Eurowine

epravda.com.ua: Українське виноробство: заручник політичного чи економічного підходу?

Чому європейське вино не завжди якісніше та що потрібно для розвитку українського виноробства.

генеральний директор української корпорації з виноградарства і виноробної промисловості "Укрвинпром"
 

- Аналізуючи стан розвитку української виноградарсько-виноробної галузі, складно зрозуміти, чому досі українці нехтують чималими ресурсними можливостями? 

Україна, яка має величезний потенціал для масштабного виробництва якісної виноробної продукції, досі займає лише 20-ту сходинку у рейтингу виноробних країн світу, а могла б бути, щонайменше, у топ-10. 

Водночас інтенсивний розвиток виноградарсько-виноробної галузі сприяє й зростанню національної економіки загалом. Саме це свого часу зрозуміла Аргентина. 

У 1959 році, під час найглибшої в історії цієї країни кризи, фокусування на потенціалі виноробної галузі підняло її з соціально-економічної прірви. 

Відтоді аргентинці пристрасно плекають своє виноробство, не менш ніж французи чи іспанці: хто не чув про їхню візитівку, аргентинське вино "Мальбек"? 

Або ж візьмемо для прикладу китайців, котрі активно розвивають, насамперед, ті галузі і напрямки, які у короткостроковій перспективі дають максимальний ефект. Упродовж останніх десяти років площі виноградних насаджень у Піднебесній зросли на 200 тисяч гектарів: з понад 585 тис. га у 2010 р. до 785 тис. га у 2020 р., що вивело Китай на другу сходинку у міжнародному рейтингу виноробних країн.

Тобто, у світі, близькому й далекому, уже давно зрозуміли: активно розвивай виноробство у рідній країні – і воно віддячить твоїй нації сторицею. Що ж не так з розумінням і сприйняттям особливостей та значимості цієї сфери в Україні, державі з багатолітньою історією творення виноробних традицій? 

Висока ціна довіри

Сучасне українське вино перебуває у тому стані, що й сучасна Українська держава. Його також хочуть позбавити автентичності, історії, самобутності. 

Ми, швидше, погодимось визнати нав’язану зі сторони неправду, аніж відстоювати своє, рідне, напрацьоване важкою працею багатьох поколінь українців. Задумаймось лише, наскільки легко ми дозволили імпортним виробникам вин і виноробної продукції заполонити наш ринок, та ще й надали їм необмежені права, обнуливши мито й позбавивши їхню продукцію вхідного контролю імпорту. І це ще не все. 

Ми роками слухаємо розповіді тих самих імпортерів про те, які іноземні вина прекрасні, високоякісні і неповторні, а от українські – краще й не пробувати. Й вітчизняні споживачі не сперечаються, а навіть погоджуються, голосуючи гривнею за імпортну продукцію, бо звикли, що з-за кордону все є значно кращим і якіснішим за замовчуванням. Але це не так. 

Надмірна довіра до іноземного товару дорого коштує Україні і її громадянам. Нам роками прививали велику прихильність до всього іноземного, проєвропейського: "євроремонт", "товари з Європи", "євростиль" тощо. 

Уже сьогодні значну частину українського ринку вина займають не завжди якісні вина з ЄС. Імпортери користуються тим, що у нашій державі виділяється недостатньо коштів на забезпечення контролю якості виноробної продукції, яка імпортується. 

З таким підходом Україна стала "золотим клондайком" для недобросовісних імпортерів, з-поміж яких є й вітчизняні підприємства, котрі не цураються привозити і пропонувати співвітчизникам-споживачам напої, які не користуються попитом у європейців, або ж виготовлені спеціально для нас, мешканців країни так званого "третього світу". 

Ця виноробна продукція відзначається, переважно, сумнівним складом, порушенням правил маркування, пакування тощо. 

Складно повірити, але ті самі іноземці, мешканці виноробних європейських країн, перебуваючи в Україні, завжди надають перевагу виноробній продукції, виготовленій з місцевого винограду. 

У нашій країні в десятки разів менше обробляють виноград, адже більш ретельна обробка, внаслідок сприятливих кліматичних умов, йому й не потрібна. Українські вина – натуральні й унікальні, бо містять незначний рівень консервантів. 

Іноземці визнають українське вино, а самі українці більше полюбляють іноземне, навіть незважаючи на патріотизм і той факт, що здоровіше споживати продукти, вирощені на рідній землі.

