте в пізні строки, тому квітки його не пошкоджуються пізньовесняними заморозками. У плодоношення вступає рано, надмірно зав'язує плоди. Плодоносить щедро. Проріджування зав'язі сприяє покращенню товарних якостей плодів і запобігає періодичності плодоношення.

Плоди середніх розмірів, видовжено-округлі, зеленувато-жовті, з тьмяно-рожевим розмитим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка середньої товщини, гладенька, суха, інколи з легкою оржавленістю біля плодоніжки. М'якуш світло-жовтий, щільний, середньозернистий, хрумкий, соковитий, характерного для сорту відмінного кислувато-солодкового смаку плоди набувають лише у процесі зберігання.

Знімальна зрілість настає пізно — в другій половині жовтня. Достиглі плоди не схильні до опадання. В холодильнику зберігаються 7 місяців.

Сорт формує плоди високих товарних і смакових якостей та доброї лежкості лише в теплих регіонах з тривалим вегетаційним періодом.

Отже, знайомство з найновішими імунними до парші сортами спростовує колишню думку про те, що їхні яблука несмачні. Плоди сортів Еколет, Голдраш, Топаз, Рубінола та деяких інших за зовнішнім виглядом і смаком, звичайно, не ідеальні, але їх уже можна порівнювати з яблуками відомих стандартних сортів. Цілком можливо, що наступна серія іменних сортів за смаковими якостями плодів впритул наблизиться до таких, як Голден Делішес, Ельстар, Гала.

 

КОЛОНОПОДІБНІ ЯБЛУНІ

Колоноподібні яблуні — явище порівняно нове в селекції цієї стародавньої плодової культури. Своєю появою вони зобов'язані спонтанному мутанту сорту Ме- кінтош. 1964 року в селищі Келовна, в Канаді (провінція Британська Колумбія), на старому 50-річному дереві цього сорту було знайдено незвичайну гілку. З неї почався родовід колоноподібної яблуні. Природному мутанту дали назву Важак (Mcintosh Wijcik).

За силою росту це карлик. Міжвузля пагонів у нього дуже короткі. Крона має форму вузької колони. По всій довжині провідника виростають численні вкорочені пагони. Поява яблунь з такими біологічними особливостями, здавалося б, має розв'язати проблему сучасного садівництва. Адже це — можливість густо розміщувати саджанці на площі саду, отримувати високі врожаї при мінімальних затратах праці на обрізування та формування дерев.

Висота дванадцятирічних дерев М. Важака, щеплених на MM. 106, в умовах Київщини становить 110—120 см. їх крона складається з 3—5 коротких багаторічних гілок (20—25 см), вкритих по всій довжині кільчатками та плодухами. Довжина пагонів подовження цих гілок не перевищує 2—7, діаметр крони — 65—70 см. Перше цвітіння та поодинокі плоди в мутанта були помічені третього року росту в саду. З сьомого року дерева цвіли щорічно і масово. Зав'язуваність плодів становила 2—11%, урожайність — не більше 8 кг з дерева.

Плоди середні та вищесередніх розмірів (маса 130— 160 г), округло-конічної форми, жовтувато-зелені, з червоно-бордовим розмитим рум'янцем, що вкриває половину поверхні. М'якуш світло-жовтий, щільний, соковитий, приємного кисло-солодкого смаку (4,2-4,4 бала).

Випробування цього мутанта в Росії, Англії, Словенії, Україні, Польщі показало, що сам по собі як товарний сорт він не становить інтересу. Однак гібридам і сортам, отриманим за його участю, властива маса достоїнств. їх перспективність як майбутніх товарних сортів визначається за виробничих випробувань, у тому числі й в Україні.

У колекційних насадженнях яблуні Інституту садівництва УААН (Київ) уже випробувано більше 40 форм KB, (селекція В. В. Кічини, Росія), Трайдент, Телемон, колони В. В. Данніка, а також В. П. Копаня та К. М. Копань. П'ятнадцятирічні випробування колоноподібних яблунь показали, що всі вони значно різняться між собою за силою росту, скороплідністю, врожайністю, стабільністю плодоношення, строками дозрівання та смаковими якостями плодів. Так, 12-річні дерева КВ-25 досягають у висоту 4,2 м, а КВ-46 — лише 70 см. КВ-42 дав урожай в 1,5 кг з дерева вже другого року після садіння, а КВ-6 і КВ-44 — лише шостого-сьомого. Основна кількість випробуваних колон (70%) осіннього та літнього строків дозрівання. Маса плоду — від ЗО (КВ-34 і КВ-42) до 180 г (Болеро).

Більшості форм KB характерні компактність крони, висока та середня зимостійкість, висока стійкість проти грибних захворювань. Довжина однорічних приростів 2—30 см. Гострий і дуже гострий кут відходження слабких чи середньорозвинених скелетних гілок сприяє створенню вузькопірамідальної або колоноподібної крони. Площа її проекції у 10—12-річних дерев не перевищує 1,3, 15-річних— 1,5 м2.

Усі випробувані колоноподібні форми за смаковими якостями плодів значно поступаються кращим районованим та перспективним для України сортам яблуні (Гол- ден Делішєс, Аскольда, Слава переможцям, Мелроуз, Джонаголд та ін.). Тому нині вони не становлять інтересу для промислового садівництва, ,зате необхідні селекціонерам для виведення нових сортів як донори компактної крони, високої зимостійкості та стійкості проти грибних захворювань. Крім того, вони дуже декоративні.

Нижче подаємо характеристику колон, цікавих не лише своєю декоративністю.

Усім сортам, про які йтиметься, характерне раннє плодоношення, вони формують досить високий урожай плодів привабливого зовнішнього вигляду і хороших смакових якостей.

КВА — осіннього строку дозрівання, карлик, високозимостійкий. Плоди масою 120—140 г, сплющено- округлої форми з темно-червоним покривним забарвленням, доброго кисло-солодкого смаку.

КВ-101 — зимового строку достигання, карлик, середньозимостійкий, сприйнятливість до грибних захворювань середня. На четвертий-п'ятий рік формує по 6— 9 кг плодів на дереві. Плоди масою 120—140 г, яскраво-зелені, доброго солодко-кислого смаку.

КВ-102 — зимового строку дозрівання, середньорослий, зимостійкість та стійкість проти парші середня. Щеплений іна ММ.106 у плодоношення вступає на третій-четвертий рік і формує по 3—5 кг плодів на дереві. Плоди масою 110—130 г, зелені, з червоним смугастим покривним забарвленням, що займає половину поверхні, доброго кисло-солодкого смаку.

Арбат (КВ-43) — сорт російської селекції. Дерево середньоросле, зимостійке, імунне до парші, стійкість проти борошнистої роси висока. Щеплений на ММ.106 вперше цвіте й формує врожай (2—3 кг з дерева) третього року після садіння, у восьми-, десятирічному віці, коли висота дерева досягає 3,0, а діаметр крони 2,1— 2,4 м, урожайність його на Київщині становила 25—40, на карликовій підщепі в рік садіння — 0,5, у наступні 2— З роки — 1—3 кг з дерева.

Цвіте в середні строки і дуже інтенсивно. В суцвітті 5—8 невеликих, яскраво-рожевих квіток на дуже коротких квітконіжках, з вузькими гофрованими пелюстками. З восьми-, десятирічного віку плодоносить періодично.

Плоди невеликі (85—100 г), сплющено-округлі, слаб- коребристі на верхівці, жовто-зелені, з червоним смугасто-розмитим рум'янцем по більшій частині поверхні. М'якуш світло-жовтий, середньої щільності, соковитий, посереднього солодкувато-кислого смаку (3,4—3,8 бала). Знімальна зрілість в умовах Київщини настає в другій декаді вересня.

У холодильнику зберігаються до 5 місяців.

Баргузін (КВ-53) — сорт російської селекції, пізньо- літнього строку дозрівання. Напівкарлик, зимостійкість і стійкість проти грибних захворювань висока. У плодоношення вступає третього-четвертого року. Плодоносить стабільно. Урожай — 5—7 кг з дерева. Плоди нижчесередніх розмірів (70—110 г), з яскраво-червоним покривним забарвленням. М'якуш кремовий, дуже соковитий, кислувато-солодкий.

Крєстьянін (КВ-87) — сорт російської селекції, ран- ньозимового строку дозрівання, зимостійкий, стійкий проти грибних захворювань, невибагливий до умов вирощування. У плодоношення вступає четвертого-п'ято- го року. Плодоносить щорічно. На шостий рік забезпечує врожайність в 3—5 кг плодів з дерева.

Плоди вищесередніх розмірів (150—190 г), сплюще- но-округлі, злегка ребристі, світло-зелені, з рідкими червоними смугами. М'якуш білий, дуже соковитий, ніжний, солодко-кислого смаку. В холодильнику зберігаються 3—4 місяці.

Ікша (330/62) — сорт російської селекції, пізньо- літнього строку дозрівання. Напівкарлик, зимостійкий, стійкий проти грибних захворювань. Дуже скороплідний, на підщепі MM. 106 в рік садіння формує врожай до 1, в чотири-п'ятирічному віці — 5—8 кг/дер. Схильний до перевантаження урожаєм і зменшення розмірів яблук.

Плоди нижчесереднього розміру (70—100 г), сплю- щено-округлі, світло-жовті, з оранжево-червоним роз- мито-смугастим рум'янцем, що вкриває половину поверхні. М'якуш світло-кремовий, соковитий, кисло-со- лодкий на смак.

Трайдент (Trident) — сорт англійської селекції, ранньозимового строку дозрівання. Дерево слабкоросле, з колоноподібною кроною, сформованою з численних коротких гілок, що відходять від стовбура під гострим кутом і густо вкриті кільчатками та плодухами. Довжина пагонів подовження — 5—12 см. Висота три-, чотирирічних дерев, щеплених на MM.106, 80—110 см. Зимостійкість і стійкість проти парші — середня, проти борошнистої роси — висока.

Цвіте в середні строки, дуже інтенсивно. Зав'язуваність плодів при вільному запиленні середня (4—9%).

На середньорослій підщепі вступає у плодоношення другого року після садіння. Формує 0,5—1 кг плодів на одному дереві. Чотирирічні дерева дають по 1,5—4 кг. Плодоношення регулярне.

Плоди середнього розміру (100—120 г), одномірні, округло-конічної форми, зеленувато-жовті, з яскравим темно-червоним рум'янцем майже по всій поверхні. М'якуш кремовий, середньощільний, дрібнозернистий, соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,3—4,5 бала).

Знімальна зрілість плодів в умовах Київщини настає в другій половині вересня, споживча — в грудні. У звичайному сховищі зберігаються до січня, в холодильнику — до лютого — березня.

Болеро (Bolero, син. Tuscan) — сорт англійської селекції, ранньозимового строку дозрівання, отриманий за гібридизації М. Важака і Грінслівз. Дерево се- редньоросле. Крону утворюють численні розгалуження плодових утворень і пагонів, розміщених по всій довжині стовбура.

Цвіте в ранні строки. Частково самоплідний. У плодоношення вступає другого-третього року після садіння. Схильний до періодичного плодоношення. Врожайність молодих дерев — 5—8 кг.

Плоди вищесередніх розмірів (160—180 г), одномірні, сплющено-округлої форми, слабкоасиметричні, жовто- зелені. М'якуш кремовий, ніжний, соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,3—4,4 бала).

Знімальна зрілість настає в першій половині вересня. В холодильнику плоди зберігаються 3—4 місяці.

Фламенко (Flamenco, син. Obelisk). За даними зарубіжних дослідників, вважається найурожайнішим колоноподібним сортом яблуні. Отриманий за схрещування гібрида (Кокс х Корт Пенду Плет) з Мекінтош Важа- ком.

Дерево сильноросле, з вузькою кроною, в якої практично відсутні бічні гілки. Стійкість проти парші та борошнистої роси середня. Сприйнятливе до бактеріального опіку. Цвіте пізно. Квітки стійкі проти пізньовесняних заморозків. У плодоношення вступає рано. Плодоносить майже регулярно й щедро.

Плоди середніх розмірів, одномірні, сплющено-ок- руглі, злегка асиметричні, жовтувато-зелені, з бордово-червоним розмитим рум'янцем по більшій частині поверхні. Шкірочка середньої товщини, тонка, гладенька, злегка масляниста. М'якуш білий, щільний, соковитий, гарного смаку. Дозрівають наприкінці вересня, в холодильнику зберігаються близько 6 місяців.

Шарлотта (Charlotte) — отриманий при схрещуванні мутантів Мекінтош Важака і Грінслівз. Дерево се- редньоросле, з неширокою кроною. Стійкість проти грибних захворювань середня. Цвіте в середні строки. У плодоношення вступає рано. Врожайність помірна. Плоди великі, сплющено-округлі, із згладженими ребрами, асиметричні, світло-зелені, з червоним смугастим рум'янцем на невеликій частині поверхні. М'якуш жовтий, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, приємного солодкого смаку. Знімальна зрілість настає наприкінці вересня. В холодильнику зберігаються до 6 місяців. Придатні для використання у свіжому вигляді та для переробки.

Телемон (Те/етоп, син. Waltz) — сорт англійської селекції. Отриманий за схрещування Мекінтош Важака і Гол ден Делішес.

Дерево слабкоросле, з колоноподібною кроною, яку утворюють досить слабкі короткі гілки довжиною 15— 35 см, вкриті по всій довжині плодовими утвореннями: кільчатками та плодухами. Довжина пагонів подовження — 5—13 см. Діаметр крони п'яти-, восьмирічного дерева — 60—80 см.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси середня, проти парші — вища середньої. Цвіте в середні строки, дуже рясно. Зав'язування плодів від вільного запилення помірне.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає третього року росту в саду. Плодоносить досить регулярно. Перший урожай дерева — 1,5, у шестирічних дерев — 5—8 кг.

Плоди середнього розміру (100—130 г), сплющено- округло-конічної форми, світло-жовті, з розмитим бор- дово-червоним рум'янцем майже по всій поверхні та легкою іржавою сіткою. Шкірочка товста, щільна, суха. М'якуш світло-кремовий, з рожевуватими прожилками, середньої щільності, дрібнозернистий, середньої соковитості, кисло-солодкий, з терпкуватим присмаком (3,8—4,0 бала).

В умовах Київщини знімальна стиглість настає в другій половині вересня, споживча — на початку листопада. У сховищі зберігаються до закінчення листопада, в холодильнику—до кінця січня.

Вертикаль — сорт української селекції, зимового строку дозрівання. Отриманий В. П. Копанем і К. М. Копань за схрещування 1987 р. сорту Айдаред з КВ-9.

Дерево сильноросле, з компактною колоноподібною кроною, зимостійке, стійке проти парші та борошнистої роси. На середньорослій підщепі вступає у плодоношення четвертого-п'ятого року. Плодоносить щедро.

Плоди більші середніх розмірів (160—170 г), одномірні, сплющено-округлі, зеленувато-жовті, з яскраво-червоним розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні. Шкірочка товста, щільна, гладенька, суха. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, ароматний, кисло-солодкого смаку (4,0— 4,2 бала). Плоди не схильні до опадання. Знімальна зрілість настає наприкінці вересня, споживча — в грудні. В холодильнику зберігаються 5—6 місяців.

Спарта — сорт української селекції, зимового строку дозрівання. Отриманий В. П. Копанем і К. М. Копань за схрещування 1989 р. сорту Спартан з КВ-9.

Дерево помірного росту, із слабкорозвинутими скелетними гілками, що утворюють колоноподібну крону. Зимостійке, стійкість проти грибних захворювань висока. На підщепах MM. 106 і 54—118 у плодоношення вступає третього-четвертого року після садіння. Плодоносить щедро.

Плоди більші середніх розмірів (150—170 г), одномірні, округло-конічні, з яскравим рожевувато-червоним рум'янцем на більшій частині поверхні. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку. Знімальна зрілість настає наприкінці вересня. Плоди схильні до опадання. В холодильнику зберігається 5—6 місяців.

Танцівниця — сорт української селекції, пізньозимово- го строку достигання. Отриманий В. П. Копанем і К. М. Копань за схрещування 1987 р. сорту Айдаред з КВ-9.

Дерево середньоросле, з колоноподібною кроною, утвореною слабкорозвинутими скелетними гілками.

Зимостійке, стійке проти парші та борошнистої роси. На карликових підщепах вступає у плодоношення третього року. Плодоносить стабільно й щедро.

Плоди більші середніх розмірів (150—160 г), одномірні, округло-конічної форми, зеленувато-жовті, з яскраво-червоним штрихувато-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, соковитий, ароматний, гармонійного кисло-солодкого смаку. Знімальна зрілість плодів настає наприкінці вересня, споживча — в грудні. В холодильнику зберігаються 5—6 місяців.

Автори українських сортів вважають, що Вертикаль, Спарта і Танцівниця не потребують обрізування та опор і рекомендують їх для використання в садово-декоративних дизайнах садиб і створення яблуневих насаджень зі схемою розміщення дерев 0,5—0,75 х 2,5—3,0 м.

Нині в Інституті садівництва УААН випробовуються ще три нових сорти колоноподібних яблунь селекції В. П. Копаня і К. М. Копань: Антей, Руслан, Аннушка.

 

 

СОРТИ ЯБЛУНІ, РОЗПОВСЮДЖЕНІ В САДАХ УКРАЇНИ

Сортів яблуні, масово вирощуваних у промислових і аматорських садах України, понад 150.

До цього часу в промислових насадженнях певної грунтово-кліматичної зони вирощували до 10 сортів, переважно занесених до Реєстру. Спеціалісти садівничих господарств пристосувалися до їх агротехнічних вимог і не квапляться змінювати сортовий склад, хоч дедалі гостріше відчувають неконкурентоздатність вирощуваної продукції.

Нові промислові сади закладають сучасними сортами віїчизняної та зарубіжної селекції. Вибирають їх часто випадково, за описами в рекламній літературі, що, як правило, яскраво й докладно подає позитивні властивості сорту і замовчує недоліки.

В аматорських насадженнях сортів дуже багато. Саді- вники-аматори зі стажем у більшості віддають перевагу сортам старим і народної селекції, що відзначаються довговічністю дерев, стійкістю проти грибних захворювань, високою зимостійкістю, достатньою та високою врожайністю, хорошими товарними якостями плодів, високою лежкістю у звичайному сховищі та придатністю для переробки в домашніх умовах. Молодих садівників- любителів більше приваблюють нові сорти з красивими, досить великими та смачними плодами.

У цьому розділі ми подаємо опис сортів яблуні, найбільше розповсюджених у промислових і аматорських садах, а також перспективних для основних грунтово- кліматичних регіонів України.

wine_888.jpg

Походження. Сорт американської селекції, у виведенні якого брали участь сорти: Петрел, Ерлі Мекінтош, Мелба, Вільямс, Стар.

Поширення. Проходить колекційне та первинне випробування в дослідних насадженнях наукових установ у Лісостепу та на Поліссі України. Привернув увагу садівників-аматорів завдяки ранньому строкові достигання привабливих і смачних плодів.

Дерево сильноросле, з широкоовальною середньозагущеною кроною, яку створюють міцні скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 45—85° з піднесеними кінцями. Збудливість бруньок середня, пагоноугворювальна здатність висока. Плодоносить на кільчатках, списиках, верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість вища за середню. Сприйнятливість до парші середня, до борошнистої роси — нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, досить помірно. Життєздатність пилку середня (33 61%). Зав'язування плодів від вільного запилення 3—8%. Кращі запилювачі: Віста Белла, Джерсімак, Мантет, Папіровка.

У плодоношення вступає четвертого-п'ятого року після садіння. Плодоносить стабільно. Урожайність середня. Восьми-, дев'ятирічні дерева на ММ.106 формують по 15—30, 10—12-річні — 35—60 кг плодів.

Плоди середні та більше середнього розміру (136— 160 г), округло-конічні, іноді асиметричні, світло-жовті, з рожево-червоним смугасто- розмитим рум'янцем майже ло всій поверхні, з дрібними жовтуватими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, щільна, еластична, гладенька, злегка масляниста. М'якуш рожевувато-білий, середньої щільності, ніжний, соковитий, доброго кисло- солодкого смаку (4,2—4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає майже одночасно в усіх плодів — наприкінці липня — на початку серпня. Споживча стиглість збігається зі знімальною. Плоди зберігаються близько місяця. Транспортабельність їх висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт потребує вчасного та швидкого збирання плодів, бо вони швидко перестигають і осипаються.

wine_889.jpg

Походження. Старий український сорт народної селекції.

Поширення. До 70-х років вирощували майже на всій території України. До

1997 року залишався районованим лише на Поліссі. В

1998 р. виведений з «Реєстру». Часто зустрічається у присадибних насадженнях лісостепової зони.

