Eurowine

ЕДУАРД МИХАЙЛЯНЦ: «ДЛЯ ПОРЯТУНКУ ВИНОРОБСТВА ЗАКАРПАТТЯ РОБИТИМУ ВСЕ МОЖЛИВЕ!»

Джерело: zakarpattyatourism.info
Автор: Богдан Дубовий

wine_866.jpg

Виноградарство і виноробство з давніх часів культивуються в низинних і передгірних районах нашої області. Історичним фактом є те, що вина з-за Карпат, зокрема з нашого Середнього Ужгородського району, доставляли до царського столу російського імператора Петра І.
З плином часу не лише в усій Україні, а й далеко за її межами фраза про те, що «закарпатець не є закарпатцем, якщо не вміє виготовляти напій, який приносить насолоду», стала сприйматися наче аксіома. В останні роки ми є свідками справжнього буму в нашому краї винних фестивалів, котрі збирають багато гостей з інших регіонів неньки-України і з-за кордону. Однак на них, як правило, можна із бочечки скуштувати кілька бокалів непоганого трунку, виготовленого фермерами чи виноробами-любителями, а прикупити як сувенір у скляних пляшках з етикетками знамениті «Троянду Закарпаття», «Леанку», «Середнянське», «Берегівське», «Променисте», «Спокусницю» чи інші марки неможливо, бо тепер промисловий розлив цих чудових марочних напоїв практично зупинився. Замість комфортного цивілізованого винного ринку маємо сьогодні так званий дикий ринок.
Народна мудрість гласить, що все краще з’ясовується у порівнянні. Тому вирішили поговорити про благополучне минуле промислового виноробства і його сьогодення з досвідченим виноробом, одним із багаторічних очільників цієї пріоритетної галузі краю, автором промислових технологій серійного виробництва ординарних та марочних вин і коньяків, організатором їх дегустацій Едуардом МИХАЙЛЯНЦЕМ. Розбудові виноробної галузі він віддав понад 50 років і, попри пенсійний вік, продовжує опікуватися нею й тепер як радник корпорації «Закарпатсадвинпром» та голова дегустаційної комісії корпорації «Укрвинпром».