Окрім цього, варто задуматись: з яких саме регіонів надходить до нас вино, якщо обсяги виноробної продукції, імпортованої лише в Україну, у пропорційному співвідношенні не відповідають площам виноградників, які ростуть у цих регіонах? 

Чи є правдивою інформація, зазначена на маркуванні? Звичайні підрахунки доводять, що не варто сліпо довіряти всіляким популістам та маркетологам, бо не все те золото, що блищить.

Роль держави для виноробної галузі – мінімальна чи визначальна?

Апелюючи до однієї з ключових проблем галузі – чималого превалювання імпортної виноробної продукції над вітчизняною на українському ринку вин – зауважимо, що, за даними Державної служби статистики, імпорт вина в Україну стабільно зростає упродовж останніх трьох років. 

Якщо 2018 року до нас ввезено 3,8 млн дал. вина, то 2020-го цей показник, збільшившись у майже півтора рази, становив 5,3 млн дал. З такими темпами, національна виноробна продукція може й зовсім зникнути з українських торговельних майданчиків, що призведе до фактичного знищення цілої галузі, а відтак – значних втрат в економіці України. 

Нульове мито на європейські вина нівелює принцип опосередкованої конкуренції для українських виноробних підприємств, на противагу виноробів ЄС, адже наша країна об’єктивно не в змозі виділяти мільярдні (в євро) бюджети на підтримку галузі, як це відбувається у Євросоюзі. 

В Італії чи Франції діє ефективна державна підтримка, а, значить, вино, яке виготовляється там, потрапляє в Україну за ціною нижчою, аніж вартість аналогічного українського продукту. Скажімо, у Франції на фінансування виноробної галузі щороку виділяють мільярди євро.

Згідно зі статтею 5 Директиви Ради ЄС 92/84/ЄЕС "Про наближення акцизних зборів на спиртові та алкогольні напої" від 19.10.1992 р., у європейських країнах мінімальна ставка акцизного збору з гектолітра неігристих та ігристих вин становить 0 екю. 

Окрім цього, в ЄС виноградні ігристі та неігристі вина належать до групи харчових продуктів і не підлягають маркуванню марками акцизного податку. 

Натомість в Україні вартість марки акцизного податку на столові вина у 19 разів перевищує вартість самого податку. 

При цьому марка не гарантує відсутність фальсифікату, позаяк недобросовісні виробники можуть підробити не лише продукт, а й саму марку акцизного податку, оригінальність якої звичайний споживач не може визначити.

Найбільшим податковим навантаженням для українських виноробних підприємств є акцизний податок, який становить 11,65 грн. за 1 л ігристого вина. Знову ж таки у країнах ЄС ставка акцизного податку на ігристі вина є нульовою. 

Виняток – Шампань (Франція), де акцизний збір становить 9,35 євро за гкл, або 2,99 грн. за 1 л ігристого вина. Проте й ця цифра є у 4 рази нижчою, ніж в Україні. Внаслідок законодавчого та податкового навантаження на українські виноробні підприємства, якого немає у багатьох країнах світу, вітчизняні винороби знаходяться у вкрай невигідному становищі порівняно з іншими гравцями. 

З огляду на це, складно стверджувати про конкурентоспроможність українського вина, і як бачимо, причина полягає не в його якості, а, насамперед, у нерівних умовах функціонування на ринку: і внутрішньому, і зовнішньому. 

Внаслідок цього в Україні стрімко зменшились обсяги експорту вина: з 5 млн дал у 2014 р. до 1,4 млн дал у 2020 р., й ця тенденція зберігається. 

Тож виникає запитання: чому Європа без будь-яких перешкод заповнює своєю виноробною продукцією наш ринок, натомість українським виноробам доволі складно освоювати європейські ринки? 

Насамперед, основну роль у цьому питанні займає рівень державного протекціонізму у сфері виноградарства та виноробства, який у країнах ЄС є надзвичайно високим, а в Україні – мінімальним. 

У Франції, Італії, Іспанії тощо розвиток виноробства у державному розрізі є не лише економічним, а й стратегічним національним питанням. 

Проте відверто дивує вибірковий підхід європейців до співпраці з різними країнами. Якщо на одних ринках вони поступаються своїм європейським правом на використання географічних зазначень (наприклад, у США – Каліфорнійське шампанське, у Росії – згода європейських виробників переоформити етикетки їхньої продукції на "ігристе вино" згідно з вимогами указу президента РФ щодо використання назви "шампанське" винятково для вин, виготовлених у цій країні), то на інших, у тім числі, в Україні, – європейці впевнено відстоюють своє право на географічні зазначення. 