Дерево сильноросле, з округлою або пласко-округлою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки масивні, відходять від стовбура під кутом 45—60°. Збудливість бруньок та пагоноутворювальна здатність середні, зимостійкість висока. Стійкість проти парші та борошнистої роси вища середньої.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки. Кращі запилювачі: Папіровка, Антонівка звичайна, Пепінка золотиста, Боровинка. Самобезплідний. Плодоносить переважно на кільчатках.

У плодоношення вступає п'ятого-шостого року після садіння. Плодоносить з різко

вираженою періодичністю. В перші роки дає помірні врожаї. 18—25-річні дерева формують по 90—130 кг плодів.

Плоди середніх та більші середніх розмірів (140—190 г), сплющено-округлі, з п'ятьма згладженими, часто асиметричними ребрами, білувато-жовті. Шкірочка середньої товщини, гладенька, блискуча. М'якуш жовтувато-кремовий, середньої щільності, соковитий, приємного кисло-солодкого смаку (4,0—4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настають у середині серпня. Дозрівають плоди неодночасно. Період зберігання у звичайному сховищі один, у холодильнику — близько двох місяців. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків, виноматеріалів.

Примітки: сорт потребує проріджуючого обрізування, омолодження плодух, знімання плодів у кілька прийомів, правильного добору сортів-запилювачів.

wine_890.jpg

Походження. Французький сорт невідомого походження.

Поширення. Випробовується в дослідних насадженнях наукових установ системи Інституту.садівництва УААН.

Дерево середньоросле, з широкоовальною негустою кроною, яку створюють середньої міцності скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 45—75°. Збудливість бруньок середня. Пагоноутворювальна здатність нижча середньої.

Зимостійкість середня, стійкість проти парші та борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки, рясно. Диплоїд. Життєздатність пилку— 33—60%. Зав'язування плодів від вільного запилення досягає 15—43%. Кращі запилювачі: Папіровка, Мелба, Конфєтне, Квінті, Джерсімак. Схильність до самоплідності середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, однорічних приростах.

У плодрношення вступає п'ягого-шостого року після садіння на сильнорослій

підщепі і другого-третього — на карликовій. Урожайність висока й регулярна. Молоді шести-, восьмирічні дерева дають по 15—25, 12-18- річні — 80—120 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (110—130 г), зрізано-округ- ло-конічної форми, світло- жовті, з яскраво-червоним штрихувато-розмитим рум'янцем по більшій частині поверхні та слабким сизим нальотом. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, слабкоблискуча, суха. М'якуш світло-кремо- вий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,4-4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає у третій декаді липня. Достигають плоди неодночасно. При перезріванні осипаються, але не втрачають смакових якостей. В холодильнику зберігаються 1 — 1,5 місяця. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків, сухофруктів.

Примітки: збирати плоди бажано у 2—3 прийоми.

wine_891.jpg

Походження. Сорт шведської селекції. Виведений 1947 року за схрещування сортів Джеймс Грів і Пармен Уорчестер.

Поширення. Проходить первинне та виробниче випробування в насадженнях яблуні наукових установ у Лісостепу та на північному Поліссі України. Перспективний для західного і центрального Лісостепу та північного Полісся.

Дерево середньоросле, з широкоовальною або округлою компактною серед- ньо загущеною кроною, яку створюють середньої міцності скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 40—80" з піднесеними кінцями. Збудливість бруньок висока. Пагоноутворювальна здатність середня.

Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, однорічних приростах. Зимостійкість вища середньої, стійкість проти парші та борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки, дуже рясно. Життєздатність пилку нижча середньої (21—35%).

Схильний до періодичного плодоношення. Урожай плодів молодих семи-, восьмирічних дерев становить 15—25, 10-13- річних — 38—60 кг.

Плоди середніх розмірів (100—130 г), округло- конічні, зеленувато-жовті, з рожевувато-червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, дрібними сірими підшкірними цяточками та сизим нальотом. Шкірочка тонка, ніжна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш світло-кремовий, середньої щільності, дрібнозернистий, соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,5—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість у степовій зоні настає в першій, лісостеповій— у другій, на Поліссі — в третій декадах липня. Плоди достигають неодночасно, зберігаються 2—3 тижні. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від парші. Бажане дворазове збирання плодів.

wine_892.jpg

Походження. Сорт канадської селекції. Виведений за схрещування сортів Кримсон та Мелба.

Поширення. Проходить первинне і виробниче випробування в усіх зонах України. Досить поширений в аматорських садах. Перспективний для Полісся, Лісостепу, центрального та західного Степу, Передкарпаття, Криму.

Дерево середньоросле, з широкоокруглою, досить рідкою кроною. Скелетні гілки товсті, сильні, розміщені під кутом 60—90°. Збудливість бруньок середня, па- гоноутворювальна здатність низька. Плодоносить переважно на кільчатках, списиках і плодових прутиках.

Зимостійкість висока, сприйнятливість до парші середня, стійкість проти борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте рано, досить рясно. Життєздатність пилку середня (37—52%). Зав'язування плодів від вільного запилення помірне (6—11%). Кращі запилювачі: Віста Белла, Джуліред, Папіровка, Старк Ерлієст.

У плодоношення вступає четвертого-п'ятого року

wine_893.jpg

Походження. Сорт канадської селекції, отриманий за відбору сіянця з насіння сорту Тітовка від вільного запилення.

Поширення. Проходить первинне та виробниче випробування в насадженнях наукових установ в усіх зонах України. Перспективний для Полісся, центрального та північно-східного Лісостепу.

Дерево середньоросле, з овальною, середньо загущеною кроною, яку утворюють сильні скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 50—85°. Збудливість бруньок вища середньої, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках, менше— на списиках, плодових прутиках та верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість та стійкість проти борошнистої роси високі, сприйнятливість до гіарші середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки. Життєздатність пилку середня (40—61%). Зав'язування плодів від вільного запилення 9—14%. Кращі запилювачі: Віста Белла, Джуліред, Молба, Папіровка.

У плодоношення вступає третього-четвертого року

після садіння на середньо- рослій підщепі. Восьми-де- в'ятирічні дерева формують 20—35, 10—13-річні — 45— 70 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (110—140 г) та середньої од- номірності, широкоокругло- конічні, жовтувато-зелені, з рожевувато-червоним смуга- сто-розмитим рум'янцем по більшій частині поверхні, дрібними сіруватими підшкірними цяточками та легким сизуватим нальотом. Шкірочка тонка, ніжна, гладенька. М'якуш рожевувато- білий, з рожевими прожилками, середньо щільний, ніжний, соковитий, ароматний, відмінного кислувато- солодкого смаку (4,5—4,8 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість у степовій зоні настає в другій декаді липня, лісостеповій — наприкінці цього місяця, на Поліссі — на початку серпня. Зберігаються плоди 2—3 тижні. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення високоякісних соків.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від парші; збирати плоди бажано в два-три прийоми.

wine_894.jpg

Походження. Виведений в Канаді за висівання насіння від вільного запилення сорту Мекінтош.

Поширення. Районований по всій території України з 1962 року і дотепер є основним сортом літнього строку достигання як у промислових насадженнях, так і в колективних і дачних садах.

Дерево середи ьоросле. В молодому віці росте інтенсивно й утворює широкоовальну крону, що в період повного плодоношення набуває широкоокруглої форми, стає середньо загущеною. Скелетні гілки масивні, відходять від стовбура під кутом 60—85°. Збудливість бруньок вища середньої, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках.

Зимостійкість висока. Стійкість проти парші нижча середньої, проти борошнистої роси — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки. Диплоїд. Життєздатність пилку середня (38—51%). Кращі запилювачі: Віста Белла, Джеймс Грів, Папі- ровка, Старк Ерлієст. Слабко схильний до само- плідності.

Схильність до періодич ності плодоношення різка. Сорт скороплідний та урожайний. Четвертого-п'ятого року після садіння на підщепі ММ.106 дає врожай у межах А—8, на восьмий—десятий— 40—80 кг з дерева.

Плоди середніх розмірів (110—130 г) і середньої од- номірності, сплющено-ок- ругло-конічної форми, світло-зелені, з рожевувато- червоним розмито-смугастим покривним забарвленням по більшій частині поверхні та легким восковим нальотом. Шкірочка тонка, щільна, гладенька. М'якуш білий, ніжний, дуже соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,5—4,7 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настають в першій декаді серпня. Дозрівання плодів досить дружне. В холодильнику вони зберігаються близько 2-х місяців, у звичайних умовах— 15—20 днів. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків, сидрів, компотів.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від парші, обрізування з укорочуванням, проріджуванням і омолодженням плодух.

wine_895.jpg

Походження. Прибалтійський сорт народної селекції.

Поширення. Поширений на Поліссі та в Лісостепу. Основний сорт ранньолітнього строку дозрівання як у промислових насадженнях, так і в аматорських садах.

Дерево середньоросле. В молодому віці росте інтенсивно й утворює овальну крону. У плодоносних дерев крона широкоовальна або окруїла, не густа. Скелетні і ілки середньої міцності відходять від стовбура під ку- іом 40—60°. Збудливість бруньок середня, пагоноут- ворюв.ільна здатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках.

Зимостійкість та моро- югіійкісгь високі. Стійкість проти парші та борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні с і роки. Життєздатність пилку середня (22—55%). Сорт самобезплідний. Кращі запилювачі: Квінті, Антонівка івичайна, Жорж Кав, Джеймс Грів, Уелсі.

Скороплідний. У плодоношення вступає третього- чотвертого року після садіння 3 віком інтенсивно нарощує врожайність і плодоносить рясно; 10—12-річні дерева формують по 50—75 кг плодів. З роками перевантажується урожаєм, плодоношення стає періодичним.

Плоди середніх розмірів (110—140 г) і середньої одномірності, сплющено-округло-конічні, зеленувато-жовті, з густим восковим нальотом і численними вели- .

кими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, гладенька, суха. М'якуш білий, пухкий, ніжний, великозер- нистий, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4,0—4,2 бала). При перестиганні плодів стає сухуватим, розсипчастим, буруватого відтінку, посереднього смаку.

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча зрілість настають у другій-третій декадах липня. Плоди дозрівають неодночасно. Зберігаються 2—3 тижні. Транспортабельність невисока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво сухих порошків, компотів.

Примітка: сорт позитивно реагує на інтенсивний захист від парші, систематичне обрізування з укорочуванням і проріджуванням гілок, омолоджування плодух. Збирати плоди бажано в кілька прийомів.

wine_896.jpg

Походження. Сорт російської селекції. Отриманий на Орловській зональній млодово-ягідній станції за схрещування 1976 року сорту Антонівка краснобочка з гібридною формою БВ 0523.

Поширення. Проходить первинне випробування в дослідних насадженнях наукових установ на Поліссі та в північно-східному Лісостепу України.

Дерево середньоросле, з округлою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під куюм 45—75°. Збудливість бруньок середня. Пагоноутворювальна здатність середня Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових пруїиках. Зимостійкість висока. Імунний до 4 рас парші. Слабко уражується борошнистою росою.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні сроки, досить рясно. Життєздатність пилку добра (48-67%). Кращі запилювачі вивчаються. У плодоношення на середньорослій іидщопі вступає третього-четвертого року після садіння. Урожайність молодих дерев (п'яти-, шестирічних) — 6—12 кг. Сорт схильний до періодичного плодоношення середньою мірою.

Плоди середнього розміру (130—150 г), одномірні, сплющено-округлі, зеленувато-жовті, з рожевувато- червоним розмито- смугасто- штрихуватим рум'янцем майже по всій поверхні, світло- зеленими рідкими підшкірними цяточками та легким сизим нальотом. Шкірочка середньої товщини та щільності, гладенька, блискуча. М'якуш світло-кремовий, середньої щільності, ніжний, середньозернистий, соковитий, кремовий, доброго кислувато-солодкого смаку (4,3—4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає наприкінці серпня. В холодильнику плоди зберігаються 1,5— З місяці. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення компотів.

Примітки: потребує захисту від парші.

wine_897.jpg

Походження. Сорт американської селекції, отриманий за схрещування сіянців 14—510 26829— 2 -2 х Голден Делішес) і МУ 123249.

Поширення. Випробувається в дослідних насадженнях наукових установ по всій іериторії України. 1991 року районований у степовій зоні.

Дерево сильноросле, з широкоокруглою, досить густою кроною. Скелетні гілки підходять від стовбура майже під прямим кутом. Збудливість бруньок середня, паї оноугворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчагках, списиках, плодових прутиках та однорічному прирості.

Недостатньо зимостійкий для успішної кулмури в умовах Полісся. Для Лісостепу і Степу зимостійкість достатня. Імунний проти парші, високостійкий проти борошнисті роси.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки. Зав'язування плодів від вільного запилення — 7— 13%.

Скороплідний. У 12-річному віці кожне дерево формує по 100—157 кг плодів, але плодоношення стає періодичним.

Плоди більші середнього розміру (150—180 г), порівняно одномірні, сплющено-округлі, з ребристою верхівкою, жовті, з кармінно-червоним смугасто-розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні. Шкірочка тонка, еластична, ніжна, блискуча. М'якуш кремовий, середньощільний, соковитий, ніжний, кисло-солодкого смаку (4,0—4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає у третій декаді серпня. У звичайному сховищі плоди зберігаються до одного, в холодильнику — 2—3 місяці. При зберіганні можуть уражуватися гіркою підшкірковою плямистістю. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: нормування квіток і зав'язі та омолоджуюче обрізування плодушок сприяють стабільному плодоношенню й підвищенню товарних якостей плодів.

wine_898.jpg

Походження. Сорт польської селекції, отриманий в результаті відбору з більш ніж десятка гібридів, завезених зі США.

Поширення. Проходить первинне та колекційне сортовипробування в Лісостепу та південному Поліссі України.

Дерево слабкоросле, з розлогою, густою кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (60 90"). Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність висока. Зимосііикість середня, стійкість проти борошнистої роси висока. Сорт імунний до 5 рас парші.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки. Життєздатність пилку нижча за середню — 11—34%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 18—31%. Кращі запилювачі: Джеймс Грів, Катя, Редфрі, Слава переможцям.

У плодоношення вступає рано, третього року після садіння. Плодоносить щорічно й щедро. Врожай п'яти-, шестирічних дерев — 15—20 кг.

Плоди середніх розмірів (120—140 г), одномірні, зрізано-округло-конусоподібні, жовті, з темно-червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні та дрібними рожевими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, шільна, гладенька, масляниста. М'якуш кремувато-білий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4,2—4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настають у третій декаді серпня. У звичайному сховищі плоди зберігаються 2—3 тижні, в холодильнику — близько двох місяців. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення сухофруктів.

Примітки: сорт потребує щорічного проріджуючого обрізування, нормування зав'язі.

wine_899.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Одержаний за численних схрещувань з використанням Malus floribunda 821 і групи сортів.

Поширення. Проходить первинне сортовипробування в усіх грунтово-кліматич- них зонах України, визнаний перспективним для Криму, Передкарпаття, Лісостепу.

Дерево середньоросле, л віирокоовальною рідкою кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 50—85°. Збудливість бруньок невисока, пагоно- утворювальна здатність нижча за середню. Плодоносить на кільчатках, списиках і плодових прутиках.

Зимостійкість вища за середню. Стійкість проти борошнистої роси середня. Імунний до 5 рас парші.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, досить помірно. Життєздатність пилку невисока— 13—37%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 9—16%. Кращі запилювачі: Катя, Прима, Джеймс Грів, Теремок.

У плодоношення вступає четвертого року після садіння. Плодоносить стабільно. Урожайність восьми-, дев'ятирічних дерев — 18—30 кг.

Плоди середнього розміру (120—150 г), одномірні, зрізано-округлоконічні, зеленувато-жовті, з інтенсивним червоно-бордовим розмитим рум'янцем по всій поверхні. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, масляниста. М'якуш світло-кремовий, щільний, дрібнозернистий, дуже соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,5—4,6 бала), зі слабким ароматом.

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає у другій декаді серпня. В холодильнику плоди зберігаються близько двох місяців. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: на дереві плоди не перестигають, довго зберігають щільність.

wine_900.jpg

Походження. Американський сорт невідомого походження, виявлений 1938 року.

Поширення. Районований у степовій зоні України з 1980 по 1997 р. Вирощують у дослідних садах наукових установ по всій території України.

Дерево середньоросле, інтенсивно росте в молодому віці. Крона висококоніч- на, загущена. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 40—85°. Кінці гілок підняті. Збудливість бруньок середня, пагоноутворю- вальна здатність вища за середню.

Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, кінцях однорічних приростів. Зимостійкість середня. Стійкість проти парші та плодової гнилі нижча за середню, борошнистої роси та бурої плямистості — висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки. Життєздатність пилку середня (34—41%). Кращі запилювачі: Віста Белла, Квінті, Мелба, Папіровка.

У плодоношення вступає п'ятого-шостого року після садіння на насіннєвій сильнорослій і третього — на слабкорослій підщепі.

Схильний до періодичного плодоношення. В перші роки плодоношення врожайність помірна (7—18 кг/дер.), у дорослих дерев — середня (30—90 кг/дер.).

Плоди менші за середні і середніх розмірів (90—120 г), неодномірні, сплющено-округ- ло-конічної форми, рівні чи з ледве помітною ребристістю, світло-зелені, з інтенсивним яскраво-червоним розмитим рум'янцем по більшій частині поверхні та численними сіру- вато-рожевими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, щільна, блискуча, суха, при зберіганні стає жирною. М'якуш блідо-кремовий, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, кисло-солодкого смаку (4,0-4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає в другій декаді липня. Дозрівають плоди неодночасно. В холодильнику зберігаються близько місяця. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт потребує інтенсивного обрізування з проріджуванням, освітленням крони, захисту від парші, збирання плодів у 2— 4 прийоми.

wine_901.jpg

Походження. Сорт німецької селекції. Одержаний за схрещування 1954 року сортів Мелба і Джеймс Грів.

Поширення. Проходить первинне сортовипробування в усіх грунтово-кліматичних зонах України. Визнаний перспективним для промислових насаджень Полісся та Лісостепу.

Дерево сильноросле, з широкоовальною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 50—70°. Збудливість бруньок і пагоноутворювальна здатність середні. Плодоносить на кільчатках, списиках, однорічних приростах.

Зимостійкість і стійкість проти пізньовесняних приморозків висока, проти парші та борошнистої роси — вища за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки, інтенсивно. Життєздатність пилку —40— 59%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 11— 18%. Кращі запилювачі: Катя, Мелба, Оттава 274, Прима, Слава переможцям.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає третього-четвертого року після садіння. Плодоносить стабільно. Урожайність восьми-, десятирічних дерев — 18—52 кг.

Плоди середніх та більших за середні розмірів (120—180 г), середньої одномірності, сплющено-округло-конічні зі згладженими ребрами, зеленувато- світло-жовті, з червоним розмито-штрихуватим рум'янцем на більшій частині поверхні, білими дрібними підшкірними цяточками і слабким сизим нальотом. Шкірочка товста, щільна. М'якуш білий, іноді з рожевими прожилками, ніжний, дуже соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,3—4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає в середині серпня. В холодильнику плоди зберігаються 1—1,5 місяця. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

Примітки: плоди достигають неодночасно, тому врожай краще збирати у 2— З прийоми.

wine_902.jpg

Походження. Сорт японської селекції. Виведений 1970 року за схрещування сортів Джонатан і Пармен Уорчестер.

Поширення. Проходить державне та виробниче випробування в усіх зонах України.

Дерево середньоросле, з округлою ажурною кроною.

Її створюють середньої міцності скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 45-80. Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність нижча за середню. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках. Зимостійкість висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні сіроки, досить дружно. Жиі гсздатність пилку низька (10 38%), зав'язування ішодів від вільного запилення помірне— 6—12%. Кращі іапилювачі: Алкмене, Джеймс Грів, Теремок, Прима Сорт практично самоплідний.

У плодоношення вступає п'ятого-шостого, на карликових — третього-четвертого року. Плодоношення стабільне. Урожайність нарощує досить швидко: восьми-, дев'ятирічні дерева на сильнорослій підщепі формують по 18—25, 12-14- річні — по 50—78 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (110—140 г) та середньої одномірності, зрізано-округлоконічні, світло-жовті, з яскравим червоним розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, з рідкими білими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, щільна, суха, блискуча. М'якуш білий або кремувато-білий, щільний, ніжний, соковитий, приємного кисло-солодкого смаку (4,4—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість у Степу настає наприкінці серпня, у Лісостепу та на Поліссі — на початку вересня. В холодильнику плоди зберігаються 1— 1,5 місяця. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт краще вдається на карликовій підщепі.

wine_903.jpg

Походження. Російській сорт народної селекції, розпочав поширюватися з Курської губернії у другій половині XIX століття.

Поширення. Дуже розповсюджений в промислових садах Полісся і Лісостепу. Районований у цих зонах з 1928 року.

