Eurowine

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ВИНОТОРГІВЛІ або «ТРЕТЄ ЗНЯТТЯ ГРОШОВИХ ВЕРШКІВ»

Автор: О.Чернобай, адвокат, керуючий партнер Юридичної компанії «Чернобай та Партнери»

wine_773.jpg

За Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», роздрібна торгівля — це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.
Статтею 15 названого Закону прямо передбачається, що роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Отже, ми підійшли, так би мовити, до третього етапу «очистки алкоголю перед його споживанням», або, іншими словами, до «третього зняття грошових вершків з однієї і
тієї ж продукції», оскільки ліцензування роздрібної торгівлі є третім видом ліцензування після виробництва і оптової торгівлі.
В роздріб вино надходить вже готове до споживання (тобто вже належним чином витримане, дороблене, та, в деяких випадках, навіть розлите в пляшки). Тому, беручи до уваги положення Закону України «Про виноград та виноградне вино» слідує висновок, що роздрібну реалізацію вина здійснюють підприємства вторинного виноробства.
Загальновідомо, що чимала кількість готового вина реалізується через мережу фірмових магазинів, які належать безпосередньо виробнику, а інша частина реалізується оптовим постачальникам (торгові доми, тощо).
Ось начебто і складається ситуація, що для реалізація вина через фірмовий магазин необхідна роздрібна ліцензія, а для поставки його оптовому постачальнику — оптова. Тобто, як говорять наші сусіди — «Что в лоб, что по лбу».
В попередній статті автор відмічав, що вартість оптової ліцензії складає досить кругленьку суму — 500 000 гривень на рік.
В свою чергу, вартість роздрібної ліцензії набагато менша — всього 8 000 гривень (в містах) та 500 гривень (в селах і селищах) на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.
З першого погляду стосовно сіл та селищ начебто небагато, оскільки в магазинах навряд чи знайдеться більше одного касового апарату. А стосовно міст з супермаркетами, які нараховують десятки касових апаратів? В кінцевому випадку на споживача покладається досить великий тягар «компенсувати» виробникам, оптовим постачальникам, та роздрібним торговцям вартість ліцензії. І навряд чи така ситуація сприяє підвищенню якості товару чи зменшенню алкоголізму. А от те. що вона сприяє ко-рупційним проявам, нелегальній торгівлі та збільшенню доходів держави (чи держави?), це безумовно. Про доходи держави читачу відомо ще з попередньої статті.
Тому, з огляду на зазначені проблемні моменти, на думку автора, отримання роздрібної і оптової ліцензій виробниками вина навряд чи може бути визнане доцільним.
Щоправда, задля справедливості слід відмітити, що роздрібна торгівля столовими винами може здійснюватись без отримання роздрібної ліцензії.
Такий висновок зумовлений преамбулою Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», де вказано, що його дія не розповсюджується на роздрібну торгівлю винами столовими.
Все було б нічого. Але ж, по-перше, виноробство не закінчується тільки виробництвом і реалізацією столових вин. Отже слідує, що всі інші вина потребують отримання ліцензії.
А по-друге, кожному юристові відомо, що одного закону мало. Для того, щоб закон працював, необхідно запровадити механізм його реалізації, який передбачає видання державними органами підзаконних актів, направлених на реалізацію положень закону.
Однак в Україні державні органи нерідко видають нормативні акти не з властивих їм питань, або не у встановленій формі, або і те, і інше.
В даному разі йдеться про Лист Державної податкової адміністрації України від 16.07.2010р. №6930/6/32-0414, яким встановлюється, що роздрібний продаж столових вин не може здійснюватись без отримання такої ліцензії у встановленому цим законом порядку. То чи потрібна ліцензія, чи ні? Спробуємо розібратись.