Особливо, обурює те, що європейська сторона, незважаючи на офіційні звернення українців, не поспішає сприяти забороні, відповідно до ухваленої Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, постачанню до нас виноробної продукції, виготовленої і маркованої під певними найменуваннями (коньяки) із сусідніх країн. 

Можливо, тому, що кінцевими бенефіціарами на цих підприємствах-імпортерах є самі європейці?

Останні тенденції на внутрішньому та зовнішньому ринках вина є показовими для української влади – необхідно докласти усіх зусиль, щоб підтримати та зберегти національне виробництво виноробної продукції, послуговуючись, насамперед, міжнародним правом, що превалює над правом європейським. 

За прогнозами фахівців, повний занепад виноградарсько-виноробної галузі в Україні призведе до безробіття сотень тисяч працівників, залучених у цій сфері зараз. 

Водночас місцеві бюджети та Пенсійний фонд щороку недоотримуватимуть орієнтовно по півмільярда гривень. Щоб запобігти цим негативним явищам, підтримати внутрішній ринок, стимулювати експорт та врівноважити імпорт, виноградарсько-виноробна галузь потребує більш уважного ставлення і вагомої підтримки з боку органів виконавчої влади України.

Справжні патріоти голосують гривнею за національного виробника

Системний державний протекціонізм у поєднанні з патріотизмом споживачів, котрі надаватимуть перевагу українській продукції, – ключові умови успішного розвитку виноробства в Україні. 

Згадаймо, коли у березні 2006-го року РФ заборонила імпорт грузинської виноробної продукції, звинувативши її у масовій фальсифікації, українці підтримали грузин і розмістили на вулицях Києва біл-борди, сіті-лайти на підтримку грузинського вина.

На великій кількості носіїв зовнішньої реклами були зображені келих вина і написи "Спробуй вино свободи", "Грузинське вино заборонено в Росії" тощо. Чомусь не пригадуються випадки, коли б у світі таким чином підтримували українські продукти. Тож нам варто самим про себе подбати.

Держава та провідні національні виноробні підприємства мають консолідувати зусилля і, за аналогією європейської практики, здійснити низку захисних заходів, антидемпінгових розслідувань, які б обмежили доступ імпортної продукції до українського споживача. 

Це стане чудовим зразком євроінтеграційних дій в інтересах України. Водночас важливо створити максимально ліберальні умови для функціонування галузі, розвивати внутрішню культуру споживання вина, формувати прихильність українців до національного бренду "Українське вино". 

Без сумніву, підвищена увага держави до національного виноробства сприятиме зростанню галузевих показників, створенню прозорого конкурентного середовища, оптимізації співвідношення імпортної й української виноробної продукції на внутрішньому ринку, спрощенню експорту, а також, що особливо важливо, – зміцненню позитивного іміджу держави у міжнародному співтоваристві. 

І перші кроки євроінтеграційного характеру у цих напрямках уже здійснюються. Минулоріч Президент України Володимир Зеленський підтримав ініціативу корпорації "Укрвинпром" і підписав Указ про національний День виноградаря і винороба, який щороку святкуватимуть кожної другої неділі листопада. 

Тож на найвищому державному рівні визначено стратегічну роль виноградарсько-виноробної галузі для євроінтеграційного і соціально-економічного поступу України, а також визнано функціональну значимість вина як надзвичайно важливого продукту харчування. 

Впевнений, що вино, виготовлене з українського винограду, поверне свою самобутню силу, яка не лише покращить соціально-економічне становище України, а й виведе її на якісно новий рівень як потужну виноробну державу.

Джерело: https://www.epravda.com.ua/columns/2021/07/13/675894/

 


EuroWine

17/07/2021 13:26



Languages

Ужгородский коньячный завод Директор - Гисем Владимир Васильевич 88000, Украина, г. Ужгород ул. Тимирязева, 19, тел.: (0312) 63-86-21, 64-20–93 e-mail: ukz@tysa.ua

ВИНОГРАДАРСТВО И ВИНОДЕЛИЕ Аналитические исследования, Экспертизы, Консультации Александр Сидоренко +38(050) 318-16-90