Дерево сильноросле, з широкоокруглою кроною. Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна лдатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках та списиках. Зимостійкість висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки, дуже рясно. Зав'язування плодів від вільного запилення. Кращі запилювачі Алкмене, Бойкен, Пепінка, Ренет курський, Уелсі.

Урожайність дуже висока. Восьми-, дев'ятирічні дерева на MM. 106 формують по 30— 48 кг, 12—14-річні —по 60—:) 130 кг плодів.

Плоди середні та більші середнього розміру (130—180 г), середньої одномірності, сплющено-округлі, зі згладженими гранями та ребрами на верхівці, зеленувато-жовті, зі слабким сизим нальотом. Шкірочка середньої товщини та щільності, еластична, гладенька, злегка масляниста. М'якуш жовтувато-білий, середньої щільності, ніжний, соковитий, ароматний, приємного солодкувато-кислого смаку (3,8-4,1 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці серпня (Лісостеп) — на початку вересня (Полісся), споживча — в середині вересня. У звичайному сховищі плоди зберігаються 1—1,5, в холодильнику — 2—3 місяці. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, для виробництва соків, виноматеріалів, пюре, варення, мармеладу, сухофруктів, мочіння, для домашньої переробки.

Примітки: щорічне обрізування, нормування квіток і зав'язі зменшують періодичність плодоношення, покращують товарну якість плодів.

wine_904.jpg

Походження. Сорт російської селекції. Одержаний у ЦГЛ ім. І. В. Мічуріна іа схрещування сортів Антонівка звичайна і Бабушкіно.

Поширення. Проходить первинне випрйбування на Поліссі та в Лісостепу України.

Дерево сильноросле, з широкоовальною негустою кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура майке під прямим кутом. Збудливість бруньок висока, па- і оноуіворювальна здатність нижча за середню. Плодоноснії» дуже щедро, переважно на кільчатках.

Зимостійкісіь і стійкість про;и парші висока, проти борошнистої роси — середин.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, рясно й дружно. Жипездатність пилку вища іа середню (43—72%). Зав'язування плодів від вільного запилення — 14— 29%. Кращі запилювачі: Джеймс Грів, Мекінтош, Спартак, Слава переможцям, Салгірське. Починає плодоносити з четвертого року після садіння. Схильний до періодичного плодоношення. Врожайність семи-, восьмирічних дерев — 25—52 кг/дер.

Плоди середніх розмірів (135—150 г), одномірні, округлі або пласко-округлі, слабкоребристі, кремувато- білі, зі слабким тьмяно-рожевим рум'янцем на сонячному боці і темними опроб- ковілими цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, блискуча. М'якуш білий, щільний, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, доброго солодко-кислого смаку (4,0—4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає на початку вересня. У звичайному сховищі плоди зберігаються близько одного, в холодильнику — 2 місяці. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на квашення, виготовлення соку, сидру, пюре.

Примітки: сорт добре вдається на середньорослій підщепі. При запізненні зі збиранням плоди втрачають консистенцію м'якуша та смак і осипаються.

wine_905.jpg

Походження. Сорт селекції Молдавського НДІ плодівництва та Нікітського ботанічного саду. Виділений із сіянців від вільного запилення сорту Вагнера призове.

Поширення. Проходить державне та виробниче випробування в Степу та Лісостепу України.

Дерево слабкоросле, з широкопірамідальною, досип. рідкою кроною. Серед- ньоро шинені скелетні гілки відходять від стовбура під куюм 45—75°. Збудливість бруньок середня, пагоноут- иорювальна здатність нижча іл ( ередню. Плодоносить на кільчаїкпх, списиках, плодових прутиках. Зимостійкість вища за середню. Стійкість проти парші і оредня, борошнистої роси, посухи — висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні с і роки, рясно, дружно Життєздатність пилку добра (48—61%). Зав'язу- п.ним плодів від вільного запилення 10—19%. Кращі і.шилювачі вивчаються.

Схильність до періодичною плодоношення середня. Урожайність шести-, семирічних дерев — 11—20 кг плодів.

Плоди середнього та більшого за середній розміру (120—165 г), середньої одномірності, пласко-округлі, трохи асиметричні, зеленувато-жовті з яскраво-червоним розмитим рум'янцем по всій поверхні та бордовими штрихами, густими дрібними опробковілими сочевичками і сизим нальотом. Шкірочка товста, щільна, гладенька, блискуча, суха. М'якуш світло- кремовий, із зеленуватими прожилками, щільний, зернистість і соковитість середня, смак кисло-солодкий (4,1-4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча—у листопаді. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику — до березня. Транспортабельність добра.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт потребує захисту від парші, нормування зав'язі, добре вдається на середньорослій підщепі.

wine_906.jpg

Походження. Виведений 1962 року в Новій Зеландії за схрещування сортів Кіддс Оранж Ред і І олден Делішес.

Поширення. Випробовується в дослідних насадженнях України з середини 70 х років, з 1993 року районований у степовій зоні. У промислових садах поки що іаимас дуже незначне місце. Його клон Гала Маст перспективний для західного Лісостепу, Степу та Криму.

Дерево середньоросле, з широкоовальною негустою кроною. Скелетні гілки середньої міцності, відходять від стовбура під кутом 45— 50, кінці їх спрямовані до гори.

Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, верхівках однорічних приростів. Зимостійкість і стійкість проти парші середня, проти борошнистої роси — висока. Водночас дуже сприйнятливий до європейського раку.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки. Диплоїд. Жит- ієздатність пилку добра (73—89%). Кращі запилювачі: Катя, Джеймс Грів, Ельстар.

У плодоношення вступає шостого-сьомого року після

садіння на сильнорослій підщепі і третього-четвертого — на карликовій. У молодих дерев урожайність помірна й щорічна, дорослі формують по 55—80 кг плодів. Сорт схильний до перевантаження врожаєм, при цьому плоди формуються дрібні.

Плоди середніх розмірів (115—145 г), досить одномірні, округлі або округ- лозрізаноконічні зі слабкою ребристістю на верхівці, жовті зі смугасто-розмитим оранжево-червоним рум'янцем на більшій частині поверхні. Шкірочка тонка, щільна, суха. М'якуш світло-жовтий, щільний, соковитий, ламкий, відмінного кислувато-солодкого смаку (4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна зрілість настає в другій декаді вересня, споживча — в листопаді. У сховищі при природному охолодженні плоди зберігаються 2—2,5, в холодильнику— 5—6 місяців. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

Примітки:для поліпшення товарних якостей плодів необхідне нормування квіток і зав'язі.

wine_907.jpg

Походження. Сорт американської селекції.

Поширення. Проходить виробниче випробування на Поліссі та в Лісостепу України.

Дерево сереньоросле, і широкоовальною кроною в молодому віці і округлою, юмпактною, негустою — у плодоносному. Скелетні і ілки відходять від стовбура під кутом 60—85°. Збудливість бруньок середня, па- гоноутворювальна здатність висока. Плодоносить переважно на кільчатках, списиках і плодових прутиках.

Зимостійкість, стійкість проти парші, борошнистої роси іа бурої плямистості висока, плодової гнилі — городня.

Цвітіння та плодоношення. Щорічно на деревах формується надмірна кількість іенеративних бруньок. Цвіте в ранні строки, дуже інтенсивно (4 -5 балів). Зав'язування плодів помірне (9—12%). Кращими запилювачами є Антонівка звичайна (27,3%), Джоймс Грів (21,3%), Слава переможцям (19,4%). Жовтневі! Дуки (12,1%).

Сорт відзначається скороплідністю і стабільністю плодоношення. Четвертого року після садіння врожайність дерев на середньо- рослій підщепі становить 5—7, п'ятого — 12,0, а в 10- річному віці — 45—53 кг з дерева.

Плоди більші середніх розмірів (150—190 г), середньої одномірності, зеленувато-жовті, з темно-червоним розмито-смугастим рум'янцем на більшій частині поверхні, де небагато дрібних, ледь помітних підшкірних цяточок. Шкірочка тонка, середньої міцності, гладенька, блискуча. М'якуш білий, окремими роками рожевувато- білий, дрібнозернистий, середньої щільності, соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,7—4,8 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає в першій декаді вересня. В холодильнику плоди зберігаються 1,5—2,5 місяця. При зберіганні можливе спухнення. Транспортабельність добра.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт потребує проріджуючого обрізування молодих дерев.

wine_908.jpg

Походження. Сорт української селекції. Виведений в Інституті садівництва УЛАН (Київ) за схрещування 1934 року сортів Пармен зимовий золотий і Джонатан.

Поширення. З 1983 року районований у західному Лісостепу.

Дерево середньо росле з окруї лою середньозагущеною кроною. Збудливість бруньок вища за середню, пагоноутворювальна їда шість середня. Плодоносні і. переважно на кільчатках і списиках.

Зимостійкість середня. Стійкість проти парші вища іа середню, проти борошнисті роси — невисока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні с і роки. Життєздатність пилку середня. Зав'язування плодів від вільного запилення 18—47, від запилення кращими запилювачами (Антонівка звичайна, Алкмене. Слава переможцям) — 18—53%.

У плодоношення вступає з четвертого року. Схильний до періодичного плодоношення Швидко нарощує врожай. П'яти-, семирічні дерева формують по 10—30, 10—13-річні— по 55—90 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (110—145 г) і одномірності, сплющено-округлі, яскра- во-жовті з бурувато-червоним розмитим рум'янцем та зеленувато-бурими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, гладенька, блискуча, масляниста. М'якуш кремувато-жовтий, дрібнозернистий, щільний, дуже соковитий, ламкий, ароматний, відмінного кис- лувато-солодкого смаку (4,6—4,7 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає наприкінці серпня — на початку вересня. При запізненні зі збиранням плоди осипаються, перестигають, втрачають смакові якості. У звичайному сховищі зберігаються 2—3 тижні, в холодильнику — 1—1,5 місяця. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення високоякісних соків, сухофруктів.

Примітки: потребує інтенсивного захисту від борошнистої роси та нормування квіток і зав'язі.

wine_909.jpg

Походження. Сорт новозеландської селекції. Отриманий за схрещування сортів Делішес та Пепін Оранжевий Кокса.

Поширення. Досить поширений у садах садівників-аматорів лісостепової зони і Полісся. В 1984 році введений до районування на Поліссі, але у промислових насадженнях розповсюдження не набув.

Дерево досить сильноросле, з широкоовальною або окруї лою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під гострим кутом (35—70°), кінці їх спрямовані догори. Збудливість бруньок і пагоноутво- рювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках (меншою мірою), на списиках, плодових прутиках.

Зимостійкість в умовах Полісся низька, Лісостепу — вища за середню, в Степу — висока. Стійкість проти парші і а борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Зав'язування плодів від цільного запилення — 9—23%.

У плодоношення вступає п'ятого року після садіння. Врожаї досить щедрі, але неоднакові за роками. 10-, 12-тирічні дерева формують по 45—110 кг.

Плоди середнього розміру (115—150 г), середньої одномірності, сплюще- но-округло-конічні, іноді розкосі, зі згладженими ребрами на верхівці, світло-жовті, з оранжево- червоним розмито-штриху- вато-смугастим рум'янцем майже на всій поверхні. Шкірочка тонка, щільна, суха, іноді шорсткувата. М'якуш кремовий, з зеленуватими прожилками, щільний, соковитий, ароматний, відмінного кислувато-солодкого смаку (4,5— 4,8 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в першій декаді вересня, споживча — у жовтні. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику—до березня. Транспортабельність добра.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво марочних соків.

Примітки: сорт найбільше вдається на середньо- та слабкорослих підщепах.

wine_910.jpg

Походження. Сорт канадської селекції. Виведений із насіння сорту Мекінтош, отриманого від вільного запилення.

Поширення. Проходить первинне та виробниче випробування на Поліссі, в центральних і північно- східних районах Лісостепу України.

Дерево середньоросле, і широкоокруглою, досить рідкою кроною. Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші — нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні сіроки, досить рясно. Зав'язування плодів від вільного іппилення — 6—17%. Кращі і.шилювачі: Джонатан, Кортленд, Мекінтош, Спартан. Досить скороплідний. У плодоношення на сильно рослій підщепі вступає п'ятого року після садіння. Плодоносить майже регулярно. Урожайність восьми-, десятирічних дерев — 25—60, 13—15-річних — 55—90 кг плодів.

Плоди більші середнього розміру (160—195 г), одномірні, сплющено-округлі, іноді слабкоребристі, зеленувато-жовті, з яскравим рожево-червоним розмитим рум'янцем майже на всій поверхні, з сизим нальотом і сірими досить великими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, щільна, гладенька, блискуча. М'якуш білий, ніжний, дрібнозернистий, соковитий, ароматний, доброго кисло-солодкого смаку (4,4-4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в середині вересня, споживча — у жовтні. У сховищі плоди зберігаються до листопада, в холодильнику—до лютого. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від парші, омолоджування пло- душок.

wine_911.jpg

Походження. Сорт селекції Молдавського НДІ плодівництва та Нікітського Ботанічного саду. Виведений за схрещування сортів Малинове та Делішес.

Поширення. Проходить державне та виробниче випробування в Степу і Лісостепу України, первинне — на південному Поліссі.

Дерево середньоросле, з широкопірамідальною кроною, середньої загущеності. Збудливість бруньок середня. Пагоноутворювальна здатність нижча за середню. Плодоносить на кільчатках, списиках і плодових прутиках.

Зимостійкість середня, а посухостійкість — висока. Стійкість проти парші вища за середню, проти борошнисті роси — висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте у середньоранні сі роки, дуже рясно й дружно Життєздатність середня 42—58%.

Сорт скороплідний. Плодоносить стабільно. Товарні врожаї дає на середньо- рослій підщепі третього-четвертого року після садіння. П'яти-, шестирічні дерева формують по 15—18 кг плодів.

Плоди більші середнього розміру або великі (175—220 г), досить одномірні, сплюще- но-округлі, слабкоребристі, зеленувато-жовті, з тьмяно-червоним смугасто- розмитим рум'янцем майже на всій поверхні та зі світлими, досить густими середнього розміру слабкоопроб- ковілими сочевичками. Шкірочка середньої товщини, щільна, суха, злегка шорстка. М'якуш кремовий, з зеленуватими прожилками, середньої щільності, соковитий, кисло-солодкий (4,2-4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в першій декаді вересня, споживча — в жовтні. У сховищі плоди зберігаються 1—1,5 місяця, в холодильнику — до січня. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

wine_912.jpg

Походження. Сорт канадської селекції. Отриманий 1796 року як сіянець від вільного запилення сорту Феймез.

Поширення. Перші насадження Мекінтоша в Україні з'явилися наприкінці 20-х років XX століття. З початку 90-х років його частка в нових насадженнях дуже незначна.

Дерево сильноросле, з широкоокруг лою кроною. її створюють міцні скелетні гілки, що відходять від стовбура під куюм 35—60°. Збудливість бруньок середня. Пагоноутворювальна здатність вища за середню. Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші — низька, проти плодової гнилі — середня.

Цвітіння та плодоношення. Кращі запилювачі Дидаред, Алкмене, Джонаїан, Зоря Поділля. Пізньоплідний. У плодоношення на сильнорослій підщепі вступає шостого-сьомого року після садіння, на середньо- рослій— четвертого-п'ятого. Дорослі 13—18-річні дерева формують по 80—120 кг плодів.

Плоди середніх та більших за середні розмірів (125—180 г), одномірні, округло-зрізано-конічні, жовтувато-зелені, з рожевувато- тьмяно-червоним розмито- смугастим рум'янцем на більшій частині поверхні, з білими, досить помітними підшкірними цяточками та сизим нальотом. Шкірочка тонка, щільна, блискуча, гладенька, легко відстає від м'якуша білого або жовтувато- білого, з рожевуватими прожилками, ніжного, дрібнозернистого, дуже соковитого, відмінного кисло-солодкого смаку (4,6—4,7 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня, споживча — у жовтні. У сховищі плоди зберігаються до грудня, в холодильнику — до березня. В лютому — березні починають втрачати смак. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків, виноматеріалу.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від парші.

wine_913.jpg

Походження. Отриманий на Мліївській дослідній станції садівництва за схрещування 1928 року сортів Пепін лондонський та Мекінтош.

Поширення. В минулому популярний, нині вирощуються на невеликих площах у дослідних насадженнях наукових установ лісопаркової та поліської зон. Широко розповсюджений в аматорських садах.

Дерево середньоросле, і широкоовальною кроною в молодому віці та ширококруглою, середньо загущеною в плодоносному. Зимостійкість і стійкість проти парші середня, проти борошнистої роси — висока,

Цвітіння та плодоношения Цвіте в ранні строки. Жинездатність пилку середня. Зав'язування плодів помірне (4—11%). Кращі запилювачі: Антонівка нова, Алкмене, Жошневе Дуки. У плодоношення на сильнорослій підщепі вступає п'ятого року після садіння, на карликовій — третього. Схильність до періодичного плодоношення середня. Урожайність середня: семи-, восьмирічні дерева на середньорослій підщепі формують по 6—12, 10-12- річні— по 30—55 кг плодів.

Плоди середнього та більшого за середній розміру (125—160 г), досить одномірні, зрізано-округлоконічні, широкоребристі, жовтувато-зелені, з темно- червоним розмитим рум'янцем на всій поверхні, з малопомітними білими підшкірними цяточками та восковим нальотом. Шкірочка тонка, щільна, гладенька, блискуча. М'якуш білий, середньої щільності, дрібнозернистий, ніжний, дуже соковитий, відмінного кис- ло-солодкого смаку (4,5— 4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій половині вересня, споживча — у листопаді. У сховищі плоди зберігаються до грудня, в холодильнику — до лютого. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

wine_914.jpg

Походження. Сорт російської селекції. Отриманий на Орловській зональній плодово-ягідній дослідній сіанції за схрещування 1958 року сортів Мекінтош і Безсім'янка Мічуріна.

Поширення. Проходить широке виробниче випробування на Поліссі та в північно-східних регіонах лісостепової зони України.

Дерево сильноросле, з округлою, компактною, досить рідкою кроною. Міцні скелетні гілки відходять від оювбура майже під прямим куюм з кінцями, спрямованими догори. Збудливість оруньок середня, пагоноут- порювальна здатність нижча іа середню. Плодоносить переважно на кільчатках.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші та плодової гнилі — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні сроки, рясно. Життєздатність пилку середня — 39— (»3%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 9— І()%. Кращі запилювачі: Глооіер, Джонамак, Джонатан, Іоря Поділля, Спартан.

У плодоношення вступає на середньорослій підщепі чеівертого-п'ятого року після садіння. Плодоношення майже стабільне. Швидко нарощує врожайність: семи-, восьмирічні дерева формують по 15—35, 10-13- річні— по 55—80 кг плодів.

Плоди середнього розміру (135—150 г), одномірні, округлі або сплю- щено-округлі, зеленувато- жовті, з яскраво-червоним смугасто-розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні, численними дрібними світлими підшкірними цяточками та сизим нальотом. Шкірочка середньої товщини та щільності, еластична, гладенька, масляниста, блискуча. М'якуш жовтувато- білий, середньої щільності, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, ароматний, відмінного кисло-солодкого смаку (4,4—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає в першій декаді вересня. У сховищі плоди зберігаються близько місяця, в холодильнику — 3—4 місяці. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

Примітки: найкраще сорт вдається на середньо- рослій підщепі; потребує інтенсивного захисту від парші.

wine_915.jpg

Походження. Сорт української селекції. Виведений на Мліївській дослідній сіанції садівництва за схрещування 1928 року сортів Пепінка литовська і Ренет.

Поширення. З 1971 року районований в усіх грунтово-кліматичних зонах України, але найбільш поширений на Поліссі та в Лісостепу.

Дерево середньоросле, і піирокоокруглою середньо іагущеною кроною, створеною міцними скелетними і інками, що відходять від стовбура під кутом 50—90°. Ібудливість бруньок середня, пагоноутворювальна ідатність середня. Плодоноснії. на кільчатках, списиках, плодових прутиках, однорічних приростах.

Зимостійкість висока. Стійкість проти грибних захворювань вища за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки, дуже рясно й дружно. Життєздатність пилку середня 41—59%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 12—21%, від кращих іапилювачів (Антонівка звичайна, Айдаред, Кальвіль сніговий, Рубінове Дуки, Спартан— 12—37%.

У плодоношення вступає рано, третього року росту в саду на MM. 106. Плодоносить дуже щедро й стабільно за роками. У молодому віці швидко нарощує врожай. На Поліссі п'яти-, восьмирічні дерева формують по 30—45, 10-13- річні — по 80—120 кг плодів.