«Для мене рідні Донбас і Карпати, але вважаю себе вже закарпатцем»
Пане Едуарде, особисто знайомий з вами ще з літа далекого 1976-го і відаю, що відтоді весь час займаєтеся виноробною промисловістю краю. Судячи по прізвищу й акценту мови, ви не корінний закарпатець, отож цікаво, коли і як потрапили сюди?
— Я виходець із Донбасу. Будучи студентом стаціонару Бердянського технікуму виноградарства і виноробства у 1959 році проходив практику в радгоспі-заводі «Середнянський» (нині АПФ «Леанка». — Авт.) Ужгородського району. Напевне, так зарекомендував себе на практиці, що мені надіслали у технікум офіційне запрошення на роботу. Отож у 1960-му вже з дипломом про середню спеціальну освіту на руках прибув до Ужгорода в розпорядження керівництва тресту. Дуже зрадів, коли мене скерували у Середнє. У цьому радгоспі з бригадира-технолога доріс до головного інженера, але затримався тут тільки 5 літ.
«Пік закарпатського виноробства припав на кінець 70-х—початок 80-х»
У радгоспі-заводі «Середнянський» вас запримітили настільки, що зразу почалося стрімке кар’єрне зростання по драбині фахівця вже обласного рангу. Ви у спеціалізованих радгоспах нашого краю відповідали за будівництво підземних виносховищ для витримки виноматеріалів, стояли біля джерел створення закарпатських марочних вин та коньяків...
— Не зовсім одразу. В 1965 році мене із «Середнянського» перевели на посаду головного інженера з виноробної промисловості тодішнього Львівського раднаргоспу. Але дуже скоро систему раднаргоспів ліквідували, і я вже із січня 1966-го по грудень 1985-го працював головним інженером і заступником директора новоствореного Закарпатського радгоспвинтресту.
Виходить, майже 2 десятки років постійно були на одному місці?
— Цей стабільний період вважаю найбільш плідним у своїй трудовій біографії. Тоді були збудовані нові винні підвали в радгоспах «Середнянський», «Бобовищенський», «Берегівський», «Виноградівський», імені Шевченка, що в селищі Королево, споруджені нові або реконструйовані на типові старі спиртосховища, зведені нові цехи з переробки винограду та плодів і ягід на Ужгородщині, крім «Середнянського», у радгоспах «Великолазівський» і «Червона зірка», імені Шевченка Виноградівського, «Лалівський» і особливо великий цех на горі Сорочій радгоспу-заводу «Мукачівський», а також у гірській зоні в радгоспах «Данилівський» Хустського, «Руськополівський» і «Верховина» Тячівського районів, винзавод первинного виноробства в Іршаві.
Ви згадали в переліку новобудов і переробні цехи, споруджені в радгоспах гірських районів. Навіщо, адже там європейських технічних сортів винограду не вирощували?
— Так. А згадав ті цехи з переробки фруктових плодів і ягід, аби наголосити, що тоді в них усе, навіть падалиця, перероблялося. Частина — на вино, частина — на консерви, частина — на спирт, з якого випускали такі міцні напої, як паленка «Гуцульська», сливовиця «Закарпатська» тощо. Для цього ми навіть організували в краї мережу пересувних пунктів із закупівлі та переробки плодів і ягід. Зрештою випуск плодово-ягідних напоїв також належить до виноробства, на що довелося витрачати знання, час, енергію та сили.
Розумію, що ця робота для економіки нашого регіону загалом й виноробної галузі зокрема приносила чималий хосен…
— Оскільки господарства, підпорядковані радгоспвинтресту, були багатогалузевими, то у них до 1986-го ми будували і тваринницькі приміщення, і об’єкти соціально-культурної сфери, на які звідкись слід було брати гроші.
Тоді ж ви й у виноробство поринули, що називається, з головою.
— Під моїм керівництвом у радянський період розроблено більше 40 видів виноградних вин, у тому числі — марочних «Перлина Карпат», «Квіти полонини», «Старовинний замок», «Херес Закарпатський» та інші, які зайняли гідне місце в ряду знаменитих закарпатських вин ординарних «Іршавське», «Ізабела десертна», «Гроно Закарпаття», «Ізабела столова», «Боржавське», марочного «Троянда Закарпаття». Крім того, ми розробили 9 видів плодово-ягідних вин, організували перекурку яблучних виноматеріалів для виробництва міцного напою «Верховина» (типу «Кальвадос») з витримкою яблучного спирту 3 роки. За моєї безпосередньої участі також розроблено й налагоджено виробництво марочних коньяків «Тиса», «Карпати», «Ужгород», ординарних «Закарпатський», «Невицький замок», «Бескид» і вперше в Україні випуск білих горілок (паленок) із яблучних та сливових спиртів «Гуцульська» та «Сливовиця Закарпатська».
Не менше пишаюсь і тим, що під моїм безпосереднім керівництвом розроблялась і впроваджувалась у виробництво сувенірна продукція закарпатського виноробства в нові фігурні пляшки для десертного марочного вина «Троянда Закарпаття» та марочних коньяків «Тиса», «Карпати», «Ужгород».
Скажіть, коли був пік виноробства на Закарпатті?
— У кінці 70-х — на початку 80-х років ХХ століття. Тоді, пригадую, в області у середньому на рік розливалося до 4 мільйонів декалітрів вин виноградних і до 1 мільйона декалітрів плодово-ягідних.