wine_774.jpg

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.1998р. №1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» повноваження по видачі оптових та роздрібних ліцензій належить до функцій територіальних органів Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації.
Згідно із вимогами Конституції України орган державної влади може мати тільки ті повноваження, які прямо передбачені законом. Однак, ні Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», ні Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 6 якого визначає повноваження органу ліцензування), ні Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачається такого повноваження органу ліцензування, як розширення переліку випадків ліцензування. Є загальновідомим, що будь-який нормативно-правовий акт діє по колу осіб, у часі та на певній території.
Якщо з часом та територією все зрозуміло, то щодо кола осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», слід вдатись до його аналізу та порівняльного аналізу зазначеного вище листа ДПА.
Згідно із частиною першої преамбули вказаного Закону, він визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.
Частиною другою цієї преамбули, про що вже йшлось, передбачено, що дія цього Закону не поширюється на роздрібну торгівлю винами столовими, крім випадків, передбачених цим Законом ...

wine_775.jpg

З цієї норми слідує правомірний висновок про те, що дія цього Закону також не поширюється на випадки, які вказані в ст. 15 цього Закону, щодо ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Якщо ліцензія на роздрібну торгівлю необхідна, то, згідно наведеного тексту преамбули, про такі випадки має прямо зазначатись в цьому Законі. А про такі випадки в Законі не вказується.
Отже, слідує висновок про те, що ДПА в своєму листі не тільки «трішки» перевищила свої повноваження щодо роз'яснення Законів України (оскільки розглядуваний Закон, все ж таки не є законом з питань оподаткування), а і безпідставно «поширила» на роздрібних торговців столовим вином норми ст. 15 Закону, які, згідно преамбули цього закону на них не поширюються. Іншими словами, роздрібні торговці столовим вином не є тими особами на коло яких поширює свою дію названий Закон.
І такий же висновок можна зробити більш детально проаналізувавши сам лист ДПА. в якому цей орган зазначає, що столове вино є алкогольним виробом (саме на цій підставі ДПА обґрунтовує необхідність ліцензування).
Дійсно, столове вино можна віднести до алкогольних виробів. Але «фішка» в іншому.
Алкогольні вироби — поняття загальне, родове і включає спирт, горілку, вино тощо. Вино ж столове — поняття видове, тобто є лише одним із видів алкогольних напоїв і одним із видів вин.
Тому, видається цілком логічним, що законодавець в частині першій преамбули розглядуваного Закону вказав всі алкогольні вироби (тобто зазначив загально-родове поняття), а в частині другій здійснив виключення з дії закону, вказавши на видове поняття — столове вино.
Тобто була застосована правильна з точки зору формальної логіки юридико-технічна конструкція «від загального до особливого». Класичний приклад загально-заборонного принципу правового регулювання адміністративних відносин («дозволене тільки те, що прямо передбачене в законі»).
Говорячи простіше, законодавець сказав, що Закон розповсюджується на «всіх» за виключенням «одного», «другого» та «третього».
А ДПА, напроти, в зворотному напрямку вказала на те, що оскільки «один», «другий» та «третій» є членами «всіх», то на них цей закон також розповсюджується. Також класичний приклад, але не якогось принципу регулювання, а: «Наш крокодил — как хотим так и меряем», або: «Закон, що дишло — куди повернеш, туди вишло».
Тому, на цій підставі, очевидно і можна стверджувати, що зазначений Лист ДПА не має застосовуватись при вирішення конкретних життєвих ситуацій.
На жаль, автор не має відомостей щодо практики застосування положень розглядуваного Закону та листа ДПІ, але плекає надію, що судді адміністративних судів, як кваліфіковані юристи, будуть правильно трактувати поняття дії закону по колу осіб, та правильно застосовувати правила формальної логіки.


EuroWine

14/02/2012 04:42



Languages

Ужгородский коньячный завод Директор - Гисем Владимир Васильевич 88000, Украина, г. Ужгород ул. Тимирязева, 19, тел.: (0312) 63-86-21, 64-20–93 e-mail: ukz@tysa.ua

ВИНОГРАДАРСТВО И ВИНОДЕЛИЕ Аналитические исследования, Экспертизы, Консультации Александр Сидоренко +38(050) 318-16-90