Плоди середні та більші середніх розмірів (140—180 г), середньої одномірності, кулясті або широкоокругло- конічні, зеленувато-жовті, зі світло-червоним розмитим рум'янцем на сонячному боці, з ледь помітними зеленувато- сірими підшкірними цяточками. Шкірочка дуже тонка, гладенька, блискуча, масляниста. М'якуш білий, дуже ніжний, соковитий, дрібнозернистий, доброго кисло-солодкого смаку (4,1—4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня, споживча—в жовтні. У звичайному сховищі плоди зберігаються 1—1,5, в холодильнику — до 4 місяців. Транспортабельність середня.

Використання: у свіжому вигляді, для мочіння, виготовлення пюре, варення, джемів.

Примітки: сорт добре вдається в регіонах з помірно теплим кліматом, ефективніше реалізує потенціал продуктивності на середньо- рослій підщепі.

wine_916.jpg

Походження. Сорт французької селекції, одержаний за схрещування імунною сіянця Голден Делішос х Мекінтош з Джонатаном.

Поширення. З середини но-х років проходить виробничо випробування в насадженнях наукових установ по всій території України. Перспективний для Лісостепу, Криму, Передкарпаття та південного Полісся.

Дерево сильноросле, з овальною, досить загущеною кроною. Скелетні гілки підходять від стовбура під широким кутом, кінці їх спрямовані догори. Збудливість бруньок середня, паї оноутворювальна здатнії: іь висока. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, кінцях однорічних приростів.

Зимостійкість вища за середню. Імунний проти парші, стійкість проти бо- рошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні сі роки. Життєздатність пилку низька—10,7—17,6%. Зав'язування плодів від вільно- і о запилення — 9—16%. Кращими запилювачами є Мекфрі (19%), Прима (19%), Флоріна (17%), з неімунних — Джеймс Грів, Уелсі.

Скороплідний. Сьомого- восьмого року росту в саду врожайність становить 40— 44, у період повного плодоношення — 80—140 кг з дерева. Однак плодоношення при цьому стає періодичним.

Плоди середніх розмірів (100—120 г), одномірні, ви- довженоконічної форми, зе- ленувато-жовті, з яскраво- червоним розмитим рум'янцем майже на всій поверхні. Шкірочка тонка, ніжна, еластична, блискуча. М'якуш жовтуватий, середньої щільності, дрібнозернистий, дуже ніжний, соковитий, доброго смаку (4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає 5—10 вересня. У звичайному сховищі плоди зберігаються 2,5—3, в холодильнику — 5 місяців. Наприкінці зберігання спухають. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків, сухофруктів.

Примітки: у віці повного плодоношення потребує нормування квіток і зав'язі.

wine_917.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Одержаний за схрещування сорту Старкінг Делішес з імунним сіянцем 610—2.

Поширення. З середини 70-х років проходить первинна, і початку 80-х— виробниче випробування в насадженнях наукових установ по всій території України.

Дерево середньоросле, швидкоростуче, з округлою неї устою кроною. Середньо- міцні скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 55— 85. Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна їда шість — нижча за середню Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, кінцях однорічних приростів.

Зимостійкість вища за середню. Імунний проти парші, стійкість проти борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте пізно. Життєздатність пилку середня — 39—44%. Зав'я- іування плодів від вільного за- і іилення — 24—32%. Кращі запилювачі: Пріам (25%), Глостер (34%), Ліберті (36%). Несумісний із сортом Флоріна.

Скороплідність середня. Досить урожайний. На п'ятий рік росту в саду дає плодів 4—7 кг/дер. Плодоносить стабільно. У подальшому швидко нарощує врожайність (у восьми-, дев'ятирічному віці — 31—40, а в 10-15- річному— 50—120 кг/дер).

Плоди середнього розміру (110—140 г), середньої одномірності, округло-конічної форми, жовті, з бурувато-червоним смугасто-плямисто-розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні. Шкірочка тонка, ніжна, блискуча, суха. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, ламкий, соковитий, з приємним ароматом, пріснувато-солодкого смаку (4,1-4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає 1—5 вересня. У сховищі плоди зберігаються 2, в холодильнику — близько 5 місяців. Транспортабельність нижча за середню.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: товарні якості плодів значно поліпшуються при нормуванні зав'язі; найкраще сорт удається на середньорослій підщепі.

wine_918.jpg

Походження. Сорт української селекції. Отриманий на Кримській дослідній станції і адівництва Усовим О.Г. за схрещування 1962 року соріів Уайнсеп і Мелба.

Поширення. Поширений у промислових і аматорських насадженнях у Криму, Степу та на півдні Лісостепу України. З 1981 р. районований у степовій зоні.

Дерево середньоросле, і пірамідальною компактною, досить рідкою кроною. 11 уїворюють середньо міцні скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 45— 60". Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна ідатність низька. Плодоносінь на кільчатках (переважно), списиках і плодових прутиках.

Зимостійкість і стійкість проти бурої плямистості середня, проти парші та борошнистої роси — висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в пізні строки, рясно й дружно. Життєздатність пилку середня. Зав'язування плодів від вільного запилення — 15—44, від кращих запилювачів (Аврора, Антонівка звичайна, Джеймс Грів, Пріам, Жовтневе Дуки) — 18—32%. Час- іково схильний до самоплідності.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає третього-четвертого року після садіння, на карликовій — другого. Плодоносить щедро, але нерівномірно за роками — дуже висока врожайність чергується з низькою. Швидко нарощує врожайність. П'яти-, семирічні дерева формують по 12—37, 12—13-річні — по 50— 85 кг плодів.

Плоди середнього та більшого за середній розміру (135—170 г), середньої одномірності, пласко-округлі, широкоребристі, світло-жовті, зі штрихувато- розмитим оранжево-червоним рум'янцем на більшій частині поверхні, з численними підшкірними світлими цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш жовтувато-білий, ніжний, соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,4—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня, споживча — в жовтні. У сховищі плоди зберігаються 1—1,5, в холодильнику — З— 4 місяці. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, для виготовлення пюре, варення, джемів.

Примітки: потребує нормування квіток і зав'язі.

wine_919.jpg

Походження. Отриманий на Мліївській дослідній і і.інції садівництва за схрещування 1928 року сортів Мнпіровка і Мекінтош.

Поширення. Районований і 1954 року ьшироко вирощується у всіх зонах України. Серед осінніх сортів наипопулярніший у садівників-аматорів.

Дерево сильноросле, з широкоокруглою кроною. Досить міцні скелетні гілки нижнього яруса відходять від еювбура під кутом 65—75°, верхні — 40—50°. Збудливість бруньок нижча за середню, пагоноутворю- иальна здатність висока. І Ілодоносить на кільчатках, списиках, менше — на плодових прутиках.

Зимостійкість висока. Сприйнятливість до парші середня, до борошнистої роси — низька.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні сі роки. Життєздатність пилку низька або середня — 12- 67%. Щорічно в за- іальній масі його міститься 48% оптично порожніх пилкових зерен. Зав'язування плодів від вільного запилення — 4—8%, від кращих іапилювачів (Делічія, Пріам, Антонівка звичайна, Джеймс Грів) — 12—30%.

На сильнорослій підщепі

вступає у плодоношення п'я- того-шостого року. Плодоносить стабільно. Урожайність семи-, восьмирічних дерев—10—18, 12-13- річних — 40—75 кг.

Плоди середніх та більші середніх розмірів (125— 180 г), середньої одно- мірності, округло-конічної форми або широкоовальні, з широкими ребрами, часто асиметричні, жовтувато-зелені, з темно-червоним розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні і бордовими штрихами. Шкірочка тонка, масляниста, з легким сизим нальотом. М'якуш жовтувато-білий, або світло- кремовий, ніжний, середньозернистий, соковитий, відмінного солодко-кислого смаку (4,4—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість у лісостеповій зоні настає наприкінці серпня, на Поліссі—в першій декаді вересня. У сховищі плоди зберігаються 1—1,5, в холодильнику — 3,5—4 місяці. При зберіганні можуть спухати.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення марочних соків, сухофруктів, для мочіння.

Примітки: у посушливих регіонах схильний до здрібніння і передчасного опадання плодів.

wine_920.jpg

Походження. Виведений в інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування гібрида 25/2-Д з сортом Грів Руж.

Поширення. З 1999 року районований на Поліссі та в Лісостепу України. Швидко розповсюджується в насадженнях садівників-аматорів.

Дерево середньоросле, і ішаско-округлою середньо- і.пущеною кроною. Скелетні і піки відходять від стовбура під широким кутом. Збуд- ливість бруньок і пагоноутво- рювальна здатність середні. Плодоносить на кільчатках, списиках, однорічних приростах.

Зимостійкість вища за середню. Стійкість проти парші та борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, щорічно, досить інтенсивно. Життєздатність пилку — 71—83%. Від вільного запилення зав'язує 6— 18% плодів. Кращі запилювачі: Алкмене, Жовтневе Дуки, Чемпіон.

Скороплідний. На середньорослій підщепі у плодоношення вступає третього року росту в саду. Плодоносить стабільно. Врожайність чотири-, п'ятирічних дерев— 7—12 кг, 8—10-річних —40— 55 кг плодів.

Плоди середніх та більші середніх розмірів (140— 200 г), середньої одно- мірності, зрізано-ширококонічні, часто асиметричні, світло-жовті, з оранжево- червоним штрихувато-роз- митим рум'янцем на більшій частині поверхні. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, суха, гладенька. М'якуш світло-жовтий, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, ароматний, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,2—4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна й споживча стиглість настає в першій половині вересня. У сховищі плоди зберігаються до одного, в холодильнику — 2,5—3 місяці. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

wine_921.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Отриманий 1935 року за схрещування сортів Вагнер і Джонатан.

Поширення. З кінця 60-х років вирощується у промислових і аматорських садах сіепової й лісостепової зон України, на південному Поліссі — з середини 70-х років на зимостійких скелету іворювачах, пізніше —на підщепі ММ.106. 1986 року районований у Степу та Лісостепу.

Дерево середньоросле, з широкоовальною або округлою кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 35—80°, кінці їх спрямовані догори. Збудливість бруньок і пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, однорічних приростах.

Зимостійкість і сприйнятливість до парші середня, до борошнистої роси — вища за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки і довго. Щороку інтенсивність цвітіння становить 3—4 бали. Життєздатність пилку висока — 42 -87%. Зав'язування плодів від природного самозапилення — 1,7—2,4, штучного — 2,7—7,0, вільного — 9—17%, від кращих запилювачів (Глостер, Рубінове Дуки, Росавка, Флоріна) — 12—24%. Схильний до самоплідності.

На сильнорослій підщепі вступає у плодоношення четвертого року після садіння, на середньорослій — третього. Шести-, семирічні дерева дають по 25—30 кг (10,0-12,0 т/га), 10-13- річні — 50—90 кг (20,0—33,0 т/га) плодів.

Плоди переважно більші середніх розмірів (145— 190 г), одномірні, пласко- округлі, зеленувато-жовті, з яскраво-червоним розмитим або смугасто-розмитим рум'янцем. Шкірочка тонка, щільна, еластична, злегка масляниста, блискуча, з легким восковим нальотом. М'якуш кремовий або світло- кремовий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, середнього кисло-солодкого смаку (4,0—4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає на початку жовтня, споживча — в лютому. У звичайному сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до червня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт краще вдається на середньорослих підщепах, у теплих регіонах.

wine_922.jpg

Походження. Сорт російської селекції. Виведений на Кабардино-Балкарській станції садівництва за схрещування сортів Ренет Симиренка та Пепін Черненка.

Поширення Випробовується в насадженнях первинного сортовивчення наукових установ в усіх зонах України.

Дерево середньоросле, і широкоокруглою розлогою кроною середньої загущеності. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом. Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність слабка. Плодоносить переважно на кільчатках, менше — на списиках і плодових прутиках.

Зимостійкість, стійкість проти парші та борошнистої роси — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки. Життєздатність пилку середня. Зав'язування плодів від вільного запилення помірне. Кращі запилювачі: Айдаред, Голден Деліщес, Джонатан, Кальвіль сніговий.

У плодоношення на слаб- корослій підщепі вступає третього-четвертого року після садіння. Плодоносить досить регулярно. Молоді дерева плодоносять помірно, дорослі — добре: у 13—15-річному віці формують по 60—95 кг плодів.

Плоди середнього та більшого за середній розміру (120—180 г), сплющено-округлоконічні, з широкоребристою верхівкою, зеленувато-жовті, з досить великими білуватими підшкірними цяточками. Шкірочка товста, щільна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш білий або кремувато- білий, щільний, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4,2—4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — початку жовтня, споживча — в лютому. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

wine_923.jpg

Походження. Виведений в інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1971 року гібрида 25/2-Д з сортом Кіддс Оранж Ред.

Поширення. У 1999 році включений до «Реєстру сортів рослин України» для Полісся та Лісостепу. Популярний в садівників-аматорів вже з початку 90-х років.

Дерево середи ьоросле, з широкоовальною, компактною середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 45—60°. Збудливість бруньок висока. Пагоноутво рювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, однорічних приростах.

Зимостійкість вища за середню, стійкість проти парші висока, борошнистої роси — нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки, інтенсивно, досить довго. Життєздатність пилку середня — 44—57%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 11— 23%. Кращі запилювачі: Айдаред, Катерина, Ліберті, Рубінове Дуки, Уманське зимове.

У плодоношення вступає на середньорослій підщепі іретього-четвертого року

після садіння. Темп нарощування врожайності середній. Плодоносить стабільно. Урожайність шести-, восьмирічних дерев — 20—30, 10— 12-річних — 45—65 кг.

Плоди середнього та більшого за середній розміру (140—180 г), досить одномірні, зрізано-округлоконічні, жовті, з інтенсивним рожевувато-червоним розмитим рум'янцем майже на всій поверхні, з рідкими великими, світло-сірими підшкірними цяточками та легким сизим нальотом. Шкірочка середньої товщини, щільна, суха. М'якуш кремовий, щільний, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, ароматний, доброго кисло-солодкого смаку (4,3—4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — у грудні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

Примітки: обов'язковим є інтенсивний захист від борошнистої роси; сорт краще вдається на середньорослій та карликовій підщепах.

wine_924.jpg

Походження. Німецький сорт невідомого походження.

Поширення. Широко вирощується у всіх зонах України ще з кінця XIX ст., однак у районування введений лише з 1954 року.

Дерево сильноросле, з кулястою середньозагуще- ною кроною. Міцні скелетні і ілки відходять від стовбура під кутом 45—60°. Збудливість бруньок вища за середню, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках.

Зимо- та посухостійкість, а також стійкість проти парші вища за середню, проти борошнистої роси — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки. Диплоїд. Прак- іично самобезплідний. Кращі запилювачі: Антонівка звичайна, Айдаред, Корт- ланд, Мекінтош, Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка. У плодоношення вступає п'ятого-шостого року після садіння, дає високі й досить регулярні врожаї; 12-20- річні дерева на сильнорослих підщепах формують по 150—200 кг плодів.

Плоди середніх і більші середніх розмірів (130— 160 г), одномірні, округло- зрізаноконічні, з п'ятьма добре вираженими ребрами на верхівці, жовтувато-зелені, з легким тьмяно-червоним розмитим рум'янцем на сонячному боці, з білими, середніх розмірів підшкірними цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, суха; при зберіганні стає маслянистою. М'якуш білий, щільний, соковитий, посереднього солодкувато- кислого смаку (3,6—4,0 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — на початку лютого. У сховищі з природним охолодженням плоди зберігаються 5—6, у холодильнику — 7—8 місяців. Під час зберігання уражуються гіркою гниллю. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення пюре, для домашньої переробки.

Примітки: сорт ціниться за стабільну врожайність, невибагливість до умов вирощування, високий вміст пектину у плодах.

wine_925.jpg

Походження. Виведений 1951 року в Німеччині за схрещування сортів Глоккенапфель і Річард Делішес.

Поширення. Проходить первинне та виробниче випробування в насадженнях наукових установ і в деяких садівничих господарствах у степовій та лісостеповій зонах і на півдні Полісся України.

Дерево сильно- та швидкоросле, з пірамідальною або високоовальною середньої загущеності кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 45—60", кінці їх спрямовані догори. Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна здатність нижча за середню. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках. Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки і тривалий час. У суцвітті переважно 3—4 квітки. Життєздатність пилку — 32—80%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 12—18%. Кращі запилювачі (Айдаред, Гала, Джеймс Грів, Джонатан, Спартан) забезпечують зав'язування плодів 22—26%.

На середньорослій підщепі ММ.106 у плодоношення вступає четвертого року. Плодоношення стабільне. На 10—12-й рік після садіння врожайність становить 35—75 кг з дерева. На карликовій підщепі врожайність 5 кг/дер. формується третього року.

Плоди більші середніх розмірів (160—200 г), округло-конічної форми, ребристі, особливо на верхівці, світло-жовті, з рожевувато- червоним розмитим рум'янцем майже на всій поверхні. Шкірочка середньої товщини, міцна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш світло-кремовий, щільний, ніжний, соковитий, приємного кисло-солодкого смаку (4,4^4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — в січні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: ефективніше реалізує потенціал продуктивності на карликових підщепах.

wine_926.jpg

Походження. Сорт американського походження, виявлений 1890 року у Східній Вірджінії як випадковий сіянець.

Поширення. Дуже поширений у промислових і аматорських садах Криму, у степовій та лісостеповій зонах України. Районований у Степу та Лісостепу з 1962 р.

Дерево сильноросле, з широкоовальною або округлою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура майже під прямим кутом. Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, однорічних приростах.

Зимостійкість нижча за середню, стійкість проти парші та борошнистої роси— середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в пізні строки, довго. Формує пилок середньої або високої життєздатності — 42—76%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 9—27%. Кращі запилювачі: Айдаред, Ель- стар, Глостер, Мелроуз.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає третього-четвертого року

після садіння, на карликовій— другого-третього. В умовах Криму у восьми-, десятирічних дерев на карликовій підщепі врожайність досягає 35—50 кг (28-63 т/га), на середньорослій — 45—60 кг (37-50 т/га).

Плоди середнього та більшого за середній розміру (120—190 г), середньої одномірності, видовжено-округлоконічні, зеленувато- жовті, з великими опробкобілими світло-коричневими сочевичками, іноді з незначним оранжевим рум'янцем та іржавою сіткою. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, гладенька, суха. М'якуш жовтувато-кремовий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, ароматний, відмінного кислувато-солодкого смаку (4,5-4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — в січні. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді, на виготовлення сухих порошків, соків.

Примітки: сорт потребує щорічного регулюючого обрізування, нормування квіток і зав'язі.

wine_927.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Виведений 1943 року за схрещування сортів Джонатан і Голден Делішес.

Поширення. 3 початку 70-х років проходить первинне, а з середини 80-х — широке виробниче випробування в насадженнях наукових установ Лісостепу і Степу України. На південному Поліссі випробовується переважно на морозостійких скелетоутворювачах.

Дерево сильноросле, з широкоовальною кроною в молодому віці та кулястою — середньо загущеною — в період повного плодоношення. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом. Збудливість бруньок вища за середню, пагоноутворю- вальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках та однорічному прирості.

Зимостійкість нижча за середню. Стійкість проти парші середня, проти борошнистої роси — низька.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки. Триплоїд. Зав'язування плодів від вільного запилення— 9—21%. Кращі запилювачі: Айдаред, Глостер,

Джонатан, Ельстар, Кокс Оранж Пепін, Чемпіон.

Скороплідний, у плодоношення вступає третього року після садіння. В умовах Київщини врожайність п'яти-, семирічних дерев становить 10—15, 10-12- річних— 40—55 кг плодів.

Плоди більші середніх розмірів і великі (170—220 г), одномірні, округлі, зелену- вато-жовті, з оранжево-червоним розмито-смугастим досить яскравим рум'янцем на 2/3 поверхні. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш жовтий, щільний, соковитий, відмінного, дуже гармонійного кисло- солодкого смаку (4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — у січні. У сховищі плоди зберігаються до січня—лютого, в холодильнику—до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення марочних соків, сухих порошків

Примітки: у кварталі розміщувати обов'язково поряд з 2—3 кращими запилювачами.

wine_928.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Відібраний 1886 року з сіянців сорту Езоп Шпіценбург.

Поширення. Районований з 1954 р. у всіх зонах України.

Дерево середньоросле, з віирокоокруглою трохи розлогою середньогустою кроною. Скелетні гілки середньої товщини, відходять від стовбура під гострим кутом (35—75°). Збудливість бруньок середня, пагоноут- норювальна здатність досить висока. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, однорічних приростах.

Зимостійкість середня. Стійкість проти парші висока, проти борошнистої роси — низька.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки, досить рясно. Життєздатність пилку середня — 26—41%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 16—32%. Кращі запилювачі: Айдаред, Голден Де- лішес, Мекінтош, Рубінове Дуки, Спартан, Уманське аимове. Схильний до самоплідності: при штучному самозапиленні зав'язування плодів становить 5—7, при природному — 2,5—3%.