«…Промислового розливу гарних марочних вин Закарпаття на сьогодні вже не має»
Але ж нині, на жаль, про все те хороше з промислового виноробництва краю залишились тільки добрі спомини. Чому так сталося?
— Причина — у таких постійних реорганізаціях АПК, яких у жодній іншій галузі економіки не було, а також у тому, що часи змінилися. Найбільшою помилкою вважаю, що у 1986 році був ліквідований Закарпатський радгоспвинтрест, замість якого створили облагропром, де, до речі, мені довелося працювати до 1990 року керівником відділу виноробства.
Котре почало занепадати через горезвісну антиалкогольну кампанію, старт якій було дано у 1985 році?
— Тоді не тільки «Закарпатвинтрест» було прикрито, а й масово повирубувано в нашому краї десятки тисяч гектарів чудових виноградників європейських сортів, хоча ми, як могли, протистояли нещадній сокирі. Загальновідомо: якісне вино можна зробити лише з якісного винограду. А якраз у пору антиалкогольної кампанії знищено найцінніші сорти: Трамінер рожевий, Рислінг Рейнський, Фурмінт, Липовина (Гарш Левелю), Леанка (Фетяска), з яких залишився якийсь мізер.
Таке враження, що горбачовська антиалкогольна кампанія триває і досі. Щоб відновити виноградарство, треба значні суми коштів і щонайменше 5 років. Думаю собі, чи виноробство взагалі потрібне нашій державі? Навіщо, питається, запроваджена ліцензія вартістю аж 500 тис. гривень на рік на оптову реалізацію вина, яка для середнянської АПФ «Леанка», «Бобовищанського», «Берегівського» й інших господарств області, де обсяги випуску вина невеликі, але саме в них воно більш якісне і на нього як і в старі добрі часи є великий попит, виявилася непідйомною. Верховна Рада, однак, відміняти цю ліцензію не збирається і ще постійно з року в рік піднімає акцизи. А акцизний збір як вид податку й знищив остаточно наше промислове виноробство, яке вже зупинили не лише всі новостворені формування на базі колишніх радгоспів у процесі кучмівської аграрної реформи (її вважаю також великою помилкою), а й, наприклад, фірма «Скілур» в Ужгороді. На плаву завдяки великим оборотам тримаються ще берегівські «Айсберг» та «Котнар». Хоча їхні вина не можна порівняти по якості з отими радгоспними марочними, про які я говорив, відповідаючи на одне ваше попереднє запитання.
Невже нема на це жодної ради?
— Аби промислове виробництво вин відродити, вихід вбачаю у якнайшвидшій відміні дорожезної ліцензії. По-друге, нарешті слід усвідомити, що не можна, коли дорожчають газ, інші енергоносії, паливно-мастильні матеріали, міндобрива й засоби захисту рослин, нескінченно піднімати акцизний збір на вина та коньяки. І, по-третє, чимскоріше необхідно закладати плантації виноградників цінних технічних європейських сортів, замість повирубуваних і треба, щоб держава повністю відшкодовувала господарникам їхні затрати на висаджування молодих виноградників та догляд за ними до вступу в плодоношення.