Плодоносить стабільно й щедро. П'яти-, шестирічні дерева на середньорослій підщепі формують по 15—18, 10—12-річні — по 40—85 кг плодів.

Плоди середнього розміру (105—135 г), досить одномірні, округло-зрізаноконічні або округло-зрізаноциліндричні, іноді зі слабкоребристою верхівкою, зеленувато-жовті, з інтенсивним темно-червоним розмитим або смугасто-розмитим покривним забарвленням майже на всій поверхні і світлими дрібними підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, шільна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш світло-жовтий або світло-кремовий, щільний, дуже соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,4—4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає у другій декаді вересня, споживча — в січні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до квітня—травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготоволен- ня соків — основи для столових вин, сухих порошків.

Примітки: найкраще сорт удається на середньо- рослих підщепах у західному Лісостепу, Передкарпатті.

wine_929.jpg

Походження. Сорт голландської селекції. Отриманий 1955 року за схрещу- нання сортів Голден Делішес та Інгрід Марія.

Поширення. Проходить первинне та вир(}бниче випробування в Степу, Лісостепу та південному Поліссі України.

Дерево середиьоросле, і округло-розлогою загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під куюм 60—90°. Збудливість бруньок і пагоноутворю- вальна здатність висока. Плодоносить переважно на кільчатках.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки. Кращі запилювачі (Айдаред, Гала, Голден Делішес, Глостер, Джеймс Грів) забезпечують зав'язування плодів близько 18—29%.

У плодоношення вступає рано, третього-четвертого року після садіння. Плодоносить щедро й досить регулярно. Шести-, семирічні дерева формують по 12—38 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (125—150 г), одномірні, сплющено-кулясті, жовті, з яскраво-червоним плямис- то-штрихувато-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні та невеликою кількістю опробковілих сочевичок. Шкірочка середньої товщини, щільна, гладенька, суха. М'якуш світло-жовтий, щільний, соковитий, відмінного кислувато-солодкого смаку (4,5-4,7 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає у третій декаді вересня, споживча — в середині жовтня. У звичайному сховищі плоди зберігаються 2— 2,5, в холодильнику — 4—5 місяців. При зберіганні можуть уражуватися гіркою гниллю, сірою пліснявою, в'янути. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді, на виробництво соків.

Примітки: краще вдається на карликових підщепах; потребує інтенсивного захисту від грибних захворювань, особливо від борошнистої роси, а також проріджування зав'язі, літнього обрізування.

wine_930.jpg

Походження. Сорт виведений на Краснокутській дослідній станції садівництва за висівання 1939 року гібридного насіння невідомого походження.

Поширення. Вирощується у виробничих та аматорських садах північно- східних регіонів України.

Дерево сильноросле, з середньо загущеною широкоовальною формою крони в молодому віці і кулястою— у плодоносному. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 35—70°. Збудливість бруньок низька. Пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші — вища за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, рясно. Життєздатність пилку середня — 45—70%. Зав'язування плодів від вільного запилення 7—12%. Кращі запилювачі: Зимове Плесецького, Кальвіль сніговий, Київське зимове, Мекінтош, Уманське зимове.

У плодоношення вступає шостого року після садіння на сильнорослій підщепі. Швидко нарощує врожайність: десятирічні дерева формують по 60—90, 12— 14-річні — по 120—140 кг плодів. Різниця між урожайністю суміжних років сягає 25-30%.

Плоди більші середніх розмірів (150—180 г), округло-зрізаноконічні, зеленувато-жовті, з темно-червоним смугасто-розмитим рум'янцем майже на всій поверхні та численними дрібними рожевуватими підшкірними цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, суха, блискуча. М'якуш білий, щільний, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4,3—4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — у грудні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

wine_931.jpg

Походження. Сорт виведено на Краснокутській дослідній станції садівництва за висівання насіння 1949 року. Існує припущення, що в його походженні брали участь сорти Ренет Симиренка та Антонівксі Золотий Монах.

Поширення. З середини 60-х років вирощується у промислових садах північних і північно-східних районів Лісостепу га на Поліссі України. У 1969 році районований на І Іоліссі та в Лісостепу.

Дерево середньоросле, з кулястою, помірно густою кроною. Середньорозвинені скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (60—90°). Збудливість бруньок і пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на молодих, дво-, чотирирічних кільчатках, плодових прутиках та на однорічних приростах.

Зимостійкість вища за середню. Стійкість проти борошнистої роси та парші середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте пізніше за всі інші сорти, довго, інтенсивно. Життєздатність пилку середня — 26-^47%. Зав'язування плодів від вільного запилення— 6—14%. Кращі запилювачі: Зимове десертне, Кальвіль сніговий, Кортланд, Рубінове Дуки, Уманське зимове.

Скороплідний. У плодоношення на сильнорослій підщепі вступає четвертого, на середньорослій — друго- го-третього року після садіння. 10—13-річні дерева формують по 80—120 кг плодів.

Плоди більші середніх розмірів або великі (150—220 г), досить одномірні, зрізано-конічні, жовто-зелені, з легким тьмяно-оранжевим рум'янцем на сонячному боці та з світлими великими густо розсіяними підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, середньої щільності, блискуча, злегка масляниста. М'якуш зеленувато-білий або білий, дрібнозернистий, середньої щільності, соковитий, доброго солодкувато-кислого смаку (3,9—4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — на початку січня. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику— до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення пюре, сухофруктів.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від парші, омолоджування п'яти-, чотирирічних плодушок.

wine_932.jpg

Походження. Отриманий в Інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1935 року сортів Бабушкіно та Джонатан.

Поширення. З 1972 по 1999 р. районований у всіх грунтово-кліматичних зонах України. Поширений у промислових та аматорських насадженнях. Популярний у садівників-любителів завдяки смаку плодів, що містять велику кількість пектину і вітаміну С.

Дерево сильноросле, з розлогою широкообернено- пірамідальною відносно рідкою кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом. Збудливість бруньок низька, паго- ноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках і плодових прутиках. Сорт зимостійкий, невибагливий до умов вирощування, стійкий проти грибних хвороб.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки. Інтенсивність цвітіння та життєздатність пилку середня — 44—67%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 5—9, від кращих запилювачів (Айдаред, Кальвіль сніговий, Мекінтош, Уманське зимове) — 6,0—12,3%.

На сильнорослій підщепі у і їлодоношення вступає шостого, на середньорослій (ММ. 106)—третього-четвертого року. Продуктивність нарощує помірно. З віком дає високі й стабільні врожаї (у 10— 13-річних дерев — 60—95 кг).

Плоди більші середніх розмірів або великі (160— 220 г), середньої одномірності, пласко-округлі з великими згладженими ребрами, жовті, з оранжево-червоним розмито-смугастим рум'янцем на більшій частині поверхні, зі світлими дрібними підшкірними цяточками. Шкірочка товста, щільна, еластична, блискуча, з восковим нальотом. М'якуш світло-кремовий, щільний, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, доброго кисло- солодкого смаку (4,2—4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає у другій декаді вересня, споживча — у грудні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, а також для приготування марочних соків, джему, варення.

Примітки: сорт найкраще вдається на середньо- та сильнорослій підщепі; при запізненні зі збиранням плоди опадають.

wine_933.jpg

Походження. Отриманий 1934 року в Інституті садівництва (Київ) за схрещування сортів Джонатан і Апорт Олександр.

Поширення. З початку 60-х років широко вирощувався у промислових та аматорських насадженнях в усіх зонах України. До Реєстру сортів рослин України занесений 1980 року.

Останнім часом його популярність значно знизилася, насамперед — через лише середній смак плодів.

Дерево середньоросле, з широкоокруглою помірно загущеною кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура під прямим кутом з кінцями, спрямованими догори. Збудливість бруньок низька, пагоноутворюваль- на здатність середня. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, значно менше — на списиках.

Зимостійкість висока, сприйнятливість до грибних захворювань — слабка.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, досить інтенсивно. Формує пилок середньої життєздатності — 53—69%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 3—12, від кращих запилювачів (Айдаред, Джонатан, Зимове Плесецького, Кальвіль

сніговий, Рубінове Дуки, Уманське зимове) —9—23%.

У плодоношення вступає на сильнорослій підщепі п'я- того-шостого, на середньо- рослій — четвертого року після садіння. Сорту властива схильність до періодичного плодоношення середньою мірою. Урожайність п'яти-, восьмирічних дерев — 18— 25, 12—13-річних —55—80 кг плодів. Висока врожайність чергується з помірною.

Плоди більші середнього розміру та великі (140— 210 г), середньої одномірності, пласко-округлі, зі слабкою ребристістю, зеленувато-жовті, з яскраво-червоним розмитим рум'янцем майже на всій поверхні. Шкірочка тонка, ніжна, гладенька, масляниста, блискуча. М'якуш білий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4,0— 4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня, споживча — в листопаді. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику—до березня. При зберіганні щорічно уражуються загаром шкірочки. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків.

wine_934.jpg

Походження. Сорт російської селекції. Отриманий на Орловській зональній плодово-ягідній дослідній станції за схрещування 1977 року сорту Антонівка звичайна з гібридною формою OR 18Т 13.

Поширення. Випробовується в дослідах первинного сортовивчення в наукових установах Полісся та північно-східного Лісостепу України.

Дерево середньоросле, з широкоокруглою або розлогою, досить рідкою кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом. Збудливість бруньок низька, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках.

Зимостійкість висока. Імунний до 1—5 рас парші, високостійкий проти борошнистої роси.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки. Життєздатність пилку середня — 28— 52%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 6—17%. Кращі запилювачі вивчаються.

У плодоношення на се- редньорослій підщепі вступає третього року після садіння. Врожайність чотири-, шестирічних дерев — 3—20 кг.

Плоди середнього та більші середнього розміру (135—180 г), середньої одномірності, сплющено-ок руглоконічні, зеленувато-жовті, з тьмяно-розмитим рум'янцем на сонячному боці та рідкими опробкові- лими цяточками. Шкірочка тонка, щільна, гладенька, масляниста, блискуча. М'якуш світло-кремовий, щільний, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня, споживча — на початку листопада. У сховищі плоди зберігаються до грудня, в холодильнику — до березня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво соків, пюре.

wine_935.jpg

Походження. Виведений на Донецькій дослідній станції садівництва за схрещування 1951 року сортів Бойкен і Ренет Симиренка.

Поширення. З середини 70-х років вирсіщується в інтенсивних промислових та аматорських садах степової та лісостепової зон України.

Дерево слабкоросле, з пласко-округлою густою кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 65—90°. Збудливість бруньок середня. Пагоноутворювальна здатність висока. Плодоносить на кільчатках, списиках та однорічному прирості.

Зимостійкість вища за середню, сприйнятливість до парші слабка, до борошнистої роси — вища за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, довго й рясно. Життєздатність пилку середня — 42—57%. Зав'язування плодів від вільного запилення високе— 15—37%. Кращі запилювачі: Айдаред, Джонатан, Зоря Поділля, Кальвіль сніговий, Мекінтош.

Скороплідний. У плодоношення вступає третього року після садіння на серед- ньорослій підщепі, четвер- того-п'ятого — на сильно

рослій. Шести-, семирічні дерева формують по 18—40, 10—13-річні — по 75—95 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (130—150 г), одномірні, пласко-округло-конічні, з великими ребрами, особливо на верхівці, жовтувато- зелені, іноді з легким загаром на сонячному боці та рідкими, досить великими біло-зеленими підшкірними цяточками. Шкірочка товста, міцна, еластична, гладенька, блискуча, масляниста. М'якуш зеленувато-білий або білий, середньощіль- ний, дрібнозернистий, ніжний, соковитий, доброго кисло-солодкого смаку (4— 4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — в січні. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт добре вдається на середньорослій підщепі; потребує захисту від борошнистої роси та щорічного помірного проріджування крони.

wine_936.jpg

Походження сорту не визначено. Є припущення, що він походить з Придністрянської долини (Симиренко В. Л., 1995). За даними В. М. Яропуда (1969), родоначальне дерево сорту було знайдено '1850 року в селі Студена на Вінниччині.

Поширення. В Україні почав поширюватися на початку XX ст. З 1928 року введений до районування в усіх зонах республіки і до кінця 90 х років займав близько 13% площі у промислових насадженнях зимових сортів.

Дерево сильноросле з широко-округлою пониклою, досить густою кроною. Збудливість бруньок низька, пагоноутворювальна здатність висока. Плодоносить на кільчатках і плодових прутиках.

Зимостійкість середня. Стійкість проти парші вища за середню, проти борошнистої роси — висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки і недовго. Життєздатність пилку невисока — 18—23%. Зав'язування плодів від вільного запилення 11—33%. Схильний до самоплідності слабкою мірою (до 2%). Кращі запилювачі: Айдаред, Антонівка зви

чайна, Джонатан, Зоря Поділля, Мекінтош, Уманське зимове, Рубінове Дуки.

У плодоношення на сильнорослій підщепі вступає шостого-сьомого, на се- редньорослій — четвертого року після садіння. Урожайність 10—12-річних дерев — 35—80, 18-20- річних — 80-120 кг.

Плоди середнього розміру (110—140 г), досить одномірні, округло-конічні, трохи ребристі, світло-зелені, або зеленувато-жовті, з білими дрібними малопомітними підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, щільна, еластична, суха, гладенька, блискуча. М'якуш білий, щільний, ніжний, дрібнозернистий, доброго кисло-солодкого смаку (4,1—4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в середині вересня, споживча — в листопаді. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику — до березня. При зберіганні можливе побуріння шкірочки. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, для мочіння, на виготовлення соків.

Примітки: бажане вчасне збирання, щоб запобігти осипанню плодів.

wine_937.jpg

Походження. Виведений в Інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1935 року сортів Бабушкіно та Джонатан.

Поширення. З 1975 по 1998 р. районований у Лісостепу України. Досить поширений у промислових і аматорських садах Полісся.

Дерево сильноросле, з піирокоовальною середньоза- гущеною кроною. Міцні скелеті гілки відходять від стовбура під широким кутом (60—90"), кінці їх спрямовані догори. Збудливість бруньок низька, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість і стійкість проти парші та борошнистої роси висока. Невибагливий до умов вирощування, особливо ґрунтових.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, досить рясно. Життєздатність пилку добра — 52—67%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 9— 22%. Кращі запилювачі: Айдаред, Джонатан, Зоря Поділля, Спартан, Росавка, Шафран краснокутський.

У плодоношення на сильнорослій підщепі вступає четвертого-п'ятого року після садіння, врожай нарощує повільно. Плодоносить стабільно. У 12—15-річному віці дерево формує 75—120, 20—25-річному — 180—300 кг плодів.

Плоди більші середнього розміру (160—200 г), досить одномірні, сплющено- округлі, широкоребристі, жовті, з бурувато-червоним розмито-смугастим рум'янцем на більшій частині поверхні, з численними світло- сірими підшкірними цяточками середнього розміру. Шкірочка товста, щільна, еластична, тьмяна, гладенька. М'якуш світло-кремовий, середньої щільності, серед- ньо зернистий, досить ніжний, соковитий, солодкувато-кислого смаку (3,9—4,1 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає на початку жовтня, споживча — в січні. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на приготування варення, джему.

Примітки: кращі підщепи для сорту — сіянці Антонівки звичайної та ММ.106.

wine_938.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Одержаний за схрещування імунного сіянця РЯ 154—12 (Уелсі х 26829—2—2) з сортом Мекаун.

Поширення-З середини 80-х років випробовується в дослідних насадженнях наукових установ по всій території України. Перспективний для Полісся, центрального та північно-східного Лісостепу, Донбасу.

Дерево середньоросле, у молодому віці швидкоросле, з округлою негустою кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 45— 65". Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках і списиках.

Зимостійкість вища за середню. Сорт імунний до парші, сприйнятливість до борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, дуже рясно й дружно. Життєздатність пилку — 15— 55%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 6—9, від кращих запилювачів (Ай- даред, Глостер, Прісцилла, Флоріна, Мекфрі)—12—17%.

На всіх підщепах відзначається високою скороплідністю, швидким нарощуванням урожаїв, стабільним плодоношенням. Третього- четвертого року росту в саду врожайність на MM. 106 становить 6—13, в семирічному віці — 38—42, в 9-річно- му — 65 —123 кг з дерева.

Плоди середнього розміру (130—150 г), округло-конічні, зеленувато-жовті, з плямисто-розмитим інтенсивним темно-бордовим покривним забарвленням на більшій частині поверхні, численними дрібними білими підшкірними цяточками та си- зим восковим нальотом. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, блискуча. М'якуш кремувато-білий, середньої щільності, соковитий, солодко-кислого освіжаючого смаку (4,0—4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в середині вересня, споживча — наприкінці жовтня. У сховищі плоди зберігаються 2, в холодильнику — до 5 місяців. При зберіганні уражуються побурінням серцевини. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виробництво високоякісних соків, на виготовлення сухофруктів, варення, джему.

Примітки: найефективніше високий потенціал продуктивності сорт реалізує на середньорослій підщепі.

wine_939.jpg

Походження. Новий сорт польської селекції. Отриманий за схрещування 1971 року сортів Лобо та Ред Спур Делішес.

Поширення. Проходить колекційне та первинне випробування в Лісостепу та південному Поліссі України. Набуває популярності серед садівників-аматорів Перед- карпаття та західного Лісостепу.

Дерево сильноросле, з ширококонусоподібною компактною кроною. Збудливість бруньок висока, паго- ноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках (переважно), а також на списиках і плодових прутиках.

Високозимостійке, високостійке проти парші, дуже сприйнятливе до борошнистої роси.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки, рясно. Життєздатність пилку добра — 48—74%. Кращі запилювачі (Айдаред, Глостер, Мелроуз, Спартан, Флоріна, Уманське зимове) забезпечують зав'язування плодів близько 12—27%. Дуже ско- роплідний. У плодоношення на підщепі ММ.106 вступає третього року після садіння, на карликовій — в рік садіння. Плодоносить регулярно й щедро. Урожайність 5-6- річних дерев на ММ.106 — 12—17 кг.

Плоди середніх розмірів (120—140 г), одномірні, пласко-округлі зі згладженими ребрами на верхівці, світло-жовті, з темно-червоним розмитим покривним забарвленням майже по всій поверхні, з численними світлими підшкірними цяточками. Шкірочка міцна, середньої товщини, еластична, суха, блискуча. М'якуш кремувато-білий, щільний, соковитий, ароматний, десертного кислувато-солодкого смаку (4,5—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Плоди достигають у третій декаді вересня, міцно утримуються на дереві, не перестигають і не опадають. Споживча стиглість настає в листопаді. У сховищі зберігаються до січня, в холодильнику—до березня. При зберіганні можуть уражуватися гіркою підшкірковою плямистістю та гіркою гниллю. Транспортабельність добра.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт потребує інтенсивного захисту від борошнистої роси, нормування зав'язі.

wine_940.jpg

Походження. Сорт американської селекції. Виведений 1937 року за схрещування сортів Джонатан і Ред Делішес.

Поширення. Проходить виробниче випробування в Степу, Лісостепу та південному Поліссі України. Досить поширений в аматорських садах цих зон.

Дерево сильноросле, з широкооберненопірамідальною середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 45—60°. Збудливість бруньок середня, пагоноутворюваль- на здатність вища за середню. Плодоносить на кільчат- ках, плодових прутиках, верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість нижча за середню, стійкість проти парші та борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте пізно. Життєздатність пилку середня — 32—53%. Кращі запилювачі (Айдаред, Гала, Голден Делішес, Ельстар, Флоріна) забезпечують зав'язування 11—23% плодів. Ско- роплідність і врожайність сорту дуже залежать від підщепи. На карликовій підщепі вступає у плодоношення третього-четвертого, на середньорослій — п'ято- гошостого, на насіннєвій — сьомого—дев'ятого року після садіння. Плодоносить стабільно. Урожайність 10— 13-річних дерев на підщепі ММ.106 — 60—80 кг.

Плоди більші середніх розмірів або великі (170— 220 г), середньої одномірності, зрізано-округлі зі слабкою ребристістю на верхівці, жовто-зелені, з темно-червоним розмитим покривним забарвленням майже по всій поверхні та дрібними опробковілими сочевичками. Шкірочка товста, щільна, еластична, гладенька, блискуча. М'якуш світло- кремовий, щільний, дуже соковитий, відмінного кисло-солодкого смаку (4,5—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча—в грудні. У звичайному сховищі плоди зберігаються 4—5, в холодильнику — 6—7 місяців. При зберіганні можливе ураження джонатано- вою плямистістю, побурінням шкірочки. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт можна вирощувати і на Поліссі при щепленні його в крону зимостійкого скелетоутворювача та при пізньому збиранні врожаю.

wine_941.jpg

Походження. Сорт японської селекції. Одержаний 1930 року.

Поширення. Проходить виробниче випробування на півдні Лісостепу та у степовій зоні України. В насадженнях садівників-аматорів вирощується в усіх зонах. На Поліссі практикують щеплення сорту в крону зимостійкого скелетоутворювача.

Дерево сильноросле, з оберненоширокопірамідальною або широкоокруглою се- редньо загущеною кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 30—65°. Збудливість бруньок нижча за середню, пагоноутворюваль- на здатність середня. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість низька, стійкість проти парші середня, проти борошнистої роси — вища за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки. Триплоїд. Життєздатного пилку створює дуже мало — 0,5—2,5%, тому непридатний як запилювач. Зав'язування плодів від вільного запилення — 6— 19%. Кращі запилювачі: Ай- даред, Глостер, Джонатан.

Скороплідність середня. У плодоношення вступає на середньорослій підщепі четвертого року після садіння. Схильний певною мірою до періодичного плодоношення. Урожай нарощує поступово. Десяти-, дванадцятирічні дерева формують по 40—70, окремими роками — до 150 кг плодів.

Плоди більші середнього розміру або великі (160—220 г), сплющено-округло-конічні, світло- або жовтувато-зелені з численними білими й рідкими опробковілими цяточками. Шкірочка товста, щільна, гладенька, блискуча. М'якуш світло-жовтий, щільний, середньозернистий, соковитий, ароматний, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,5—4,7 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча—в січні. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт потребує правильного добору сортів-запилювачів.

wine_942.jpg

Походження. Виведений в Інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1971 року гібрида 25/2-Д з сортом Кідцс Оранж Ред.

Поширення. Проходить державне та виробниче випробування в Лісостепу та північному Поліссі України.

Дерево середньоросле з широкоокруглою середньо- загущеною кроною. Досить міцні скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (60—90°). Збудливість бруньок нижча за середню, пагоноутворювальна здатність досить висока. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках, однорічних приростах.

Зимостійкість і стійкість проти парші та борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, досить інтенсивно. Зав'язування плодів від вільного запилення — 9—15%. Кращі запилювачі: Айдаред, Ас- кольда, Джонатан.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає третього-четвертого року після садіння. Плодоносить стабільно. Урожай нарощує швидко. Урожайність семи-, восьмирічних дерев становить 25—40 кг.

Плоди більші середнього розміру (155—200 г), одномірні, зрізаношироко- конічні, зелено-жовті з темно-червоним розмитим покривним забарвленням по всій поверхні, рідкими світлими підшкірними цяточками та легким сизим нальотом. Шкірочка товста, середньої щільності, гладенька, суха. М'якуш кремовий, середньої щільності, дрібнозернистий, середньо соковитий, кисло-солодкого смаку (4,0-4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — у жовтні. У сховищі плоди зберігаються до листопада, в холодильнику— до лютого. При зберіганні можуть спухати. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

wine_943.jpg

Походження. Виведений в Інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1971 року сортів Джонатан і Грінслівз.

Поширення. У 2000 р. введений до «Реєстру сортів рослин України», його рекомендовано вирощувати на Поліссі та в Лісостепу.

Дерево середньоросле, з втирокоокруглою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (55—90°). Збудливість бруньок вища за середню, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках.

Зимостійкість висока, стійкість проти парші та борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, інтенсивно. Життєздатність пилку досить висока (53—72%). Зав'язування плодів від вільного запилення—8—17%. Кращі запилювачі: Айдаред, Аскольда, Рубінове Дуки, Спартан.

У плодоношення на середньорослій підщепі вступає третього-четвертого року після садіння. Урожай нарощує швидко: шести-, восьмирічні дерева формують по 20—30, 10-12- річні— по 50—90 кг плодів. Плодоносить стабільно.

Плоди середнього та більші середнього розміру (125—175 г), середньої одномірності, сплющено- конічні, трохи асиметричні, жовті, з тьмяно-червоним штрихувато-розмитим рум'янцем по всій поверхні та великими жовтими злегка опробковілими підшкірними цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, суха, звільна оржавлена. М'якуш жовтувато-світло-кремовий, щільний, ламкий, соковитий, ароматний, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,4-4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — в січні. У звичайному сховищі плоди зберігаються до лютого—березня, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення марочних соків.

Примітки: придатний для сучасних формувань типу веретена.

wine_944.jpg

Походження. Сорт невідомого походження, виявлений Л. П. Симиренком у 80-і роки XIX ст. в старих садках біля села Млієво і названий на честь його батька П. Ф. Симиренка.

Поширення. Широко розповсюджений у всіх зонах України, районований з 1928 р. Найкраще вдається в західному Лісостепу та в степовій зоні України.

Дерево середньоросле з широкоокруглою досить густою кроною. Міцні нижні скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 55—70°, верхні — майже під прямим. Збудливість бруньок вища за середню, пагоноутворюваль- на здатність висока. Плодоносить на кільчатках та списиках, плодових прутиках.

Зимостійкість середня, посухостійкість висока. Стійкість проти парші та борошнистої роси нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки. Диплоїд. Практично самобезплідний. Кращі запилювачі: Айдаред, Голден Делішес, Антонівка кам'яничка, Антонівка звичайна, Кальвіль сніговий, Кальвіль донецький.

На сильнорослій підщепі вступає у плодоношення четвертого року після садіння, на середньорослій — третього. Семи-, восьмирічні дерева формують по 12—15, 10—13-річні — до 100 кг плодів.

Плоди середніх та більші середніх розмірів (140— 190 г), одномірні, округло- конічні, деякою мірою асиметричні, зелені, з численними світлими досить великими підшкірними цяточками. До закінчення зберігання стають жовтувато-зеленими. Шкірочка товста, дуже щільна, еластична, гладенька, блискуча, слабкомасляниста. М'якуш білий, з зеленуватим відтінком, посеред періоду зберігання — світло-кремовий, щільний, дуже соковитий, ароматний, відмінного гармонійного смаку (4,5—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня— на початку жовтня, споживча — наприкінці грудня. В холодильнику зберігаються 7— 8 місяців, не в'януть. При зберіганні можуть спухати і уражуватися побурінням шкірочки та м'якуша. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді, а також для виробництва марочних соків.

Примітки: сорт потребує нормування зав'язі, інтенсивного захисту від грибних захворювань.

wine_945.jpg

Походження. Виведений на Мліївській дослідній станції садівництва 1934 року за схрещування сортів Бойкен і Антонівка кам'яничка.

Поширення. Проходить виробниче випробування в насадженнях наукових установ Полісся та Лісостепу України. Досить поширений в аматорських садах. З 2000 р. районований у Лісостепу.

Дерево середньоросле, з пласко-округлою, злегка пониклою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (55—80°). Збудливість бруньок вища за середню, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках і плодових прутиках.

Зимостійкість висока, стійкість проти парші та борошнистої роси вища за середню, проти плодової гнилі — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, щедро. Формує пилок середньої якості, життєздатність його — 28—53%. Зав'язування плодів від вільного запилення досить високе — 11—19%. Кращі запилювачі: Айдаред, Джонатан, Зоря Поділля, Рубінове Дуки, Симиренківець.

Сорт скороплідний, врожайний. На середньорослій вегетативній підщепі у плодоношення вступає третього року росту в саду. Плодоносить стабільно. Семи- восьмирічні дерева формують по 35—50, 10-12- річні — по 60—90 кг плодів.

Плоди великі й дуже великі (180—250 г), одномірні, пласко-округлі, слабкоребристі, зеленувато-жовті, іноді зі слабким рожевуватим рум'янцем на сонячному боці. Шкірочка тонка, ніжна, гладенька, блискуча. М'якуш зеленувато-кремовий, ніжний, соковитий, доброго солодко-кислого смаку (4,0-4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій половині вересня, споживча — в листопаді. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику — до березня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення соків, пюре, сухофруктів.

Примітки: найкраще вдається на середньорослій підщепі.

wine_946.jpg

Походження. Отриманий 1949 року на Мліївській дослідній станції садівництва ім. Л. П. Симиренка за схрещування гібрида 7911 (Пепін лондонський х Ренет ландсберзький) з сортом Делішес.

Поширення. Районований у Лісостепу України з 1991 року. Проходить виробничу перевірку на Поліссі.

Дерево сильноросле, з округлою або розлогою середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 55—80°. Збудливість бруньок і пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість, стійкість проти парші та борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте рано. Життєздатність пилку — 41—60%. Зав'язування плодів від вільного запилення 6,5— 8,0%. Кращі запилювачі: Айдаред, Рубінове Дуки, Уманське зимове. На сильнорослій підщепі вступає у плодоношення шостого року після садіння, на ММ.106 уже четвертого року урожайність становить З—

7 кг/дер. В молодому віці швидко нарощує урожайність, що на 7—10-й рік після садіння досягає 50— 80 кг з дерева (19,6-28,7 т/га), на 12—17-й — 100—120 кг/дер. (40,0—60,0 т/га).

Плоди більші середнього розміру або великі (160— 220 г), одномірні, округло- циліндричні, слабкоребристі, жовтувато-зелені, з неяскравим темно-червоним розмито-переривчасто-смугастим рум'янцем по більшій частині поверхні. Шкірочка середньої товщини, міцна, еластична, суха. М'якуш зеленувато-кремовий, середньої щільності, соковитий, кисло-солодкого смаку (4,0-4,2 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча—в грудні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до травня. При зберіганні можуть уражуватися побурінням серцевини. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: смак плодів залежить від погодних умов другої половини літа.

wine_947.jpg

Походження. Виведений в Інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1934 року сортів Джонатан і Апорт Олександр.

Поширення. Широко розповсюджений у Лісостепу та на півдні Полісся. З 1983 р. районований у Лісостепу України.

Дерево середньоросле з широкоокруглою розлогою середньо загущеною кроною. Міцні скелетні гілки нижнього яруса відходять від стовбура під кутом 75—90, верхні — 50—75°. Збудливість бруньок низька, па- гоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, плодових прутиках, однорічному прирості. Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, сприйнятливість до парші середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки і дуже довго (6—10 днів). Життєздатність пилку залежить від погодних умов періоду набубнявіння бруньок і становить 7—62%. Зав'язування плодів від вільного запилювання — 5,5—14,0, від кращих запилювачів (Айдаред, Джонатан, Росавка, Уманське зимове) — 9—22%. Сорт схильний до само- плідності. Від природного самозапилення зав'язується

2,4—4,4, від штучного — 7— 14% плодів. Скороплідний, інтенсивно нарощує врожай, плодоносить щедро й стабільно. Урожайність шести-, семирічних дерев на сильнорослій підщепі — 25—35, 10— 13-річних —65—125 кг.

Плоди середніх розмірів (110—150 г), пласко-округлі, інколи зі слабкореб- ристою верхівкою, жовтувато-зелені, з інтенсивним бордовим розмитим рум'янцем майже на всій поверхні. Шкірочка щільна, тонка, гладенька, помірно жирна, інколи слабко оржавлена. М'якуш світло-кремовий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, кисло-солодкий (4,1-4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в третій декаді вересня, споживча — в листопаді. У звичайному сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику — до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, на виготовлення високоякісних марочних соків, сухофруктів, сухих порошків.

Примітки: сорт дуже вибагливий до умов вирощування; в саду звичайного типу потребує інтенсивного захисту від парші, обов'язкового щорічного обрізування.

wine_948.jpg

Походження. Сорт селекції Молдавського НДІ плодівництва та Нікітського ботанічного саду. Виведений за схрещування сортів Кальтерербемер (Мантуанське) та Альпініст.

Поширення. Районований у Степу України з 1997 р.

Дерево сильноросле, з розлогою кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (55—85°). Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить на кільчатках, списиках і плодових прутиках.

Зимо- та посухостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші — нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте у середньоранні строки, досить рясно. Життєздатність пилку середня — 37—53%. Зав'язування плодів від вільного запилення добре — 16—19,5%. Кращі запилювачі: Айдаред, Вагнера нове, Глостер, Ліберті.

У плодоношення на се- редньорослій підщепі вступає третього року після садіння. Плодоносить стабільно. Врожай п'яти-, семирічних дерев — 15—23 кг плодів.

Плоди більші середнього розміру (155—200 г), сплющено-конічні, зі слабкою ребристістю на верхівці, жовтувато-зелені, з невеликим рожево-оранжевим розмитим рум'янцем на сонячному боці, густими дрібними сірувато-зеленими підшкірними цяточками та восковим нальотом. Шкірочка товста, щільна, еластична, гладенька, блискуча, злегка масляниста. М'якуш світло-кремо- вий, з зеленуватими прожилками, середньо-зернистий, дуже соковитий, ароматний, кисло-солодкого смаку (4,4—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча—у грудні. У сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді, для виготовлення марочних соків, сухих порошків.

Примітки: добре реалізує потенційну продуктивність на середньорослій та карликовій підщепах.

wine_949.jpg

Походження. Сорт виведений на Мліївській дослідній станції садівництва 1950 року за схрещування гібридного сіянця 564 (Бойкен х Кальвіль сніговий) з сортом Ренет Симиренка.

Поширення. Районований у Лісостепу України з 1997 року.

Дерево сильноросле, з широкоокруглою або розлогою середньо загущеною кроною. Міцні скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 50—80°. Збудливість бруньок середня, пагоноутворювальна здатність вища за середню, резервна пагоноутво- рювальна здатність висока. Плодоносить переважно на кільчатках і списиках.

Зимостійкість вища за середню, посухостійкість висока, стійкість проти парші та борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньопізні строки, рясно, формує пилок досить високої якості, життєздатність якого — 48— 64%. Зав'язування плодів від вільного запилення висока — 10—21%. Кращі запилювачі: Антонівка звичайна, Зоря Поділля, Джонатан, Ровесник Гагаріна, Рубінове Дуки.

Сорт скороплідний, урожайний. На підщепі ММ.106 у плодоношення вступає третього-четвертого року після садіння. Періодичність плодоношення виражена слабко. Швидко нарощує врожай: семи-, восьмирічні дерева формують по 35—50, 10—13-річні — по 60—110 кг (26,0—45,0 т/га) плодів.

Плоди — від середніх до великих (140—210 г), середньої одномірності, пласкоок- руглі, або округло-конічні, світло-зелені, з малопомітними біло-зеленими підшкірними цяточками. Шкірочка тонка, гладенька, еластична, блискуча. М'якуш зеленувато- білий, щільний, соковитий, доброго солодко-кислого смаку (4,1—4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість плодів настає наприкінці вересня, споживча — у грудні. У сховищі плоди зберігаються до закінчення січня, в холодильнику — до березня.

Використання: переважно у свіжому вигляді.

Примітки: сорт добре вдається на середньо- та слабкорослій підщепі, потребує нормування квіток і зав'язі.

wine_950.jpg

Походження. Сорт канадської селекції. Одержаний за схрещування сортів Мекінтош і Жовтий Ньютаун.

Поширення. З 1986 року районований в усіх грунтово- кліматичних зонах України. Найбільше поширений на Поліссі, в північно-східному Лісостепу, Донбасі.

Дерево сильноросле, з широкоовальною середньо загущеною кроною.

Скелетні гілки відходять від стовбура під кутом 50— 80". Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна здатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси висока, проти парші — нижча за середню.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, дуже рясно й дружно. Життєздатність пилку висока — 53—89%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 9—27, від кращих запилювачів (Айдаред, Рубінове Дуки, Кальвіль сніговий, Уманське зимове) — 16—37%.

Скороплідний, на середньорослій підщепі перший товарний урожай формує третього-четвертого року росту в саду. Урожай семи-, восьмирічних дерев становить 14— 29, 10—13-річних —50—95 кг. Плодоносить щедро, але нерівномірно за роками.

Плоди середні та більші середніх розмірів (120— 170 г), одномірні, сплюще- но-округлі або округло- конічні зі слабкою ребристістю на верхівці, зеленувато-жовті, з інтенсивним червоно-бордовим смугасто- розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні, з сильним восковим нальотом і численними білими підшкірними цяточками. Шкірочка товста, щільна, еластична, гладенька, масляниста. М'якуш білий, щільний, дуже соковитий, відмінного кислувато-солодко- го смаку (4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає у третій декаді вересня, споживча — у грудні. У звичайному сховищі плоди зберігаються 4—5, у холодильнику — 7 місяців. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді, а також на виготовлення соків, варення.

Примітки: потребує щорічного обрізування, нормування зав'язі, інтенсивного захисту від парші.

wine_951.jpg

Походження. Спонтанну спурмутацію сорту Старкінг Делішес виявлено в США (штат Орегон) 1952 року.

Поширення. З початку 70-х років випробовується в Лісостепу та Степу України. В 1984 р. районований у цих зонах. В аматорських садах вирощується переважно в Криму та західному Лісостепу.

Дерево середньоросле, з овальною, рідкою, компактною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під гострим кутом (30—60°). Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна здатність низька. Плодоносить виключно на кільчатках і плодухах.

Зимо- та посухостійкість нижча за середню. Сприйнятливість до парші середня, борошнистої роси — слабка.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки і недовго. Дуже чутливий до несприятливих умов у період цвітіння (дощі, туман, зниження температури). Реагує на них низьким зав'язуванням плодів. Кращі запилювачі: Айдаред, Голден Делішес, Глостер, Джонатан, Мелроуз, Рубінове Дуки, Спартан.

У плодоношення на сильнорослій підщепі вступає п'я

того року, на карликовій — третього року після садіння. В умовах Криму семирічні дерева на сильнорослій підщепі дають урожай 20,0 т/га (15— 18 кг/дер.), на карликовій — 35,0 т/га (16—20 кг/ дер.).

Плоди більші середнього розміру та великі (130—225 г), неодномірні, зрізано-ши- рококонічні з 5 ребрами, добре вираженими на верхівці, світло-зелені, з інтенсивним темно-червоним розмитим забарвленням на всій поверхні та з численними дрібними підшкірними цяточками. Шкірочка товста, щільна, суха, гладенька, з восковим нальотом. М'якуш світло-жовтий, з зеленуватими прожилками, середньої щільності, соковитий, ароматний, солодкий (4,4—4,6 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — у грудні. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику — до березня—квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт добре реагує на щорічне обрізування, омолоджування плодух, нормування зав'язі.

wine_952.jpg

Походження. Спонтанна мутація сорту Старкінг Делішес, виявлена в США (штат Вашингтон) 1952 року.

Поширення. Випробовується в дослідах первинного та виробничого сортовивчення у степовій та лісостеповій зонах України з середини 70-х років.

Дерево середньоросле, з широкоовальною, досить рідкою компактною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під гострим кутом. Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна здатність низька. Плодоносить на кільчатках, плодухах.

Зимостійкість середня. Стійкість проти парші та борошнистої роси висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки. Життєздатність пилку середня — 48—56%. Від вільного запилення зав'язує 9—24% плодів. Кращі запилювачі: Айдаред, Голден Делішес, Джонатан, Кортланд, Мекінтош, Рубінове Дуки.

На сильнорослій підщепі вступає у плодоношення третього-четвертого року після садіння. Плодоносить стабільно й рясно. П'яти-, шестирічні дерева формують по 10—22, 10—12-річні —до 110 кг плодів.

Плоди більші середніх розмірів (140—190 г), неодномірні, зрізано-округло- конічні з 5 згладженими ребрами, світло-зелені, з темно-червоним розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні та дрібними рожевуватими підшкірними цяточками. М'якуш світло- кремовий, щільний, дрібнозернистий, соковитий, ароматний, пріснувато-солодкий (4,2—4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій декаді вересня, споживча — на початку листопада. У сховищі плоди зберігаються до січня, в холодильнику — до квітня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: сорт добре реагує на щорічне обрізування, омолоджування плодух.

wine_953.jpg

Походження. Виведений в Інституті садівництва УААН (Київ) за схрещування 1934 року сортів Джонатан і Апорт Олександр.

Поширення. З 1988 р. районований у Степу та Лісостепу України, але ще з початку 70-х років широко вирощувався у виробничих та аматорських насадженнях в степовій, лісостеповій зонах та південному Поліссі.

Дерево сильноросле, з округлою компактною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом. Збудливість бруньок нижча за середню, па- гоноутворювальна здатність середня. Плодоносить переважно на кільчатках, списиках. Зимостійкість вища за середню, але відлиги в період вимушеного спокою спричиняють підмерзання 12—18% генеративних бруньок. Високостійкий проти грибних хвороб.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середньоранні строки, завжди інтенсивно. Життєздатність пилку середня — 31—65%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 6—10, від кращих запилювачів (Айдаред, Джонатан, Кальвіль сніговий, Спартан, Рубінове Дуки) — 9—17%. Скороплідність середня. В плодоношення вступає четвертого- п'ятого року після садіння. Плодоносить щорічно. З віком інтенсивно нарощує врожайність. Шестирічні дерева на ММ.106 формують по 15—25, 12—13-річні —по 70—95 кг плодів.