«Дегустаторство — не тільки мистецтво, а й велика школа»
Знаємо, що ви, пане Едуарде, починаючи з 1966 року, були незмінним членом Центральної дегустаційної комісії Мінхарчопрому СРСР аж до розпаду Союзу, а в незалежній Україні досі очолюєте дегустаційну комісію корпорації «Укрсадвинпром». Навіщо вам ще цим займатися?
— Дегустаторами не народжуються, але кожен винороб-професіонал має володіти дегустаторством також. Бо воно не тільки таке ж мистецтво, як і творення нової марки вина чи коньяку, але й велика школа. Щоб було зрозуміліше, винороб повинен вміти сам пробувати свою продукцію першим на смак, як і господиня зварений нею борщ. Досвід дегустації приходить з роками, коли куштуєш напої у різних зонах різних країн і порівнюєш їх із нашими закарпатськими.
Мабуть, існують якісь загальноприйняті критерії дегустації?
— Звичайно. Це — прозорість, аромат, букет, колір, смак вина чи коньяку і післясмак, загальна гармонія та загальне враження.
Кажуть, що дегустатор навіть парфумами не користується. Це правда?
— За добу-дві напередодні дегустації не можна споживати гострої їжі, а про одеколон і мови не йде, навіть ароматним милом не можна користуватись.
Хоча б про одну дегустацію, в якій брали участь, повідати можете?
— Остання дегустація відбулась у жовтні торік в Києві на прохання Антимонопольного комітету України (АМКУ). Для неї спеціально закуповувались у столичних гіпермаркетах та інших магазинах зразки вин українських виробників. Як у пляшках, так і в тетрапаках. І для порівняння закуповувалися імпортні вина інших держав.
Хто закуповував?
— Представники АМКУ, Мінагропроду, Держспоживстандарту, ДПА України, Держінспекції захисту прав споживачів. Усього ж на зазначеній вище дегустації в Києві (вона була закритою) виставили 103 зразки вин. Їх, окрім членів дегустаційної комісії «Укрвинпрому», випробовували й оцінювали за низкою загальноприйнятих критеріїв і фахівці з основних виноробних підприємств держави.
А закарпатські виноробники були представлені?
— Берегівське ТОВ «Фрут майстер фудс» представило взірці вин напівсолодкого білого «Мускат Оттонель» і десертного солодкого білого «Сонце в бокалі», й обидва вони з дегустації були зняті, а з двох зразків вин виробництва ТОВ «Котнар» одне, а саме міцне десертне солодке біле «Мускат», також було зняте. А от вино берегівського підприємства СП «Айсберг» напівсолодке біле мускатне «Чизай» пройшло іспит нормально.
Що означає «знято»?
— Забраковано. Потім АМКУ застосував штрафні санкції до виробників забракованих вин. Отож із вищезгаданих трьох берегівських виробників за підсумками дегустації відмінну оцінку заслужило тільки СП «Айсберг». На днях, до речі, я побував у цьому СП і пересвідчився, що там технічно й технологічно все в ажурі. До того ж «Айсберг» добре дбає про власну сировинну базу на перспективу, закладає молоді виноградники європейських сортів не лише в Берегівському, а й сусідньому Іршавському районі. В останньому минулоріч заклало понад 200 га.
Але на Іршавщині в останні 30 років культивується лише малоцінна ізабела, а європейці ні…
— Тоді, коли я ще починав працювати у Закарпатському радгоспвинтресті, то в радгоспі ім. Мічуріна Іршавського району на межі з Мукачівщиною вирощувались якраз європейські технічні сорти винограду. Тому вважаю, що з закладених на кошти «Айсберга» таких виноградників-європейців у Доробратові й Арданові слід чекати належної віддачі.
За останні 4 роки проведено всього 10 засідань дегустаційної комісії «Укрвинпрому». Вони відбувалися на шампанському винокомбінаті в Артемівську, у знаменитій Масандрі й на винзаводі «Новий світ» (тут шампанське випускали ще за часів князя Голіцина) в Криму, на коньячному заводі в Новій Каховці, в радгоспі-заводі «Коблево» Миколаївської області та інших, і всюди я побував.
А в міжнародних виставках і конкурсах за кордоном участь брали?
— Брав, і причому в багатьох як член журі. Адже це є доброю нагодою для популяризації у світі й закарпатських вин та коньяків, які саме на міжнародних виставках і конкурсах завоювали десятки золотих, срібних і бронзових медалей, удостоїлися багатьох призів і дипломів. Найбільший урожай нагород — в Ужгородського коньячного заводу, до будівництва котрого свого часу і я був причетним. На сьогодні він назбирав 9 гран-прі, 8 кубків «За високу якість продукції», в тому числі — й у Франції, Англії, Росії, понад 170 медалей, з яких 7 великих золотих, 125 золотих, багато срібних та бронзових. Білорусь після виставки-конкурсу в Мінську, наприклад, стала імпортувати в 2010—2011 рр. наш марочний коньяк «Тиса». Тож міжнародні дегустації та виставки-конкурси стають нам і нагодою для укладення контрактів із зарубіжними країнами.
Пане Едуарде, де ще вивчали виноробство?
— Постійно вчусь у відомих, досвідчених, дипломованих закарпатських виноробів. Не соромлюся вивідати новинки і від молодого поповнення фахівців нашої галузі. Перечитав масу спеціальної літератури. Але, мабуть, найбільше почерпнув із поїздок по Європі (у Франції побував 5 разів, відвідував Іспанію, Італію, Німеччину, Португалію), на Американському континенті був у таких виноробних країнах, як США, Аргентина, Уругвай, в Азії — у Китаї, в Африці — ПАР. Там я побував переважно за скеруванням Міжнародної організації виноградарів і виноробів (МОВВ). Її членами є 45 країн, котрі займаються виноградарством і виноробством. Торік брав участь від України в роботі конгресу МОВВ у Португалії на острові Мадера, який і є батьківщиною однойменного популярного вина.
Замість епілогу
У вас, пане Едуарде, троє дітей уже дорослі, одружені, на своїх хлібах. Мабуть, і внуків маєте?
— Звичайно. Онуки також дорослі, вже і правнуків чекаю. Однак поки ще, як мовиться, є порох у порохівниці, продовжуватиму працювати радником корпорації «Закарпатсадвинпром» і встигати на громадських засадах виконувати обов’язки у дегустаційній комісії корпорації «Укрвинпром». Бо поки людина працює, спілкується з людьми, а не закривається лише в чотирьох стінах власного помешкання, доти вона живе. Хочу встигнути передати свій багатий набутий досвід молодій зміні, а головне — не маю права заплющувати очі на нинішню тривожну ситуацію з долею промислового виноробства Закарпаття. Для його порятунку робитиму все можливе.


EuroWine

28/02/2012 04:11



Languages

Ужгородский коньячный завод Директор - Гисем Владимир Васильевич 88000, Украина, г. Ужгород ул. Тимирязева, 19, тел.: (0312) 63-86-21, 64-20–93 e-mail: ukz@tysa.ua

ВИНОГРАДАРСТВО И ВИНОДЕЛИЕ Аналитические исследования, Экспертизы, Консультации Александр Сидоренко +38(050) 318-16-90