Плоди середнього та більші середнього розміру (140—170 г), одномірні, ширококонічні, правильної форми, жовто-зелені, з фіолетово-червоним розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні та густим сизим нальотом. Шкірочка тонка, ніжна, гладенька, масляниста. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий, середньої щільності та соковитості, солодко-кислий (4,1—4,3 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає в другій половині вересня, споживча — у листопаді. У звичайному сховищі плоди зберігаються до лютого, в холодильнику — до квітня. При зберіганні можуть уражуватися мокрим опіком. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді.

Примітки: потребує середньорослої підщепи.

wine_954.jpg

Походження. Сорт французької селекції. Одержаний за допомогою багаторазових насичуючих схрещувань з використанням сіянця Malus floribunda 821 і сортів Ром Бьюті, Голден} Делішес, Старкінг, Джонатан.

Поширення. З середини 70-х років проходить первинне та виробниче випробування в насадженнях наукових установ по всій території України, а з кінця 80-х вирощується у промислових садах степової та лісостепової зон.

Дерево середньоросле, з широкоокруглою, досить загув^еною кроною, створеною міцними скелетними гілками, що відходять від стовбура під кутом 45—80° з піднесеними кінцями. Збудливість бруньок середня. У молодому віці пагоноутво- рювальна здатність висока. Плодоносить переважно на кільчатках і верхівках однорічних приростів.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси середня, сприйнятливий до європейського раку. Імунний до 1—5 рас парші.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки і довго. Життєздатність пилку дуже висока—78—82%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 16—26, від кращих запилювачів (Пріам, Ліберті, Глостер, Рубінове Дуки) — 23—32%. Несумісний з сортом Прісцилла.

У плодоношення вступає четвертого-п'ятого року після садіння на середньо- рослій підщепі і третього — на слабкорослій. П'ятирічні дерева дають по 5—8, 9—10- річні — по 55—63 кг плодів.

Плоди середніх розмірів (110—140 г) та середньої од- номірності, зрізаноциліндрич- ної форми, з широкими, дуже згладженими ребрами, світло-жовті, з яскраво-червоним смугасто-розмитим рум'янцем майже по всій поверхні, сизуватим нальотом і білими середнього розміру численними підшкірними цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, суха. М'якуш світло-жовтий, соковитий, середньої щільності, ароматний, пріснувато-солодкий (4,1—4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня — на початку жовтня, споживча—в січні. У сховищі плоди зберігаються до березня, в холодильнику — до червня. Транспортабельність висока.

Використання: у свіжому вигляді.

Примітки: в молодому віці потребує проріджуючого обрізування.

wine_955.jpg

Походження. Сорт американської селекції, одержаний за схрещування сіянців ИУ 18492 (Мекаун х Антонівка) і МУ 49821 (Голден Делішес х 26829-2-2).

Поширення Проходить первинне випробування в усіх грунтово-кліматичних зонах України. Перспективний для центрального Лісостепу та Полісся.

Дерево сильноросле, з широкоовальною кроною в молодому віці та з пласко- округлою середньо загущеною — у плодоносному. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (65—85°). Збудливість бруньок середня, пагоноутво- рювальна здатність нижча за середню. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках.

Зимостійкість вища за середню. Сорт імунний до 5 рас парші. Стійкість проти борошнистої роси середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в ранні строки. Життєздатність пилку висока — 63—80%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 6— 15, від кращих запилювачів (Айдаред, Пріам, Спартан, Чемпіон) — 11—27%.

У плодоношення на се- редньорослій підщепі вступає четвертого року після садіння. Плодоносить стабільно. Врожайність п'яти-, семирічних дерев — 7—18 кг плодів.

Плоди середніх і більші середніх розмірів (130— 170 г), одномірні, зрізано- округло-конічної форми, злегка асиметричні, світло- зелені, з червоним штриху- вато-розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні та дрібними світлими підшкірними цяточками. Шкірочка середньої товщини, щільна, еластична, блискуча, злегка масляниста. М'якуш світло-кремовий, дрібнозернистий,          середньої щільності, соковитий, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,3-4,5 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає у другій декаді вересня, споживча — в листопаді. У звичайному сховищі плоди зберігаються до двох, у холодильнику — 3,5—4 місяці. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

wine_956.jpg

Походження. Сорт чеської селекції. Отриманий 1970 року за схрещування сортів Голден Делішес і Ренет Оранжевий Кокса.

Поширення. Проходить первинне випробування у Степу, Лісостепу та південному Поліссі України. Перспективний насамперед для західного Лісостепу, Степу, Передкарпаття. Популярний серед садівників-аматорів.

Дерево слабкоросле, з овальною серєдньо загущеною кроною. її створюють середньорозвинені скелетні гілки, що відходять від стовбура під кутом 50—70°. Збудливість бруньок висока, пагоноутворювальна здатність помірна. Плодоносить на кільчатках, списиках, плодових прутиках.

Зимостійкість і стійкість проти борошнистої роси середня, проти парші — висока.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки дружно й рясно. Життєздатність пилку середня або вища за середню — 32— 60%. Зав'язування плодів від вільного запилення — 18— 31%. Кращі запилювачі: Алкмене, Джеймс Грів, Лобо, Пріам, Теремок.

Сорт скороплідний. Плодоносить стабільно. У плодоношення вступає третього року росту в саду, високоврожайний. Урожайність п'яти-, шестирічних дерев — 17—25 кг.

Плоди більші середнього розміру (160—190 г), досить одномірні, округло- овальні, зеленувато-жовті, з оранжево-червоним смугасто-розмитим рум'янцем на більшій частині поверхні та добре помітними жовто-сірими опробковілими сочевичками. Шкірочка тоненька, дуже щільна, еластична, суха. М'якуш світло-кремовий, середньої щільності, дуже соковитий, ароматний, відмінного кислувато-солод- кого смаку (4,5—4,7 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість у Лісостепу та на півдні Полісся настає в другій декаді вересня, споживча — у жовтні. У звичайному сховищі плоди зберігаються 1,5—2, в холодильнику — близько 5 місяців. Транспортабельність середня.

Використання: переважно у свіжому вигляді.

wine_957.jpg

Походження. Отриманий на Краснокутській дослідній станції садівництва за схрещування 1963 року сортів Мекінтош і Бойкен.

Поширення Проходить широке виробниче випробування в насадженнях наукових установ і деяких господарств на Поліссі та в північно-східних регіонах України. В 1993 р. переданий у держсортовипробування.

Дерево середньоросле, з округлою, компактною, середньо загущеною кроною. Скелетні гілки відходять від стовбура під широким кутом (55—90°) з кінцями, спрямованими догори. Збудливість бруньок середня, па- гоноутворювальна здатність слабка. Плодоносить на кільчатках і списиках.

Зимостійкість і стійкість проти парші висока, проти борошнистої роси — середня.

Цвітіння та плодоношення. Цвіте в середні строки, рясно, дружно. Життєздатність пилку середня — 25—50%. Зав'язування плодів від вільного запилення 9—15, від кращих запилювачів (Айдаред, Кальвіль сніговий, Росавка, Рубінове Дуки) — 10—18,5%.

Скороплідний. На третій рік після садіння на підщепі

MM. 106 80—90% дерев формують урожайність в 3,5 кг і більше. У шести-, семирічних дерев вона становить 20-27 кг, або 10,3-13,5 т/га у 10—13-річних—по 75—110 кг. Плодоношення щорічне і досить однакове.

Плоди більші середніх розмірів (150—200 г), правильної ширококонічної форми, жовтувато-зелені, з рожево-фіолетовим розмито-смугастим рум'янцем на більшій частині поверхні та з легким сизим нальотом. Підшкірні цяточки середні за розміром, рідкі, добре помітні при зберіганні. Шкірочка середньої товщини та щільності, гладенька, масляниста. М'якуш білий, дрібнозернистий, щільний, соковитий, зі слабким ароматом, гармонійного кисло-солодкого смаку (4,3— 4,4 бала).

Достигання та лежкість. Знімальна стиглість настає наприкінці вересня, споживча — в лютому. У сховищі плоди зберігаються до закінчення лютого, в холодильнику — до травня. Транспортабельність висока.

Використання: переважно у свіжому вигляді, на виготовлення соків.

Примітки: сорт краще вдається на середньорослій підщепі.

wine_958.jpg

wine_959.jpg

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Агапкина С.Ф. Наследование высокого уровня зимостойкости в гибридном питомнике яблони: Дис.... канд. с.-х. наук. — М„ 1988. — 139 с.
2. Агровказівки по плодових розсадниках, садівництву та ягідництву / Український науково-дослідний інститут плодівництва. — Київ; Харків, 1947. — 139 с.
3. Алексеев В.П. Компоненты зимостойкости у сортов и форм яблони домашней Malus domestica: Автореферат дис. ... канд. с.-х. наук: 06.01.05 / НИЗИСНП. — М., 1983. — 24 с.
4. Атлас перспективных сортов плодовых и ягодных культур Украины / Под ред. В.П. Копаня. — К.: ООО «Одекс», 1999.— 454 с.
5. Бакши А.Я. История развития карликового плодоводства в Крыму// О развитии карликового плодоводства в Крыму. — Симферополь: Крымиздат, 1963. — С. 5 — 13.
6. Белобородова Г.Г. Агрометеорологические основы повышения продуктивности плодоводства. — Л.: Гидрометеоиздат, 1987. — 303 с.
7. Берендей А.Б. Районированные и новые сорта плодовых культур Восточной Украины. — Харьков: Вища школа, 1981. — 120 с.
8. Березовский Г.А., Кузьменко М.С., Татаринов А. Н. Изучение и внедрение интенсивных конструкций плодовых насаждений в условиях Крымской области // Основы технологии интенсивного садоводства в Украинской ССР. — К., 1978. — С. 5-12.
9. Бережной П. С., Назарова Н.Г. Рсобенности роста и плодоношения яблони в садах разной густоты посадки в условиях Донецкой области // Основы технологии интенсиввого садоводства в Украинской ССР. — К., 1978. — С. 20 — 30.
10. Браниште Н. Совершенствование сортимента плодовых культур в Румынии // Садоводство, виноградарство и виноделие Молдовы. — 1990. — № 12. — С. 13 — 14.
11. БукарчукВ.Ф. Внедрение сортов яблони в производство и принципы их размещения в насаждениях// Садоводство, виноградарство и виноделие Молдовы. — 1991. — № 3. — С. 12 — 15.
12. Букарчук В.Ф. Производство яблок в мире // Садоводство, виноградарство и виноделие Молдовы. — 1991. — № 5. — С. 13— 16; № 6. - С. 2- 5.
13. Бурмистров Л. А. Зарубежные сорта и селекционные формы яблони, устойчивые к парше // Науч.-техн. бюлл. ВИР. — 1991. — Вып. 212, —С. 17 — 21.
14. Бучинский И.Б. Климат Украины. — Ленинград: Гидрометеоиздат, 1960. — 130 с.
15. Вермель Д.Ф., Яров Б.Б. Сортимент яблони в условиях рынка// Садоводство и виноградарство. — 1995. — № 5. — С. 3-5.
16. Воробьев В.Ф. Сокращение потерь плодов яблони в системе производства, уборки и хранения: Автореф. дис. ... доктора с.-х. наук: 0ё.01.07 (ВСТИСП). — Москва, 1999. — 62 с.
17. ВуколоваА.М. Яблоня // Районированные сорта плодовых и ягодных культур. — Кишинев: Штиинца, 1981. — С. 5 — 59.
18. Гущин М.Ю., Дем'янець Є.Ф. Районовані сорти плодових і ягідних культур України. — Київ — Харків: Держ. вид-во с.-г. науки. — 1948. — 203 с.
19. ГущинМ.Ю. Экологические основы размещения плодовых и ягодных культур в Украинской ССР: Доклад-реферат дис. ... д-ра с.-х. наук: 06.536. — К., 1969. — 112 с.
20. Дементьева М.И. Фитопатология. 3-е изд. — М.: Агро- промиздат, 1985. — 397 с.
21. Джувинов В. Летни ябълкови сортове // Овощарство. — 1979.—Т. 58.-№ 8, — С. 6-9.
22. Довбиш О.П. Основні агробіологічні показники інтроду- кованих сортів яблуні в умовах Поділля // Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 47. — С. 25 — 28.
23. Драгавцев А.П. Горное плодоводство. — М.: Сельхоз- гиз, 1959. — 431 с.
24. Ермаков А. Б. Развитие и эффективность садоводческих предприятий разных форм хозяйствования. — К.: Винол, 1997. — 292 с.
25. Єрмаков О.Ю. Особливості адаптації садівництва України до ринкових умов господарювання 11 Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 47. — С. 261—265.
26. Жданов В.В., Седов E.H. Селекция яблони на устойчивость к парше. — Тула: Приок. кн. изд-во, 1991. —208 с.
27. Жданов В.В., Седов E.H. Генетико-иммунологические основы, результаты и перспективы селекции яблони на устойчивость к болезням и вредителям // Юбилейный сб. — Орел: ВНИИСПК. — 1995. — С. 88—101.
28. Жучков Н.Г. Частное плодоводство. — М.: Сельхозгиз, 1954.-439 с.
29. Иванов В.Ф., Иванова A.C., Опанасенко Н.Е. Экология плодовых культур. — Киев: Аграрна наука, 1998. — 408 с.
30. Инденко И.Ф., Расулов А.Р. Сорта плодовых культур, перспективных для горно-лесной зоны Центрального Кавказа // Интенсивное плодоводство на Черноморском побережье РСФСР. - 1988. — Вып. 35. - С. 7-16.
31. Инденко И.Ф., Расулов А.Р., Гутов И.Х. Испытание устойчивых к болезням сортов яблони на Северном Кавказе // Садоводство и виноградарство. — 1994. — № 2. — С. 18—19.
32. КалашникБ. А. Состояние и перспективы развития садоводства Ивано-Франковской области: Автореф. дис. ... канд. эконом, наук: 08.00.05 // Сельскохозяйственный ин-т. — Харьков, 1967. — 18 с.
33. Канашина P.A., Черненко Т.Н. Обновление сортимента яблони в южной степной зоне Украины // Тез. докл. и выступлений на междунар. научно-методич. конф. «Состояние сортимента плодовых и ягодных культур и задачи селекции». — Орел: ВНИИСПК. - 1996.-С. 97—99.
34. Карпенчук Г.К. Продукція яблук у країнах Європейської Спільноти і Американського континенту // Новини садівництва. — 1993. — № 1-2. — С. 29—33.
35. Карпенчук Г.К. Схеми розміщення і продуктивність яблуні на підщепах М.9, М.26 і ММ.106 у центральному Лісостепу 11 Новини садівництва. — 1994. — № 2. — С. 11—14.
36. Кичина B.B. Проблема зимостойкости в селекции яблони // Плодоовощное хозяйство. — 1986.— № 11.— С. 14—17.
37. Кладь A.A., Причко Т.Г. Изучение качественных показателей и лежкоспособности новых сортов яблок на Кубани // Матер. Междунар. научно-практ. конф. «Садоводство и виноградарство 21 века» (7—10 сентября 1999 г.). — Ч. 5. — Краснодар: СКЗНИИСиВ, 1999.— С. 176—178.
38. Клочко П.В. Інтенсивні технології вирощування плодів яблуні в умовах зрошення Півдня України // Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 47. — С. 150—155.
39. Клочко П.В. Научные разработки для создания интенсивных насаждений семечковых пород на юге Украины // Матер. междунар. научно-практ. конф. «Садоводство и виноградарство 21 века» (7—10 сентября 1999 г.). — Ч. 2. — Краснодар: СКЗНИИСиВ, 1999.— С. 105- 109.
40. Козак Н.В. Агроэкологические основы сохранения плодородия почвы в промышленных насаждениях яблони и их качественная оценка в садоводстве Украины: Дисс. ... докт. с.-х. наук: 06.01.03. — Харьков, 1999. — 364 с.
41. Колесников В.А. Ориентировочный сортимент плодовых пород для Крыма. — Симферополь, 1927. — 15 с.
42. Кондратенко П.В., Завалевська В.О., Шевченко J1.M. Економічна ефективність вирощування яблук у різних зонах України //36. наук, праць Інституту землеробства УААН. — 1997. — Вип. 2. — С. 145- 149.
288
43. Кондратенко Т.Є., РезніченкоЛ.С., Власов В.І. Сорти Степана Харитоновича Дуки // Сад. — 1994. — № 2 — 3. — С. 6 —7.
44. Кондратенко Т.Є., Чиж О.Д., Хом'як М.Я. Перспективні сорти яблуні для Полісся та Лісостепу України // Послідовники Л.П. Симиренка — садівництву України. — Черкаси, 1995. — С. 32 — 38.
45. Кондратенко Т.Є., Кондратенко П.В. Яблуня і мороз 11 Сад. - 1995. - № 2. — С. 21 - 23.
46. Кондратенко Т.Є., Кондратенко П.В. Сорти яблуні, імунні до парші. — К.: Аграрна наука, 1996. — 53 с.
47. Кондратенко Т.Е., ДеркачД.Ф. Особенности повреждения плодовых культур при длительном заморозке во время цветения // Садоводство и виноградарство. — 1991. — № 11. — С. 7-10.
48. Кондратенко Т.Є. Зимостійкість імунних до парші сортів яблуні // Садівництво. — К.: Аграрна наука. — 1995. — Вип. 44.-С. 17-20.
49. Кондратенко Т.Є. Можливості вдосконалення сортименту яблуні на Поліссі України // Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 46. — С. 27—30.
50. Кондратенко Т.Є. Товарні та смакові якості плодів нових сортів яблуні 11 Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 47.-С. 17-21.
51. Кондратенко Т.Є. Стійкість сортів яблуні до низьких температур в осінньо-зимовий період і у фазу цвітіння // Сад, виноград і вино України. — 1998. — № 10 — 12. — С. 12—15.
52. Кондратенко Т.Є. Минуле і сучасне садів на карликових підщепах в Україні // Пропозиція. — 2000. — № 4. — С. 48 — 51.
53. Кондратенко Т.Є. Яблука на ринках України // Садівництво. — К.: Нора Принт. — 2000. — Вип. 50. — С. 323—332.
54. Копань В.П. Селекція яблуні в Україні: Дис. ... докт. с.-г. наук: 06.00.05. - К., 1995. - 308 с.
55. Красова Н.Г. Новые сорта яблони в интенсивном саду // Садоводство и виноградарство. — 1994. — № 3. — С. 4 — 5.
56. Красова Н.Г. Сортовой фонд яблони и груши и его использование в селекции и производстве: Автореф. дис.... докт. с.-г. наук: 06.01.05 / ВСТИСП. — М., 1996. —48 с.
57. Кудасов Ю.Л. Виробництво яблук у Канаді // Новини садівництва. — 1995. — № 2 — 3. — С. 50— 53.
58. Ланцкій Ю. Сорта яблокъ, намъеченные для массовой культуры. — М.: «Печатня С.П. Яковлева», 1898. — 27 с.
59. Лиханос Ф.Д. ЯблОня. — М.; Л.: Сельхозгиз, 1950. — 135 с.
60. Лосев А.П. Погода и урожай яблони. — Л.: Гидрометео- издат, 1979. — 88 с.
289
19 - 4380
61. Лучков П.Г. Садоводство на склонах. — М.: Россельхоз- издат, 1985. — 151 с.
62. Ляпихова A.A., Панфилова Л.Г. Создание генетически совершенных сортов яблони // Садоводство и виноградарство. — 1992. — № 3 — 4.— С. 18—19.
63. Ляпихова A.A. Зимостойкость яблони в условиях Крыма // Селекция на зимостойкость плодовых и ягодных культур / Матер. совещ. — М.: ВСТИСП, 1993. — С. 102—105.
64. Ляпихова A.A. Селекционные сорта яблони Крымской опытной станции в производственном испытании // Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 46. — С. 25 — 27.
65. Ляпихова A.A., Гриценко Л.А. Иммунные и полигенно устойчивые к болезням сорта яблони в Крыму // Матер. IV Меж- дунар. науч.-производств, конфер. «Селекция, экология, технологии возделывания и переработки нетрадиционных растений». — Симферополь: Таврия, 1996. — С. 12.
66. Максимцова М.Э. Биологические аспекты подбора перспективных сортов яблони для промышленных насаждений При- кубанской зоны садоводства: Автореф. дис. ... канд. с.-х. наук: 06.01.07 / Кубанский Гос. аграрный университет. — Краснодар, 2000. — 24 с.
67. Мельник О.В. Лігол — потенціальний конкурент Айдаре- да // Новини садівництва. — 1995. — № 2 — 3. — С. 75 — 76.
68. Метлицкий З.А. Зимние и весенние повреждения плодовых деревьев. — М.: Гос. изд-во. с.-х. лит., 1960. — 112 с.
69. МікаА. Напрямки модернізації польського садівництва // Новини садівництва. — 1995. — № 2 — 3. — С. 58—60.
70. Михайлова Є.В., Кандаурова Е.Ф., Резниченко Л.С. Химико-технологическая оценка новых сортов яблони осеннего и зимнего сроков созревания // Садоводство. — К.: Урожай. — 1990. — Вып. 38. — С. 56—64.
71. Михайлова Є.В., Кондратенко Т.Є. Господарсько-біологічні особливості та хіміко-технологічна оцінка нових перспективних сортів яблуні в умовах Полісся України // Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1997. — Вип. 45. — С. 15—16.
72. Мосейчук В.В. Испытание способов формирования и обрезки сильнорослой яблони с округлыми кронами в степном Крыму// Совершенствование технологии выращивания плодовых культур. — К., 1984. — С. 30—35.
73. Неговелов С.Ф., Вальков В.Ф. Почвы и сады. — Ростов- на-Дону: Изд-во Ростовского университета, 1985.— 191 с.
74. Негода В.І. Вплив зміни параметрів конструкції саду на продуктивність яблуні у степовому Криму // Садівництво. — К.: Урожай, 1993. — Вип. 42. — С. 26 — ЗО.
75. Нестеров Я. С. Географическая изменчивость товарных и вкусовых качеств плодов яблони // Сортоизучение и селекция плодовых культур.— Л.: ВИР. — 1983. — С. 3 — 10.
76. ОбіходЛ.С. Продуктивність яблуні на підщепі М.Э в зоні Центрального Лісостепу // Новини садівництва. — 1994. — №2.-С. 15—16.
77. Омельченко І.К. Культура яблуні в Україні. — К.: Урожай, 1993. —264 с.
78. Овсянников A.C., Лобанов Г.А. Период формирования плодов // Садоводство. — 1972. — № 2. — С. 35.
79. Осипова 8.Ф., Хакулова Г.Г., Шапенкова Л.А. Сорта плодовых и ягодных культур, рекомендуемые для переработки на различные виды консервов // Селекция и сорторазведение садовых культур. Юбилейный сб. Орел: ВНИИСПК. — 1995. — С. 274—282.
80. Павленко Л. В. Господарська цінність районованих сортів і гібридів О.Є. Берендея в Харківській області // Тези доп. наук.-практ. конф. «Інтенсивні технології у садівництві Наддністрянщини та Передкарпаття України». — Чернівці. — 1995. — С. 50 —51.
81. Павленко М.І. Деякі результати первинного сортовивчен- ня яблуні в умовах східного Лісостепу України 11 Тези доп. наук.- вироб. конф. «Сучасні проблеми і перспективи розвитку садівництва». — Вінниця, 1994. — С. 40—42.
82. Панасюк М.Г. Спадкування біохімічних ознак у яблуні // Наук. пр. Мліївської досл. станції садівництва. — К.: Вид. Української акад. с.-г. наук, 1961. — Вип. 54. — С. 39—54.
83. Пилипчинець И.О., Кожокар Г.С., Попович М.М. Наукові основи підвищення ефективності ведення садівництва // Міжвідом. темат. наук. зб. «Проблеми агропромислового комплексу Карпат». — Ужгород: Карпати, 1992.— Вип. 1. — С. 123—128.
84. Полок ? Стан садівництва в Чехії та Словаччині // Новини садівництва. — 1995. — № 2 — 3. — С. 61 — 62.
85. Помология. Том 1. Яблоня / Под общ. ред. Андриен- ко М.В. — К.: Урожай, 1992. — 351 с.
86. Попов В.П., Симиренко В.Л. Природньо-історичні райони України та принципові міркування, що їх слід покласти в основу, складаючи округові асортименти масового поширення на Україні// Пр. першої Всеукр. наради з питань садівництва. — Мліїв: Вид. Мліївської садово-городньої дослідної станції. — 1929, —С. 7-33.
87. Программа и методика сортоизучения плодовых, ягодных и орехоплодных культур / Под общ. ред. Седова E.H. — Орел: ВНИИСПК. — 1999. — 608 с.
88. Проценко Д.Ф. Морозоустойчивость плодовых культур СССР. — К.: Изд-во КГУ, 1958. — 392 с.
89. Резвякова С.В., Седов E.H., Трунова В.А. СЬздание зи
мостойких, устойчивых к парше сортов яблони // Селекция на зимостойкость плодовых и ягодных культур: Матер, совещ. — М.: ВСТИСП. - 1993. - С. 43^7.
90. Рєєстр сортів рослин України на 2000 рік. — К.: Офіційне видання. — 1999. — Ч. 2. — 62 с.
91. Рекомендации по породно-сортовому составу плодовых и ягодных насаждений юга и степной зоны Украины / Н.И. Ту- ровцев, P.A. Канашина, H.H. Клочко и др. — Мелитополь, 1993, — 93 с.
92. Реп'яшникВ.В. Продукція яблук у північно-східному регіоні США // Новини садівництва. — 1995. — № 1. — С. 30—32.
93. Романов А.О. Плодоношення і ріст різних сортів яблуні І І Садівництво. — К.: Урожай, 1993. — Вип. 42. — С. 8 — 17.
94. Романов A.A., Васюта В.М., Кондратенко П.В. и др. Повреждение яблони морозами в Лесостепи Украины // Плодоовощное хозяйство. — 1986. — № 11. — С. 22—24.
95. Рубин С.С. Содержание почвы и удобрение в интенсивных садах. — М.: Колос, 1983. — 271 с.
96. Рылов Г.П. Яблоня в вашем саду. — Минск: Урожай, 1998.—399 с.
97. Савельев Н.И. Генетические основы селекции яблони. — Мичуринск: Изд-во ВНИИГ и СПР им. И.В. Мичурина, 1998.— 408 с.
98. Седов E.H. Селекция семечковых культур на устойчивость к парше и мучнистой росе — приоритетное направление науки // Садоводство и виноградарство. — 1992. — № 1. — С. 11 — 14.
99. Седов E.H., Красова Н.Г. Сорта яблони и груши. — Орел: ОГТРК, 1993.-224 с.
100. Седов E.H. Некоторые проб/Темы адаптивного садоводства // Садоводство и виноградарство. — 1998. — № 4. — С. 2—4.
101. Седов E.H., Жданов В.В., Красова Н.Г., Серова З.М. Новые сорта яблони // Садоводство и виноградарство. —1999. — № 4.— С. 20 — 21.
102. Седов E.H., Жданов В.В., Красова Н.Г., Серова З.М. Новые сорта яблони Здоровье, Рождественское, Морозовское и Желанное // Садоводство и виноградарство. — 2000. — № 2. — С. 13-15.
103. Седова ЗА. Яблоки — высшим сортом. — Тула: Приок- ское изд-во, 1985. — 103 с.
104. Седова З.А. Результаты 35-летней работы по оценке химического состава плодов и ягод // Селекция и сорторазведение садовых культур. Юбилейный сб. Орел: ВНИИСПК. — 1995. —С. 249-257.
105. Сенин В.И., Клочко П.В., Кривая А.П. Эффективность интенсивных садов в природных условиях южной Степи УССР // Основы технологии интенсивного садоводства в Украинской ССР.-К., 1978. —С. 12—19.
106. Сидоренко И.И. Пути улучшения сортимента яблони в Донбассе: Автореф. дис.... канд. с.-х. наук / Украинская сельскохозяйственная академия. — Киев, 1964. — 20 с.
107. Симиренко В.Л. Часткове сортознавство плодових рослин. У 2 т. — T.I : Яблуня. — К.: Аграрна наука, 1995. — 454 с.
108. Симиренко Л.П. Помология. T. 1. — К.: Изд. Украинской академии с.-х. наук, 1961. — 579 с.
109. Скорина СО. Грунти Української PCP (пояснювальний текст до карти грунтів). — К.: Укрземпроект, 1967. — С. 9—12.
110. Скороход В., Мельник О. Нові німецькі сорти яблуні // Новини садівництва. — 1995. — № 2 — 3. — С. 72 — ,74.
111. Смыков В.К Биология яблони и абрикоса и принципы формирования промышленных сортиментов. — Кишинев: Шти- инца, 1978. — 169 с.
112. Смыков В.К. Плодоводство СФР Югославии // Садоводство. — 1978. — № 8. — С. 44 — 45.
113. Соловьева М.А. Атлас повреждений плодовых и ягодных культур морозами. — К.: Урожай, 1988. — 48 с.
114. Створення і продуктивне використання інтенсивних насаджень яблуні. Рекомендації / П.В. Кондратенко, О.Д. Чиж,
B. І. Водяницький та ін. — К., 1997. — 24 с.
115. Сухолиткий М.Д., Михайлов І.С. Конструкції зерняткових садів Наддністрянщини і Прикарпаття 11 Тези доп. наук.- практ. конф. «Інтенсивні технології у садівництві Наддністрянщини та Передкарпаття України». — Чернівці, 1995.—
C. 103 - 104.
116. Тарасенко М.П. Подвои основных плодовых культур в Украинской ССР: Автореф. дис. ... д-ра с.-х. наук: 06.536. — К., 1970. — 73 с.
117. Татаринов А.H. Садоводство на клоновых подвоях. — К.: Урожай, 1988. — 208 с.
118. Титов Д.А., Титова Л.П. Характеристика возбудителя парши яблони // Защита растений. — 1992. — № 7. — С. 51 — 52.
119. Толстолик Л.М., Канашина P.O., Черненко Т.І. Сорти яблуні, перспективні для вирощування в степовій зоні України 11 Садівництво. — К.: Аграрна наука, 1998. — Вип. 46. — С. 31-33.
120. Требушенко Е.И., Требушенко П.Д. Сорта яблони для интенсивных садов І І Садоводство. — 1982. — № 2. — С. 26 — 27.
121. Трунова В.А., Резвякова C.B. Компоненты зимостойкости устойчивых к парше сортов и гибридов яблони // Селекция и сорторазведение садовых культур. — Орел, 1992. — С. 64 — 72.
122. Усов А.Г. Новые сорта яблони для интенсивного садоводства // Садоводство. — 1984. — № 3. — С. 21 — 23.
123. Франчук ЕП. Товарные качества плодов. — М.: Агро- промиздат, 1986. — 269 с.
124. Хайде А., Хіллебрандт П. Стан і напрямки розвитку садівництва Голландії // Новини садівництва. — 1996. — № 1— 4. - С. 25-29.
125. Череватенко С.Я. Разведение яблони. — M.: Новая деревня, 1926. — 26 с.
126. Чиж О. Д., Кондратенко Т.Є., Власов В.І. та ін. Сорти для вашого саду. — К.: Вид. дім «Просвіта», 1995. — 127 с.
127. Чупринюк В.Я. Селекция яблони в лесостепной зоне Украины на улучшение химического состава плодов // Интенсивная технология выращивания плодовых культур в Центральной Лесостепи УССР. — К.: УСХА. — 1988. — С. 56 — 59.
128. Шабловський Б.Й., Дем'янець Є.Ф., Ардатьєв M. та ін. Асортименти плодових та ягідних культур УРСР. — Київ — Харків: Держ. видав, колг. і радг. літ. УРСР. — 1938. — Вип. 27.-334 с.
129. Шевченко В.В., Пономаренко C.B. Изучение загущен- но-строчных насаждений яблони в условиях предгорного Крыма ІI Совершенствование технологии выращивания плодовых культур. — К., 1984. — С. 20-24.
130. Шестопаль А.Н. Развитие садоводства Львовской области: Автореф. дис. ... канд. эконом, наук / Украинская с.-х. академия. — К., 1967. — 21 с.
131. Шестопаль А.Н. Воспроизводство и эффективность продуктивного использования плодовых и ягодных насаждений. — К.: Сільгоспосвіта, 1994. — 256 с.
132. ШинковаЛ.А. Термическая характеристика периода вегетации яблони на Европейской территории СССР. — Фенологические особенности растений в связи с их географией и продуктивностью. — Л., 1972. — С. 74 — 79.
133. Ширко Т.С., Ярошевич А.Н. Биохимия и качество плодов. — Минск: Наука и техника, 1991.
134. ШироковН.С. Методика и техника порайонной стандартизации сортов плодово-ягодных культур // Научное плодоводство. Бюл. НИИ плодово-ягодного хоз-ва им. Мичурина. — Воронеж: Изд-во Коммуна, 1994. — № 2. — С. 5—17.
135. Шубенко С. Яблуня і груша. — Харків: Книгоспілка, 1927, —137 с.
136. Шумейко А., Федорова Е Брось ананасы. Яблоки жуй // Бизнес, 1999. — № 17 (328), 26 апреля. — С. 62.
137. Щиголев A.A. Руководство для составления фенологических прогнозов: Метод, указания ЦИП. — М.: Гидрометеоиз- дат, 1951. — Вып. 5. — 43 с.
138. Яропуд В.Н., Смирнов С.А., Довбыш О.П. Результаты изучения и отбора новых высокоурожайных и иммунных сортов яблони. — Винница, 1999. — 81 с.
139. Bischof H. Apfelqeschmachmackstest alter und moderner Sorten //Obst Garten. — 1989. — Bd. 108. — № 4. — S. 222 — 223.
140. Blanke M. Obstbau in Japan // Erwerbst — Obstbau. — 1995. - Bd. 37. — № 4. - S. 123 — 125.
141. Blazek J., tPaprstein F. Breeding apples for scab tolerance at Holovousy // Progress in Temperate Fruit Breeding. Kluwer Asad. Publ, 1994. — P. 21 - 25.
142. Boreski L. Field susceptibility of 13 scabresistant apple cultivars to apple powdery mildew 11 Acta agrolot. — 1987. — V. 40. — № 1 — 2. — P. 87 — 98.
143. Braniste N., Amzar V., Ivan /. Comportarea unor soiuri si nibrizi de mar eu rezistenta genetica la rapan in diferlte comdirii ecologice, fara tratamente cu fungicide // Zucr. Sti. Inst. Product. Romic., Pitesti. — Bucuresti, 1989. — N. 13. — P. 269 — 276.
144. Brooks R., O/mo H. Register of new fruit and nut varieties list 31 // Hortscience, 1978. — V. 13. — № 5. — P. 522 — 532.
145. Cimanowski J. etat. Evaluation of susceptibilityof 22 apple varieties to apple scab (Venturia Inaegualis (Cooke Aderh) apple powdery mildew (Podosphaera leucotricha (Ell.and Ev.) // Fruit Sei. Repts. — 1988. - V. 15. — № 2. — P. 81 — 84.
146. De Coster J. Qelques caract?ristiques de larboriculture fruitiere an Japon 11 Fruit Beige. — 1989. — V. 57. — № 426. — P. 142—145.
147. Duhan K. Vorlaufige Zeistungsdaten und Kurzbesch — reibungen neuer Apfelsorten 11 Besseres Obst. — 1980. — Bd. 25. — № 4. - S. 62-63.
148. FabyR. Pillnizer Apfeleselektionen // Obstbau. — 1994. — № 5. — S. 245 — 246.
149. Fischer С. Breeding apple cultivars with multiple resistance 11 Progress in Temperature Fruit Breeding. — Kluwer Acad. Publ, 1994. — P. 43 — 48.
150. Getmariva E Vyslodky odrudoveno pokusn u jabloni I I Zahradnictvo.-1991.-V. 16. - № 7. — C. 222 — 224.
151. GoddrieP.D. Apple. Index top fruit cultivars: 25 yers research in brief // 1970—1995. Fruit research centre Wilhelmina — dorp, NL.- 1995. - P. 20-26.
152. GrucaZ. Sadownictwo w Poludniowym Tyrolu // Seminaria sadownicze. — Przybroda, 1998. — Biuletyn. nr. 3. — P. 5— 13.
153. /sac /., Cociu V. Sortimentul de Romi, cars un si arbusti fructiferi care se vor inmulti in perioada 1988 — 1995 // Prod. Veget. Hortic. — 1988. - T. 37. - № 10. - C. 5 — 9.
154. KempH., Wertheim S.J. Appel//Grootfruit. 19 e Rassenlijst
voor Fruitgewassen 1999. — Wageningen: CPRO — DLO, 1999. — S. 41 - 83.
155. KramerR. Obstler in Italien // Dtsch. Baumsch. — 1990. — Bd. 42. — № 12. — S. 595 — 597.
156. KruczynskaD. Noweodmianyjabloni. — Warszawa: Hortpress Sp. Z.O.O.- 1998. - 120 s.
157. Kur/us R. Sadownicze badania naukowe w Wielkiej Brytani /I Seminaria sadownicze. — Przybroda, 1998. — Biuletyn nr. 3. — S. 34 - 40.
158. Kur/us R, Szklarz M. Pnodukcja jablek w Polsce na tie produkcji swiatowej // Seminaria Sadownicze — Przybroda, 1997. — Biuletyn nr. 2, — S. 3 — 11.
159. LambR. eta/. Liberty apple 11 HortScience. — 1979. —V. 14(6). — № 1.-P. 757-758.
160. Lamb R. et a/. Freedom, a Disease resistant apple 11 Hortscience. - 1985. - V. 20. - № 4. — P. 774-775.
161. Lifka E Zo sympozia о riadenej admosfere pri dlhodobom skladovani ovocia a releniny // Zahradnictvo. — 1978. — T. 3. — N° 8, —S. 359-360.
162. MageinH. Le secteur fruitier en Belgique I I Ann. Lembloux. — 1992. - V. - № 4. - P. 249 - 288.
163. MakoszE. Produkcja jablek w krajach srodkowo —wschodniej Europy I I Polskie odrodnictwo w obliezu integracji z Unia Europejska. Sesja naukowa. Krakow, 1998. — Zeszyt 57. — T. 2. — S. 515 — 518.
164. MantingerH. Alcune nowita varietali // Frutta e vite. — 1987. — V.12. — № 6, —S. 697-698.
165. Me/i T. Ertrage und Kosten im schweizerischen Tafelapfel: Anbau 1. H Obstbau (Bonn). — 1984. — Bd. 13. — № 12. — S. 540—542. ,
166. Niko/ic M., M і sic P., Gvozdenovic D., N en a do vie — Mratinic E., Radulovie M. Dostugnuca u vocarstvu — nove sorte і podloge vocaka // Jugoslovensko vocarstvo. — 1996. — V. 30. — № 3-4. — S. 185-200.
167. Nilsson N. Sortsvalg — produktiviitet og — okonomi 11 Frugtavleren. — 1980. — V. 9. — № 1. — S. 18 — 25.
168. Proctor J. Apple cultivars grown in Canada// Fruit Varieties J. - 1979.—V. 33.-№ 1.-P. 12— 15.
169. PrzjblaA. Parchoodporne odmianyjabloni // Ogrodnictwo. — 1987. —T. 24.-№ 1,— C. 7— 10.
170. Rapillard Ch. Pommers rsistantes a la tavelure I I Rew. suisse viticult, arboricult et horticult. — 1989. — V. 21. — № 3. — P. 275 — 277.
171. Rati V. Cercetari privind imbunaltafirea sortimentului de mar, prin introducerea in cultura a uron soiuri eu rezistenta genetica la principalete boli in zona Bacau // Cere agron. Moldova. — 1989. — T. 22. — № 3. — P. 83 — 88.
172. RichterM. Prima — nova odruda jablone // Zahradnictvo. — 1985. —№ 10. — S. 437.
173. SeemR.C., ZambR.C., AldwinckleH.S. Apple (Malus pumila). Scab; Venturia inaegualis. Sooty blotch; Gloegdes nomigena 11 Biol, and Cult. Fests Contr. Plant. Diseases. — 1987. — № 2. — P. 6.
174. Si/berei$en R. Schorfwiderstandsfahige Apfelsorten — Zuchtziel und Wirklichkeit // Erwerbsobstbau. — 1985. — Bd. 27. — № 1. -S. 5—13.
175. Stehr R. Schorfresistente Apfelsorten. Erfahrungen aus Norddent schland, Teil 2 // Obstban. — 1997. — № 10. — S. 490— 495.
176. Toma/a K., Szymanderska H. Jablka w sadzie i kuchni. — Warszawa, 1994. — 127 s.
177. Toma/a K., Makosz E. Atlas standartow jakosciowish jablek. — Warszawa: «Blugraf», 1996. — 98 c.
178. Ugo/ik., Lech W., Ku/awik K. Odmiany jabloni. — Krakow: Plantpress, 1996. — 144 s.
179. Visitor — Guide — Book. National Research Station for Fruitgrowing VZW, 1999. — 92 s.
180. WaUkerC. We have the ingredients for succes if we maintain balance in young orchards // Horticulture Industry. — 1979. — Jan. — P. 12—14.

wine_960.jpg


EuroWine

04/03/2012 17:05



Languages

Ужгородский коньячный завод Директор - Гисем Владимир Васильевич 88000, Украина, г. Ужгород ул. Тимирязева, 19, тел.: (0312) 63-86-21, 64-20–93 e-mail: ukz@tysa.ua

ВИНОГРАДАРСТВО И ВИНОДЕЛИЕ Аналитические исследования, Экспертизы, Консультации Александр Сидоренко +38(050) 318-16-90